Мовно-естетичні знаки культури в оригінальній і перекладній творчості Максима Рильського

ЗаявникЄрмоленко Світлана Яківна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
ЗахідНаукові читання: Максим Рильський – учений-славіст: до 120-річчя від дня народження
Назва доповідіМовно-естетичні знаки культури в оригінальній і перекладній творчості Максима Рильського
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Поняття мовно-естетичні знаки культури співвідносне з термінами сучасної когнітивістики: прецедентні тексти, національні символи, логоепістеми. З погляду структури – це різнорівневі мовні одиниці, до яких належать слова-поняття, словосполучення, загальномовні й поетичні фразеологізми, висловлювання, що набувають у художньому тексті афористичного звучання, міні-тексти, тексти. Різнорівневі мовні одиниці акумулюють певні «кванти» знання культури, Їм властива інформаційна спадковість (історична наступність). Невіддільним компонентом їхньої семантики виступає оцінний компонент, обтяжений знаннями про естетичні цінності національної культури. Матеріальні оболонки мовно-естетичних знаків у момент їхнього «вторинного» використання фіксують духовний досвід людини в культурному середовищі.
Оригінальна й перекладна поезія М. Рильського багата на "кванти культури": вона задіяла значний шар лексики – власних назв – імен письменників, композиторів, художників, акторів, чималу кількість топонімів, за якими постають історичні зрізи культури, побутові й пейзажні картини рідної землі, а також близькі й далекі світи, що завжди вабили поета і в конкретних реальних мандрівках, і в світі поетичної уяви. У поезії М. Рильського власні назви введено в емоційно-образні контексти індивідуального мовомислення поета. Вони функціонують і в назвах окремих поезій (Афродіта, Бетховен, Бедржіх Сметана, Лисенко, Левко Ревуцький, Шевченко, Франко, Леся Українка, Микола Лисенко, Міцкевич, Янка Купала, Марко Лукич Кропивницький... ), і в численних епіграфах до оригінальних творів поета (Тарас Шевченко, Іван Франко, А. Кримський, Вольтер, П. Тичина, Олесь Гончар, Я. І. Щоголів, О. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, О. Толстой, А. Фет, І Анненський...). У поезії Максима Рильського реалізується справжня, за словами В. Панченка, "драматургія епіграфів" [2, c. 52]. Перегуки з мотивами інших поетів набувають асоціативно-образного змісту і втілюються в досконалу мовну форму.
Власні назви в оригінальній поезії М. Рильського виконують передусім функцію мовних знаків із культурно-інформаційним змістом. Проте, як своєрідні слова-стимули для поетичної уяви автора, вони розгортаються в тексти, що збагачують українську літературну мову мовно-естетичними знаками. До них, зокрема, зараховуємо текст поезії "Шопен", в якій виявляється майстерність автора у відтворенні синтаксично-лексичними засобами української мови музичних ритмів, інтонаційної динаміки вальсу, створеного польським композитором. Не тільки названий текст, а й інші твори М. Рильського свідчать про його глибоке знання музичної культури і про талант відчуття музики в жанрових різновидах словесного мистецтва. Пор.: "Максим Тадейович Рильський був одним із наймузикальніших поетів сучасності" [1, с.14]. У його мовомисленні можна спостерігати два взаємопов’язані процеси: від настрою музичного твору до його словесного втілення і народження музичних інтонацій, музичної настроєвості в словоладі поетичного тексту.
Ліричні твори різної тональності репрезентують улюблені мотиви поезії М. Рильського – словесні картини осені, надвечір’я, літнього дощу, зимового пейзажу, тиші, мовчання, співу тощо, які функціонують як мовно-естетичні знаки української культури. Вони органічно поєднують національне, загальнолюдське й індивідуально-авторське сприймання барв, звуків, запахів навколишньої природи.
Особливість ідіостилю поета – стрункий синтаксис ліричної медитації з характерними періодами, початковими, кінцевими й кільцевими повторами, стилістично маркованими словами хто, коли. Філософські роздуми поета часто завершуються висловлюванням афористичного змісту і форми, пор.: На концерт глухих не варто кликать, А сліпим байдуже до картин ("Ми сиділи в Гданську..."); По-простому: в минулім є терни. Але є також і вінки тернові (поема "Чумаки"). Мовно-естетичний знак культури втілено в поетичному образку з подвійною назвою "Тиша. Рондо": Немає слів! Повіяв над полями / Вечірній подих. Світиться залив З далекими, як мрії, кораблями... Немає слів. Хто висловить небесного порив, Святу хвилину творчої нестями, Коли душа виходить з берегів? Але чи й треба вимовлять словами, Чи, може, грішним буде навіть спів У час, коли ні в нас, ні понад нами немає слів?.
Поет знаходить найточніші слова для поєднання "високого" і "приземлено-побутового" у вірші "Коли копають картоплю..." Картина осіннього диму, що стелиться над землею, перерахування інших зорових і дактильних ознак осені завершується своєрідним узагальненням, висновком уважного природознавця, який ніби окреслив значення слова-поняття "осінь". Натураліст і художник, філолог і музикознавець, М. Рильський знаходить для характеристики уявлюваних предметів, понять найточніші й найпростіші слова, пор.: Як колись І. Франко, Рильський викарбував свою формулу сонета – формула варта того, щоб потрапити до літературознавчих словників : "...Сувора простота, Що слова зайвого в свої рядки не прийме, Струнка гармонія, що з думки вироста..." [2, с.52].
Відкритість М Рильського до сприймання культур інших народів (переклади творів А. Міцкевича, О .Пушкіна, Ю Тувіма, Беранже, Вольтера, Гейне, Гете, Верлена, Гюго, Малларме...) дослідники називають "естетичною жагою" [3, с.19]. Звертаючись до іноземних джерел, М. Рильський розширює тематичні обрії української поезії, актуалізує книжні й народно-розмовні ресурси української літературної мови. Його поетичні знахідки в текстах перекладів поповнюють скарби мовно-естетичних знаків української культури, а практика відтворення в мові перекладів національного колориту оригіналів є взірцем для перекладачів.

Список використаних джерел та літератури
1. Шеффер Т. Музичні образи в поезії: Рильський і музика / М. Боровик, Т. Булат, Т. Шеффер / Відп. ред. М. Гордійчук. – К.: Наукова думка, 1969. – С.13-18.
2. Панченко В. Максим Рильський, Poeta Maximus // Рильський М. Т. Вибрані твори: У 2 т.(Бібліотека Української Літературної Енциклопедії: вершини письменства). – К.: Вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2005. – Т. 1: Вірші. Поеми. – 608 с. – С. 5-53.
3. Вервес Г. Д. Максим Рильський в колі слов’янських поетів. – К.: Наукова думка, 1972. – 311 с.