Листи В. М. Перетца до С. О. Єфремова у фондах Інституту архівознавства НБУВ

Тези доповіді

31 січня 2015 р. виповнилося 145 років від дня народження Володимира Миколайовича Перетца (1870–1935) – історика літератури, мовознавця, мистецтвознавця, академіка Петербурзької (з 1914) і Української академій наук (з 1919), який відіграв значну роль у становленні українознавства та організації українського наукового життя. Як професор Київського університету (1903–1914) В. М. Перетц домагався створення кафедр української історії, літератури, мови, етнографії, звичаєвого права та виступав за скасування заборони української мови. Учений був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (з 1908), головою філологічної секції Українського наукового товариства у Києві (з 1908), брав діяльну участь у заснуванні УАН (1918), створив і очолював Товариство дослідників української історії, письменства і мови у Ленінграді (з 1921) та керував Комісією давнього українського письменства ВУАН (з 1927).
Оскільки на сьогоднішній день в українській історіографії відсутній повний життєпис В. М. Перетца, надзвичайно цінним джерелом для дослідження його життя та наукової діяльності є епістолярна спадщина вченого. В Інституті архівознавства НБУВ (далі ІА НБУВ) відклалися листи В. М. Перетца, які він надсилав з Петрограда (Ленінграда) у Київ до видатного українського літературознавця, академіка (з 1919), віце-президента (1922–1928) та голови господарської управи (1924–1928) ВУАН Сергія Олександровича Єфремова (1876–1939). У даній статті ми ставимо за мету проаналізувати кореспонденцію В. М. Перетца до С. О. Єфремова та визначити її інформаційний потенціал.
Листи В. М. Перетца до С. О. Єфремова у кількості 73 одиниці містяться у фонді 257 ІА НБУВ «Колекція документів вчених України, репресованих у 30-х, 40-х та 50-х рр. ХХ ст.». Хронологічно документи охоплюють період з 22 лютого 1923 р. до 17 травня 1929 р. Переважна більшість листів В. М. Перетца написана українською мовою, якою вчений володів досить добре, і лише 7 із 73 – російською.
У грудні 1921 р. з ініціативи В. М. Перетца у Петрограді створено Товариство прихильників української історії, письменства та мови, яке у 1923 р. дістало назву Товариство дослідників української історії, письменства і мови, що діяло як складова частина Історично-філологічного відділу ВУАН. В. М. Перетц був головою Товариства і у своїх листах до С. О. Єфремова регулярно інформував останнього про його діяльність. Зокрема, у листі від 10 березня 1924 р. містяться відомості про організацію і проведення Товариством у Петрограді урочистого зібрання з нагоди 110-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка. На святковому заході, який відвідало понад 100 осіб, з доповідями виступили В. М. Перетц та члени Товариства В. О. Щавинський, В. Т. Боцяновський і К. О. Копержинський. Чимало листів присвячено питанню публікації у Києві праць членів Товариства, що були підготовлені на базі документів, виявлених у петроградських і московських архівах та бібліотеках.
В. М. Перетц прагнув розширити представництво ВУАН у Росії, зокрема, у листах обговорювалася можливість організації у Ленінграді інституту (кафедри) українознавства, який би діяв під егідою ВУАН. На жаль, із-за браку коштів цей проект не вдалося здійснити. Більш реалістичною виявилася ідея створення на базі ВУАН Комісії давнього українського письменства, про яку йдеться у листі В. М. Перетца від 5 листопада 1927 р.
З листів дізнаємося про наукову діяльність В. М. Перетца, зокрема, його роботу над монографією «Слово о полку Ігоревім. Пам’ятка феодальної України-Русі ХІІ віку», яку вчений відмовився друкувати в Росії й опублікував у Києві у 1926 р., про працю вченого над складанням бібліографії давнього українського письменства, підготовку науковцем низки доповідей для виступів на засіданнях історично-філологічного відділу ВУАН, про роботу В. М. Перетца за запрошенням видатного німецького мовознавця і славіста М. Ю. Фасмера над «Нарисами слов’янської філології й історії культури», які мали вийти у Берліні. До роботи над «Нарисами» В. М. Перетц долучив й С. О. Єфремова.
Як свідчать листи, В. М. Перетц всіляко намагався сприяти поверненню до науково-культурних установ України пам’яток української історії та культури, що перебували у Росії. Так, у низці його листів до С. О. Єфремова йдеться про спадок дійсного члена Товариства дослідників української історії, письменства і мови, мистецтвознавця і колекціонера В. О. Щавинського, який заповідав передати зібрані ним колекції картин і рідкісних книг до України. Зусиллями В. М. Перетца збірки В. О. Щавинського було відправлено до Києва. Переймався В. М. Перетц й долею великої колекції української старовини, яку зібрав військовий історик та мистецтвознавець П. П. Потоцький. У одному з листів В. М. Перетц рекомендував ВУАН придбати листування між М. Г. Кулябко-Корецьким і О. О. Русовим, яке могло б стати в нагоді Комісії для дослідів над історією громадських течій ВУАН.
Велике задоволення у В. М. Перетца викликало обрання у 1926 р. членами-кореспондентами ВУАН представників Товариства дослідників української історії, письменства і мови А. І. Лященка і В. П. Адріанової-Перетц. У листі до С. О. Єфремова від 12 січня 1926 р. Володимир Миколайович зазначав, що дане обрання надасть науковцям ще більшого духу і бажання працювати в галузі українознавства. Разом з тим, В. М. Перетца турбувало постійне недофінансування потреб Товариства. Він негативно поставився до рішення українського уряду, який відмовився виділити кошти на діяльність етнографічної секції, що утворилася при Товаристві.
З листів можна дізнатися про негативне ставлення В. М. Перетца до боротьби за лідерство в українській академії між С. О. Єфремовим і А. Ю. Кримським з одного боку та М. С. Грушевським з іншого, оскільки вчений небезпідставно вважав, що конфлікт між вченими може привести до руйнації ВУАН. Водночас непрості стосунки склалися між М. С. Грушевським і самим В. М. Перетцом. Причиною суперечки стала конкуренція щодо публікації пам’яток літератури. На думку В. М. Перетца, цим мала б займатися Комісія давнього українського письменства, яку він очолював, тоді як Археографічній комісії ВУАН під керівництвом з М. С. Грушевського слід було б зосередитися на виданні пам’яток української історії.
Таким чином, аналіз листів В. М. Перетца до С. О. Єфремова свідчить про великий вклад видатних українських вчених у становлення та розвиток вітчизняної науки. Введення листів до наукового обігу значно розширить джерельну базу дослідження життя та діяльності науковців.