Приватні особові документальні колекції у фондах президентських бібліотек США: комплектування та особливості репрезентації (на прикладі Президентської бібліотеки-музею Франкліна Рузвельта)

Тези доповіді

Починаючи з Джорджа Вашингтона документальна спадщина американських президентів була предметом виключно їх приватної власності, що затверджувалось рішеннями судових органів влади. В результаті кожен президент після закінчення терміну перебування у Білому домі мав повне право розпоряджатися своїми документами за власним бажанням. Звичайно ж вони могли передати їх у розпорядження громадськості, однак до ХХ століття документи залишались у приватній власності президента, або його нащадків, що досить часто призводило до втрати значної кількості документального масиву. Лише завдяки ініціативі Франкліна Рузвельта, документи голів держави почали збиратись у президентських бібліотеках. Президентська бібліотека-музей Франкліна Делано Рузвельта вважається першою установою подібного типу в системі президентських бібліотек США. З 1941 року вона відкрита для публічного доступу. Маючи на меті збереження власного документального фонду, а також надання до нього доступу дослідникам та пересічним громадянам, які цікавляться історією США та політикою «нового курсу» він започаткував нову традицію збереження президентської документації. Ця ініціатива була підтримана і на законодавчому рівні, свідченням чого стало прийняття Закону про президентські бібліотеки у 1955 році, який створив передумови до організації системи подібних інституцій. В результаті даної політики, сьогодні в США діють 13 президентських бібліотек у системі Національного управління архівами та документацією.
Президентські бібліотеки є цікавими структурами з погляду проблематики формування особових фондів, оскільки створювались вони з метою збереження всієї документальної спадщини, яка утворилась за роки діяльності конкретного президента, але поряд з цим слід зазначити і те, що до документальних фондів входять документальні архіви інших осіб. Зокрема, документальні фонди Франкліна Рузвельта становлять лише половину від загальної кількості документальних фондів бібліотеки. Документи Елеонори Рузвельт, членів сім’ї президента, а також документи членів та співробітників кабінету, зокрема міністра фінансів Г. Моргентау, помічника президента Г. Хопкінса, його особистих секретарів також є об’єктами збереження та організації доступу.
Завдяки запровадженню взимку 2013 року віртуального читального залу «Franklin. Access to the FDR Library’s Digital Collection» («Франклін. Доступ до цифрових колекцій Бібліотеки Франкліна Д. Рузвельта») доступними стали понад 350 тисяч сторінок відсканованих копій друкованих документів, які складають основну частину ресурсу та понад 2000 фотодокументів. Вагому частку цього ресурсу становлять саме особові колекції приватних осіб, хоча більшість з них залишаються доступними лише в стінах установи. За допомогою засобів ресурсу репрезентовані частини найбільших особових документальних колекцій, а саме:
- Вибране листування Елеонори Рузвельт (1933-1945, 1945 - 1947) – (41,59 куб. футів ), дана оцифрована документальна колекція, що є частиною архівного зібрання документів першої леді, представляє переписку Елеонори Рузвельт з широким колом кореспондентів і відображає політичні та соціальні погляди дружини президента стосовно питань соціального забезпечення, полегшення наслідків Великої депресії, ролі жінки в американській політиці та молодіжних заходів.
- Щоденники Генрі Моргентау (27 квітня 1933 – 27 липня 1945) та Прес-конференції Генрі Моргентау (1933 – 1945) – (138,06 та 3,14 куб. футів) включають матеріали особистих записів та інтерв’ю Міністра фінансів США (в період 1934 – 1945 рр.), близького друга президента, які відображають американську монетарну політику за часів Великої депресії та «Нового курсу», мобілізацію економіки часів Другої світової війни, плани післявоєнного врегулювання.
- Колекція Грейс Т’юлі - (6,55 куб. футів), що відображає діяльність особистих секретарів Франкліна Рузвельта, Грейс Т’юлі (займала посаду з червня 1941 – квітень 1945 рр.) та Маргарет ЛіХенд, (займала посаду з березня 1933 – червень 1945 рр.) та включає в себе як ділову та вітальну кореспонденцію (також приватні документи), матеріали візитів, поїздок, так і документи політичного та фінансового характеру.
Документальні фонди приватних осіб, є важливою складовою ресурсів президентської бібліотеки. Науково-технічне опрацювання та доступ до цих груп документів організовується за тими самими правилами, що і до документальної спадщини президента.
Документи президента надходять до бібліотеки автоматично, адже саме для цього і створювалась відповідна структура. Комплектування документами інших осіб потребує розроблення цілої політики, яка в певному сенсі є основою мети створення структур, це зберігання документів в усій їх повноті для подальшої інтерпретації користувачами. В цілому, президентські бібліотеки зацікавлені у комплектуванні документами тих осіб та організацій, які грали визначну роль в період громадського діяльності президента ім’я якого носить установа. Президентська бібліотека-музей Франкліна Рузвельта заявляє що політика комплектування їх фондів здебільшого обмежується історичними матеріалами: що стосуються питань національної політики та міжнародних відносин США у період від 1933 року і до кінця Другої світової війни; документами попередніх періодів, що відображають політичні, соціальні та економічні передумови приходу до влади Рузвельта та запровадження політики «нового курсу»; матеріалами, що відображають громадське життя 32-го президента, включаючи його наукову та культурну діяльність; політичні кампанії у яких він брав участь; діяльність в державних структурах США і особливо на посаді голови держави. Поряд з цим важлива увага приділяється документам інших приватних осіб причетних до діяльності Рузвельта до, під час і після його президентства.
Залучення до фондів президентських бібліотек документальних матеріалів приватних осіб причетних до діяльності президентів стимулює критичне мислення і надає можливості до неупередженої оцінки особистості голів держави та епох, які вони представляли. У функціональному плані це дозволяє підвищити інформаційний та дослідницький потенціал кожної окремої бібліотеки.