Побутування почаївських кириличних видань у Києві (на матеріалах маргінальних записів)

ЗаявникЗаболотна Наталія Валентинівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України
Назва доповідіПобутування почаївських кириличних видань у Києві (на матеріалах маргінальних записів)
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

В історичний період ХVІІІ – ХІХ ст. часи унії в Києві вже були далеко позаду, і кириличні стародруки, видані друкарнею греко-католицькго Почаївського Успенського монастиря, від початку були куповані до православних церков Київської митрополії.
Значна кількість почаївських кириличних стародруків у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ), що з ХVІІІ до початку ХХ ст. перебували в Києві, – це стародруки з книгозбірень київських монастирів, духовних навчальних закладів і наукових установ: Софійського собору (понад 60 примірників почаївських видань), Києво-Печерської лаври (понад 20), Михайлівського Золотоверхого монастиря, Київської духовної академії (понад 300 примірників з її бібліотеки та 175 – із Церковно-археологічного музею), Київської духовної семінарії (понад 10), Київського музею (понад 20) та інших.
Окрім того, не менше зацікавлення викликають почаївські книжки, які, згідно з покрайніми записами, перебували у київських храмах чи в приватній власності киян або були придбані власниками в Києві. Частина з них згодом надійшла до бібліотек та книгосховищ Києва, Волині, Поділля. Загалом виявлено 7 книг (9 одиниць зберігання) почаївських кириличних стародруків, які перебували в київських храмах або належали киянам. Так, один із примірників Ірмологіона 1775 р. (шифр Кир.5311п), має записи, що засвідчують історію його приналежності до різних власників (усі записи наведено сучасною українською мовою): «Ірмологіон з книг уставника ієромонаха Аркадія Києво-Печерської лаври» (арк. [2] І рах. – 1 ІІ рах.) та «Києво-Печерської Воскресенської церкви дячка Захарія Фіалковського, куплений у небожа Аркадієвого Павла Йосифовича за ціну десять рублів» (арк. [4] І рах. – 10 ІІ рах.).
Інший примірник цього ж Ірмологіона (шифр Кир.1402п) має дарчий запис на верхньому форзаці: «З книг лаврського ієромонаха старця Авраамія до Лаврської бібліотеки. Травня 17 дня 1854 року». Дослівно такий самий запис, із тією ж датою є на верхньому форзаці примірника Требника 1786 р. (шифр Кир.1600п). Серед інших цікавих особливостей цього примірника можна назвати викреслення з друкованого тексту згадки про святого греко-католицької церкви Йосафата Кунцевича (арк. 271, 274 зв. ІІ рах. та [2] ІІІ рах.) та вписування згадки про св. Митрофана Воронізького (арк. [4] зв. ІІІ рах.). На арк. 81 ІІ рах. друкований україномовний текст шлюбних обітниць заклеєно, на заклейці – рукописний церковнослов’янський текст почерком кінця ХVІІІ ст., якому, тим не менше, властиві фонетичні риси української мови, що засвідчено помилковим написанням («выдишъ» замість «видиши»). Ці виправлення в тексті книжки свідчать про безпосереднє використання Требника за призначенням.
Збірник акафістів, датований 1823 р. (фактично вийшов друком у 1827 р.; примірник має шифр КПЛ, ІV5/62) має запис на верхньому форзаці про надходження цієї книжки «Від благочинного Києво-Печерської лаври ігумена Аліпія, в дар Лаврській бібліотеці 1888 р. листопада 28 дня».
Один із почаївських Требників 1786 р. фізично був розділений власником на три частини (шифри – Кир.1602п, КПЛ, ІV5/77 (інв. 2775822 і 2775821)), кожна з яких має характерну оправу з картону в шкірі з золотим тисненням і зелену шовкову закладку; форзаци з мармурового паперу. Книжки мають ідентичні записи на верхньому палітурному аркуші (прокладеному між форзацом і блоком книжки) «З книг Києво-Печерської лаври блюстителя печер соборного старця ієромонаха Досифея Іващенка 1840 року березня дня № 20й. (виправлено іншим почерком на 28.)». По тексту є невелика кількість поміток власника, наприклад, коментар до згадки про Йосафата Кунцевича (у третій частині): «Убієнний гонитель Православія» (арк. 349 ІІ рах.). Досифей (Максим Якович) Іващенко, ієромонах Києво-Печерської лаври, автор повчальних творів, був знайомий з Тарасом Шевченком.
Примірник одного з двох почаївських видань Молитвослова 1793 р. (шифр Кир.5728п) має записи почерком кінця ХVІІІ ст., які засвідчують використання цієї книжки в Печерській лаврі. Так, на арк. 39 зв. ІІ рах. до друкованого тексту «О святій обители сей» дописано «и обители Кіево-Печерской Лаври».
Требник малий 1778 р. з шифром Кир.1497п має запис на верхньому форзаці, який засвідчує, що книжка надійшла «від священика Києво-Печерської Спаської церкви Кл. І. Фоменка. 1883 р. вересня 11 дня», очевидно, до Бібліотеки Київської духовної академії, шифри якої наявні на книжці. Перед тим, як засвідчує інший запис, книжка перебувала у с. Вільховець Звенигородського району Черкаської області, у власності настоятелів тамтешньої церкви св. Миколая.
Мінея святкова й загальна 1757 р. під шифром Кир.5363п(1) на нижньому форзаці має запис, який сповіщає про приналежність її до Петропавлівської церкви «села Куренівки», тобто, є свідченням тих часів, коли Куренівка була ще передмістям Києва. Перед тим, як свідчить запис на арк. 34–64 ІІ рах., ще 1815 р. книжка перебувала у Святобогословській церкві с. Мазурове Кривоозерського району Миколаївської області; залишається невідомим, за яких обставин книжка подолала відстань з Причорномор’я до Києва. У кінці примірника підшито кілька аркушів із київського Служебника 1746 р. Це, а також тиснення на оправі, дає змогу припустити, що оправлено цю Мінею було вже в Києві.
Серед почаївських кириличних стародруків у фондах НБУВ наявні такі, що були придбані власниками у Києві. Так, Мінея 1761 р., що охоплює березень – травень і має додаток Богородичні... на 10 аркушах (шифр Кир.438(1–4)), на нижньому форзаці має запис почерком кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., згідно з яким книга була «куплена за ціну три рублі тридцять копійок... з міста Києва» до Святопокровської церкви с. Бистрик Бердичівського району Житомирської області. Мінея має видавничу оправу, виготовлену палітурником, що підписувався «CSz».
Ірмологіон 1775 р. під шифром Кир.1417п має запис на арк. 209 зв. ІІ рах., який засвідчує, що книжку було куплено до церкви Чуда Архистратига Михаїла до с. Білоусівки Тульчинського району Вінницької області «у місті Києві за рублів сріблом 3». Примірник має численні записи дячків Федора та Димитрія Лосинських. Зокрема, запис Димитрія Лосинського від 1 жовтня 1839 р. оповідає, як за цим нотним Ірмологіоном «добре співали во славу Божу, а людям на радість» (арк. 79 ІІ рах.). Книжка має видавничу оправу, виготовлену палітурником, що підписувався «GP».
Окрему категорію придбаних у Києві почаївських кириличних стародруків становлять книжки, придбані визначним українським вченим, книгознавцем, літературознавцем, бібліографом, завідувачем відділу рукописів Всенародної бібліотеки ВУАН – нинішньої НБУВ П. М. Поповим. Однією з також книжок є «Богословіа нравоучителная...» 1751 р. (шифр Кол. Попова 48), яка має численні записи, зроблені колишніми власниками книжки, почерками середини ХVІІІ ст., переважно польською мовою. Решта записів у ній зроблені рукою П. М. Попова: це інформація про видання з посиланнями на літературу, а також записи про купівлю книжки (на нижньому палітурному аркуші та паперовій обгортці). Звідси довідуємося, що книжку придбано «у С. Мелещенка (Київ, ул. Короленка (тодішня назва Володимирської) 43 книгарня Ганфа-Мелещенка) за 5 крб. 1928.І.13.». Другою книжкою є конволют із почаївських видань Канони Богородиці 1774 р., Акафіст преподобним Антонію і Феодосію Печерським 1819 р., [Кроковський, Й.] Акафіст святій великомучениці Варварі [1788] р. та рукописного Акафісту Іову Почаївському, переписаного 1838 р. укладачем конволюта, послушником Почаївської лаври Михайлом Алешком (шифр Кол. Попова 28(1)). Нижній форзац конволюта має приклеєну розписку: «1927 червня 1 дня. Продано мною Павлу Миколовичу Попову Каноны Богородицы Почаїв, 1774 р. з додатками в шкіряній оправі за шесть (6) карб. Г. [Криш]тальскій, Київ, Прорізна, 25».
Примірник Требника 1786 р. (шифр Кир.1598п) має записану на нижньому форзаці київську адресу «Бульварно-Кудр. переул. д. № 4 к. 3 Назарчукъ». Про минуле використання книжки у православній церкві свідчить викреслення згадки про св. Йосафата Кунцевича (арк. 390 зв. ІІ рах. та [2] ІІІ рах.).
Серед опосередковано дотичних до Києва почаївських кириличних стародруків можна назвати Служебник 1765 р. з шифром Кир.5659п, який походить із церкви Різдва Богородиці с. Юрівка Козятинського району Вінницької області. Відомості про безпосереднє перебування книжки в Києві відсутні, але вона має запис на нижньому форзаці «1811 року місяця липня 9 дня було спустошення міста Києва» (в оригіналі запис російською мовою). Автора запису вразили відомості про страхітливу пожежу 1811 р., що за три дні знищила фактично весь Поділ, забудова якого тоді була майже цілком дерев’яна. Можливо, автор запису довідався про цю трагічну подію усним шляхом і вирішив занотувати «для пам’яті» в книзі. Це єдиний запис історичного змісту, пов’язаний з Києвом, у почаївських кириличних стародруках з фондів НБУВ.
Серед виявлених почаївських кириличних стародруків, що мають свідчення їхнього побутування в Києві, за винятком «Богословії нравоучительної», представлені виключно богослужбові видання – служебники, требники, ірмологіони, мінеї, молитвослов, збірники акафістів тощо. Із внесеними необхідними виправленнями (наприклад, у тексті Символу Віри; з викресленнями згадувань Папи римського, католицьких святих) ці книги могли бути використані під час богослужінь у православних храмах. Такому поширенню почаївських видань могли сприяти кілька обставин: і авторитет Почаївської святині серед усіх християн східного обряду (згадаємо ще, що Почаївська обитель заснована була як православна), і висока поліграфічна якість та редакційно-видавнича підготовка самих видань, і, наприклад, музична вартість ірмологіонів (неодноразово відзначена в покрайніх записах); питання співвідношення цін на видання різних друкарень можуть бути предметом окремого дослідження. Але передусім на ситуацію впливала суто практична потреба храмів в укомплектованості книжками, високі ціни на книжки і в результаті – використання тих книжок, які вдавалося дістати. Так чи інакше, збережені примірники почаївських кириличних стародруків у фондах НБУВ яскраво демонструють як факт активного побутування почаївських видань у конкурентному середовищі – сфері діяльності і впливу потужної і славної своїми традиціями друкарні Києво-Печерської лаври, так і загальну прихильність киян ХVІІІ–ХІХ ст. до книги. Адже розглянуті примірники й записи в них дають підстави стверджувати, що для їхніх читачів, власників важливою була книжка як така, з її змістом, поданим у відповідному друкарському оформленні, а не конфесійна приналежність друкарні.