Віра Жук (1928-2008) – відома вчена-болгарист

Тези доповіді

Науковий доробок відомої в Україні та за кордоном вченої-історика, архівіста, фахівця у сфері славістики, зокрема, болгаристики, автора понад 400 наукових праць, кандидата історичних наук, заслуженого працівника культури України Віри Никанорівни Жук не втрачає актуальності і нині. Аналіз творчого спадку вченої представляє інтерес з точки зору з’ясування внутрішньої логіки розвитку вітчизняних болгаристичних досліджень.
Основні напрямки наукової діяльності Віри Жук в галузі болгаристики – економічні, культурні та інші зв'язки України і Болгарії, Полтавщини та Болгарії. Наслідком цього багаторічного дослідження і копіткої роботи стала книга «Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини (VII ст. до н.е. – XVI ст. н.е.)» (книга витримала 3 видання) [1]. Дослідження присвячене тривалому процесові формування української народності, маловідомим сторінкам вітчизняної історії, особливо періоду до Київської Русі. У монографії В.Н.Жук розкрила особливості перебування українських земель, у тому числі й території Полтавщини, у сиву давнину в складі Великої Скіфії, Сарматії, під владою готів, гуннів, Аварського каганату, Великої та Чорної Булгарії, під ігом Золотої Орди, у складі Великого князівства Литовського. Вчена показала роль протоболгар, торків, половців та інших етносів у процесі формування українського етносу та державотворчих процесів в українських землях. В.Н.Жук дослідила історичні корені різних племен, народів, які переходили через наші землі або осідали на них, про їх взаємозв'язки. Окремі нариси присвячено питанням про час заснування та перші згадки про Полтаву, про Кия і Київ та іншим. На підставі аналізу багатьох історичних джерел ряд трактовок, міркувань у книзі висловлено вперше. Віра Жук правдиво і науково достовірно інтерпретувала цілу низку недостатньо або зовсім не досліджених так званих «білих плям» в історії не тільки українського, а й болгарського, угорського, польського і ряду інших народів, започаткованих «у сивій давнині».
Ґрунтовно вивчаючи давню історії України, В.Н.Жук пов’язала її історичний розвиток із давніми булгарами, Великою Булгарією, акцентувала увагу на зв’язках України й Болгарії. Вчена досліджувала життя і діяльності Булюмара-Шеке (Щека), Кубрата (Хорива), Шамбата (Кия), участь народних мас України у визволенні Болгарії від п’ятивікового османського іга та ін. Велику роль у цьому відіграла співпраця з відомим істориком із м. Казані (Татарстан) Фаргатом Габдул Хамітовичем Нурутдіновим. Їх пов’язувало тривале листування, обмін думками, поглядами, новинками в розвитку історичної науки. Зокрема, збереженні і введенні в науковий обіг Фаргатом Нурутдіновим унікальні пам’ятки – перш за все звід давньобулгарських літописів „Джагфар Тарихы” та карачаєво-булгарські літописи. Ці унікальні джерела дають можливість по-новому поглянути на нашу давню історію і роль у ній давніх булгар.
У одному зі своїх останніх листів до Віри Никанорівні, де Ф. Нурутдінов вітав її з ювілеєм, так характеризував учену: «Вот и в современной Украине единственный профессиональный историк, не предающий свой народ – это Вы, женщина. Поистине Украина была и осталась страной бесстрашных амазонок, но при этом надо сказать, что Ваш отец, от которого Вы, несомненно, получили дар историка, был одним из немногих настоящих мужчин. Все таки настоящие амазонки рождаются настоящими мужчинами <…> Вы состоялись как правдивый, честный историк (все подчеркивания Ф.Нурутдинова), а таких по пальцам пересчитать можно. Но, кроме того, что Вы – честный историк, Вы еще и умный историк. У Вас настолько развит талант историка, что его можно назвать необыкновенным чутьем. Именно это чутье отделяет толпу обычных, серых людей, числящихся историками, от историков-гениев. Я счастлив, что мы с Вами работаем вместе, я многому у Вас научился» [1,арк. 1-1зв.].
Булгарські літописи офіційно визнані не всіма сучасними істориками. Дехто з них намагається їх заперечувати і критикувати, однак, з іншого боку, немало дослідників їх використовують. До їх кола належала і Віра Жук. Вона звернула увагу на той факт, що відомості, які містяться в цих джерелах, в дореволюційний період і пізніше по крупицях вишукували окремі учені в матеріалах арабських, візантійських, українських, персидських (іранських) китайських авторів. Зокрема, американський учений-славіст, син відомого радянського академіка В.І. Вернадського, автора теорії ноосфери, Г.В. Вернадський, який не був знайомим із давньобулгарськими літописами, а використовував інші джерела, писав в своїй праці з історії Давньої Русі про події, які сталися після смерті володаря Великою Булгарії Кубрата.
В. Жук також апелювала до досліджень академіка НАН України, історика діаспори О. Пріцака, який не читав літописів давніх болгар, але за іншими джерелами писав, що князь Володимир спочатку прийняв мусульманство, а потім християнство. Мимоволі згадується розповідь давньої літописної традиції, в якій розповідається, як Володимир приймав послів із різних держав, вислуховуючи похвали кожного своїх релігій. В. Жук небезпідставно вважала, що саме болгарські літописи можуть пояснити причини такого кроку Володимира. У зміненому вигляді легенда про прихід послів з пропозиціями прийняти ту або іншу релігію вміщена у літописі в VІІ ст., коли володар Великою Булгарії Кубрат (який в першій чверті VІІ ст. приймав хрещення у Візантії) в 642 р. обрав мусульманство. Саме тоді арабський халіфат почав наступати на Велику Булгарію. Щоб уникнути кровопролитної війни і врятувати багатоплемінну ранньофеодальну державу від розпаду, Кубрат прийняв іслам і заключив угоду з арабами. Отже, як історичне джерело болгарські літописи є достатньо достовірними для ідентифікації давніх подій.
Наукова і практична цінність студій В. Жук неспростовна, адже сприяє адекватному відтворенню минулого. Незважаючи на ту обставину, що за межами Болгарії теорія східноіранського походження предків болгар не придбала загального визнання, наукова спадщина дослідника об'єктивно сприяє розширенню джерельної бази для вирішення питання про історичне коріння одного з найдавніших етносів Європи. З іншого боку, аналіз спадщини Віри Жук допомагає позбавитися від стереотипів відносно рівня і характеру розвитку українського слов'янознавства, і ставить на порядок денний завдання комплексного підходу на основі різних наукових дисциплін вивчення історії праболгар як перспективного напряму дослідження вітчизняного ранньосередньовічного періоду [3, с.39].
Отже, історична болгаристика у творчому спадку Віри Жук була різноманітною як тематично, так і хронологічно. Апеляція до широкого кола історичних джерел, у тому числі відомих вузькому колу науковців, їх ретельний аналіз, досконала робота з фактом, широкий науковий погляд були типовими для її розвідок. Опосередковано це сприяло руйнації кон’юнктурних нашарувань та неадекватних уявлень стосовно не тільки історії Болгарії у вітчизняному її варіанті (етнічна еволюція протоболгар, зв’язки українського та болгарського народів на регіональному рівні на різних етапах їх історичного розвитку та механізми їх збереження), але й національної історії дослов’янського періоду.
Список використаних джерел та літератури
1. Жук В.Н. Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини. VII ст. до н.е. – XIV ст. н. е. / В. Н. Жук. – Полтава: Вид-во „Полтава”, 1998. – 213 с.; Жук В.Н. Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини. VII ст. до н.е. – XIV ст. н.е. / В. Н. Жук. – Полтава-Кобеляки: Вид-во „Кобеляки”, 2003. – 410 с.; Жук В.Н. Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини. VII ст. до н.е. – XIV ст. н.е. / В. Н. Жук. – Полтава: АСМІ, 2005. – 384 с.
2. Лист Ф. Нурутдінова до В.Н. Жук, 2008 р. // Особистий архів І.М. Петренко. – Арк. 1-1зв.
3. Самойленко Н.И. Праболгары в исследовании полтавского краеведа / Н. И. Самойленко // Дуслык. – 2012. – С. 38-40.