Українські таборові часописи Німеччини та Австро-Угорщини 1915-1918 років: історія формування, зміст, тематична насиченість (за матеріалами газетних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського).

Тези доповіді

Залізнюк О. С.
мнс, в.о. зав. сектору каталогізації Відділу газетних фондів НБУВ
Білименко Л. А.
мнс Відділу газетних фондів НБУВ
Швець І. М.
мнс Відділу газетних фондів НБУВ

Українські таборові часописи Німеччини та Австро-Угорщини 1915-1918 років: історія формування, зміст, тематична насиченість (за матеріалами газетних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського).

Анотація: Проаналізовано пресу полонених українців у таборах Німеччини та Австро-Угорщини.
Ключові слова: Австро-Угорщина, Німеччина, полонені українці, просвітня діяльність, Союз визволення України (СВУ), таборові часописи.

Annotation: The authors analyses the perіodіcals of Ukraіnіan prіsoners іn camps of Austro-Hungary and Germany.
Key words: Austro-Hungary, camp newspapers, Enlіghtenіng actіvіty, Germany, perіodіcals, Ukraіnіan prіsoners, Unіon for Lіberatіon of Ukraіne (SVU).

У Відділі газетних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ВГФ НБУВ) зберігається унікальна колекція українських
газет, що виходили за межами України з 1898 по 2015 рр. Ці часописи є важливим джерелом інформації про суспільно-політичне, економічне та культурне життя українців за межами України. Преса української діаспори часто стає об'єктом наукових досліджень, зокрема й таборова преса у Німеччині та Австро-Угорщини під час Першої світової війни 1914-1918 років. Відомими є праці Василя Сімовича «Таборові видання під час світової війни», Зенона Кузелі «Українські таборові часописи в Німеччині», Івана Патера «Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців в таборах Австро-Угорщини і Німеччини», Ігоря Срібняка «Полонені українці Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1920 рр.)», Наталії Сидоренко «Українська таборова преса ХХ ст.: суть явища у європейському контексті», Івана Крупського «Українська таборова преса на теренах Австрії» та праці інших дослідників, які зробили свій внесок у розробку питань преси української еміграції.
Українські газети за межами України знайшли відображення і в працях, підготовлених співробітниками ВГФ НБУВ: додатку 1 до каталогу «Газети України 1917-1920 років у фондах НБУВ», опублікованого у Києві 2014 року; статті Людмили Білименко та Олени Залізнюк «Тематика публікацій на сторінках часописів полонених українців «Вільне слово» (1917-1918)», вихід якої планується на сторінках ІХ випуску «Вісника Львівського університету» у 2015 році. Готується до друку каталог «Українські газети, що виходили за межами України 1898-2015 рр.».
Події Першої світової війни 1914-1918 років призвели до того, що сотні тисяч полонених українців з російської армії опинилися у таборах для військовополонених на території Австро-Угорщини й Німеччини.
4 серпня 1914 року політичні емігранти, переважно з Наддніпрянської України, які з початку 1900-х рр. перебували у Галичині, створили організацію Союз визволення України (СВУ) – політичну безпартійну репрезентацію національно-політичних та економічних інтересів українського народу в Росії. Основним постулатом організація проголосила державну самостійність та соборність України. Керувала СВУ Президія, до складу якої входили Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Маріян Меленевський (Іван Гілька, Басок), Олександр Скоропис-Йолтуховський, Дмитро Донцов. Осівши у Відні з вересня 1914 р. і до червня 1918 р., СВУ, окрім політичної та інформаційної діяльності, розвинув широку культурно-просвітницьку роботу, зокрема щодо національного усвідомлення полонених українців. Друкованим органом Союзу визволення України став часопис «Вістник Союза визволення України» (згодом «Вістник літератури, політики й життя»»), що виходив у Відні з 5 жовтня 1914 року по 13 червня 1918 року. На сторінках часопису друкувалися матеріали про діяльність СВУ, статті видатних громадських діячів з проблем українського національного руху, політики Росії та країн Західної Європи по відношенню до України, зокрема в роки Першої світової війни. «Вістник Союза визволення України» підтримував державну незалежність та соборність України. Редакторами часопису були послідовно Омелян Бачинський, Володимир Біберович, Микола Троцький. Найбільш активними кореспондентами часопису стали Лев та Микола Ганкевичі, Володимир Дорошенко, Олексій Кобець, Іван Крип’якевич, Кость Левицький, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Маркіян Меленевський, Осип Назарук, Василь Пачовський, Василь Сімович, Володимир Темницький, Микола Троцький, Леонід Цегельський, Богдан Чайковський та ін. Газета виходила раз на тиждень накладом 5000 примірників. З 11 січня 1918 року часопис почав виходити під назвою «Вістник літератури, політики й життя». Усього у фондах ВГФ НБУВ зберігається 209 номерів газети за 1914–1918 роки.
У кінці 1914 року завдяки зусиллям СВУ австрійський уряд дозволив відділити військовополонених українців від російських і перевести до окремих таборів Австро-Угорщини. Таким чином, у Фрайштадському таборі (Австрія) було сконцентровано 30 000 українських бранців. Для об’єднання полонених українців у Берліні (Німеччина) у квітні 1915 року було створено осередок СВУ під головуванням члена Президії Олександра Скорописа-Йолтуховського. Секретарем осередку став Всеволод Козловський. У таборах знаходилися не лише полонені українці, а й ті, хто підтримував ідею створення самостійної української держави. Представники СВУ домовились із місцевою владою про поліпшення життя полонених українців та утворили умови для ведення серед них культурно-просвітницької роботи, голова осередку зобов’язався перед урядом Німеччини, що в таборах не буде проводитися проти-німецька та проти-австрійська пропаганда. За допомогою СВУ в таборах військовополонених українців організовувалися бібліотеки, школи, хори, оркестри, театри, курси з української історії, граматики та літератури, німецької мови, сільського господарства, кооперації, фотографії, суспільно-просвітний гурток, наука нотного співу – курс диригентів і хору, курс рисунків, курс рахунків, курс виразного читання, а згодом кооперативні чайні, допомогові курси, культурні товариства тощо.
Незважаючи на все вищезгадане, просвітницька робота в таборах проходила з великими труднощами, оскільки відчувався страх полонених українців перед Росією. Масу полонених українців умовно поділяли на три групи: 1) свідомі українці; 2) темні і байдужі до національного питання, так звані «малороси»; 3) вороже налаштовані до української національної ідеї. СВУ вирішив працювати з усіма групами.
Завдяки наполегливій праці СВУ в таборах прагнення полонених до знання української самобутності, культури, історії поступово збільшувалося. Щоб захопити просвітньою роботою найширші маси полонених, вирішили видавати таборові часописи силами полонених при координації представників СВУ.
Першим таборовим часописом стала «Розвага», що вийшла у Фрайштадті 5 червня 1915 року накладом 2000 примірників. У кожному номері було гасло: «Давайте з рук до рук, з бараку до бараку!».
Ідея створення свого часопису зародилася серед полонених у Фрайштадтському таборі ще наприкінці 1914 року. Ініціатива видання даної таборової газети знайшла повну підтримку і зі сторони Просвітнього відділу СВУ. Так 8 червня 1915 року було створено редакційний комітет, до складу якого увійшли 14 чоловік: 12 від полонених і 2 від Просвітнього Відділу СВУ.
«Розвага» задумувалася редакційним комітетом як видання просвітнього характеру для ознайомлення полонених з минулим України та впровадження ідей СВУ. Назвали газету «Розвага», бо вона мала служити розвагою для полонених українців на чужині. Спочатку газета роздавалась полоненим безкоштовно.
Найбільше виданням газети зацікавився член Просвітнього відділу СВУ Василь Сімович, який, до речі, і став її першим редактором. Продовжив його справу Федір Шевченко (син Івана – брата Тараса Шевченка).
У підзаголовку першого номера зазначено: часопис для полонених (згодом – для полонених українців). Видавав газету «Розвага» щотижнево гурток прихильників Союзу визволення України.
1 серпня 1916 року редакційний комітет разом з іншими таборовими секціями організувались у «Видавниче товариство імені Івана Франка», яке у подальшому видає «Розвагу». З цього часу для часопису починається нове життя. «Розвага» знаходить все більше прихильників не тільки у Фрайштадському таборі, а й по інших таборах та по всій Україні. Загалом «Розвага» відіграла надзвичайно важливу роль у поширенні національної свідомості серед полонених.
Дуже цікавим є «Історичний календар», який друкується у «Розвазі» як рубрика і подає інформацію про видатних особистостей від давнини і до початку ХХ сторіччя, описує визначні історичні події: про скасування Гетьманщини, заснування у Львові Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, битву гетьмана Павла Бута з поляками під Кумейками, скасування кріпацтва на Україні тощо, містить багато фотографій і малюнків. «Історичний календар» знайомить читачів з життєвим шляхом князя св. Володимира Великого, письменників Марка Вовчка, Олександра Кониського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Юрія Федьковича та Івана Франка, гетьманів Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Павла Полуботка та Богдана Хмельницького, українських байкарів Леоніда Глібова, Євгена Гребінки та багатьох ін.
На сторінках часопису друкувалися твори Байрона, Антіна Горобця, Богдана Лепкого, Івана Франка, Тараса Шевченка. Також часопис мав багато авторів та дописувачів з числа полонених українців. Чи не в кожному номері є матеріали таких авторів як Дмитро Гаркуша, С. Каліберда, Олексій Кобець (Олекса Варава), Василь Кобка, Іван Лубенець, Максименко, Дмитро Мандрівець, Іван Наддніпрянець, Іван Невеселий, Кость Пархоменко, П. Самотний, Грицько Трутень, Іван Чумак, Федько Якимець. Кожен номер починається з передової статті, іноді й кількох. Основні рубрики: «Вісти з України», «Вісти з цілого світу», «В Росії», «Із терену війни», «Оповістки», «Переписка редакції», «Світова війна», «Таборова хроніка» та ін.
У багатьох номерах часопису за 1917 рік друкується «Спис померлих полонених Фрайштадського табору».
Часопис має кілька додатків, що виходили у 1917 році. Один з них – додаток до ч. 48 (103) від 25 листопада (8 грудня) – «Українська Республіка» повідомляє, що Українська Центральна Рада оголосила маніфест про утворення Української Народної Республіки. У Надзвичайному додатку до ч. 10 (65) від 4 березня та додатку до ч. 44 (99) від 28 жовтня висвітлюються події, пов’язані з новою революцією у Петрограді. У додатку до ч. 16 (71) від 15 квітня подано вісти з України: повернення професора Михайла Грушевського до Києва, заснування при Центральній Раді українського пресового бюро, з’їзд представників 33 об’єднаних в організації громад Товариства Українських Поступовців у Києві, створення українського тимчасового революційного комітету та роботу українського кооперативного з'їзду, проведення панихиди по Тарасу Шевченку в Петрограді. 19 листопада надруковано Надзвичайне видання «Розваги», присвячене заяві нового уряду Росії про готовність до мирних переговорів з Німеччиною та Австрією.
У ВГФ зберігається «Розвага» за 1915-1918 роки (усього 100 номерів).
У 1916 році часописи полонених українців починають виходити і в Німеччині. 23 січня 1916 року вийшов перший тижневик (згодом – двотижневик) полонених українців «Розсвіт», виданий гуртком прихильників Союзу визволення України в Раштаті (Німеччина). З 27 лютого газету видає громада «Самостійна Україна», згодом – видавництво «Український Рух». Для видання часопису у грудні 1915 року створено редакційний комітет з полонених, до складу якого входили: Кривусів, Крижановський, Минько, Сергіїв, Слюсарчук, Слюсарь. Часопис створений з метою ознайомлення полонених українців із воєнним становищем, таборовими справами, вістями з інших країн світу тощо. Видавці газети сподівалися, що їх зусилля допоможуть полоненим українцям обмінюватися думками, вчитися пізнавати самих себе, що, нарешті, проблисне промінчик світла для українського народу, тому і часопис назвали «Розсвіт». Газета призначалася не тільки для табору, але й для безкоштовного розповсюдження робітничим командам полонених українців. Підготовка часопису деякий час була справою небагатьох осіб. Ці труднощі були з часом подолані, зросло коло читачів газети, які зверталися за порадою, висловлювали подяку, присилали до редакції свої твори. Так у статті «З приводу сотового числа часопису «Розсвіт» Василь Сімович (Верниволя) зазначає, що спочатку «Розсвіт» виходив один раз на тиждень, у невеличкому числі (друкувалося 1500 примірників, один примірник коштував 1 феніг). Згодом, зі зростом читачів, – два рази на тиждень накладом у 5000 примірників. Автор зазначає, що за популярністю та кількістю читачів «Розсвіт» можна прирівняти з щоденними часописами. Часопис дуже швидко розходився, протягом дня розпродавалося 600 примірників.
Видавалася газета дуже старанно. Два рази на тиждень відбувалося засідання редакційного комітету, де відбирався матеріал (передусім статті самих полонених) до найближчого числа часопису.
З весни 1917 року «Розсвіт» мав 2500 передплатників. Редакція планувала видання місячного літературного додатку, але видавати його так і не почали.
Назви передовиць газети свідчать про те, що проходять часи несвідомості, починається нове життя для українців, нація пробуджується: «Геть з рабства», «Дивімся в будучину з вірою!», «На переломі», «У просвіті й організації наша сила». Редакторами газети послідовно стають Василь Сімович, Г. Петренко, П. Мороз. Із постійних рубрик: «Війна», «Вісти з України», «Вісти з Росії», «Гумористичний куток», «З таборового життя», «Мирові вісти», «Послідні вісти», «Ріжні вісти», «Таборове життя», «Що чувати в світі». Часопис також вміщує вірші, статті сільсько-господарського змісту, педагогічного характеру та політичного підтексту. Василь Сімович бере активну участь у виданні газети. Його статті присвячені розвиткові української мови («Націоналізація нашого життя»), видатним діячам України («Іван Франко»), історії друкарства («Дещо з історії друку») тощо. У ВГФ зберігаються газети за 1916-1918 роки, усього 150 номерів.
Перша думка про видання друкованого слова у таборі Зальцведеля (Німеччина) зародилася у членів «Національно-просвітницького гуртка» напередодні Різдвяних свят 1916 року. Спочатку випустили одноднівку «Нова зоря», яку безкоштовно роздавали таборовим полоненим у перший день свят. «Нову зорю» видано накладом 1500 примірників, а надруковано у Магдебурзі. Із поширенням національно-просвітницької роботи відчувався у таборі брак друкованого слова. На зборах членів «Пресової Спілки» було обговорено питання про назву таборового часопису. Були запропоновані такі назви як «Промінь світла» та «Вільна думка», але врешті-решт прийняли назву «Вільне слово», «так як вона більше характеризує собою зміст праці полонених, маючи свободу вільно висловлювати свій біль».
Часопис починає виходити 1 березня 1916 року двотисячним накладом (окрім другого номера, який вийшов у кількості 2500 примірників).
Газета мала 1500 постійних передплатників, крім того, чимало номерів розходилося й по інших таборах та висилалося на окуповану Україну. Раз на два тижні часопис виходив тільки перший місяць. Коли ж свою друкарню було упорядковано, то його почали видавати тричі на місяць, потім – раз на тиждень і з 19 серпня 1916 року – двічі на тиждень. Фактичним редактором часопису на перших порах був відомий поет і громадсько-політичний діяч Петро Карманський (до № 7 1916 року). Газета видавалася редакційною секцією Української таборової організації. З 1917 року збільшується об'єм «Вільного слова» та змінюється її видавець. Далі часопис видає «Видавниче Товариство імені П. Куліша» і з № 49 за 6 липня 1918 року редактором «Вільного слова» стає український вчений-етнолог д-р Зенон Кузеля. З березня 1918 року у часопису запроваджується нова рубрика «З культурного життя України». У цій рубриці в декількох номерах друкувалися статті Зенона Кузелі. Перша, під назвою «Українська преса», розповідає про історію виникнення української преси після революції 1905 року, як на території України, так і поза її межами. Також подається її повна характеристика (партійна, фахова приналежність, тематика видань, місце видання) та кількість часописів (92 назви) станом на кінець 1917 року. Інформація цікава для дослідників преси та історії України. У другій статті «Українські видавництва», що також друкувалася в кількох номерах, мова йде про початки українського видавничого руху, його засновників. Автор охарактеризував усі українські видавничі товариства та кількість книжок і брошур, які видавалися протягом 1917 року. Також у рубриці порушувалися питання освіти (створення українознавчих курсів для учителів, відкриття українських університетів, розширення українських видавництв). Оскільки Зенон Кузеля був редактором часопису «Вільне слово», то на його сторінках постійно друкувалися статті вченого («Шевченків Кобзар під час війни», «Іван Стешенко», «Гетьман Скоропадський у Німеччині», «Проти русофільської агітації на Україні» та ін.).
«Вільне слово» носить національно-просвітницький характер. Кожне число часопису розпочинається з передової статті або навіть кількох. Передовиці конкретно та лаконічно висвітлюють актуальні питання суспільно-політичного, економічного, освітнього, міжнародного характеру. Головною темою, як правило, було національне питання (стаття проф. д-ра Альбрехта Пенка про географічні основи української держави, М. Простого про українські змагання, О. Невідомого про автономію Україну, Т. Споминюка про внутрішнє життя полонених, Петра Лівобережного про Українську республіку, звернення Всеволода Козловського до громадян українських таборів у Німеччині, стаття Сергія Єфремова «Хрестною путею» тощо).
У газеті «Вільне слово» були запроваджені рубрики: «З України», «З таборового життя», «Вісти з російського життя», «Війна», «Огляд світових подій», «З культурного життя України», «Література, наука, мистецтво», «Театр» тощо. Заслуговує на особливу увагу рубрика «З України», де подавалися відомості про культурні та дипломатичні зв'язки України зі світом та друкувалися статті видатних громадських діячів про українську незалежність («Професор М. Туган-Барановський про Українську справу», М. Грушевський «Проект української конституції» та ін.). У фондах ВГФ НБУВ зберігаються номери лише за 1917-1918 роки. Всього 158 номерів газети.
Перша таборова газета у Вецлярі «Просвітній листок» почала виходити у кінці 1915 року. Спочатку листок переживав матеріальну скруту і видавався у незначній кількості. Друкували «Просвітній листок» на друкарській машинці та розповсюджували по одному примірникові на барак. Згодом труднощі були подолані і наклад «Просвітнього листка» збільшився до 3 тисяч примірників. У фондах ВГФ НБУВ «Просвітнього листка», на жаль, немає.
З 5 січня 1917 року на зміну «Просвітньому листку» приходить часопис «Громадська думка». Редакторами газети послідовно були Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Роман Перфецький.
«Громадська думка» позиціонує себе як часопис полонених українців у Вецлярі. Видає газету «Видавниче товариство імені Б. Грінченка». Виходив часопис двічі на тиждень. Статті, надруковані на перших шпальтах газети, закликають до об’єднання заради однієї цілі – повернути волю і незалежність Україні: «Військова справа на Україні», «Готовмось до боротьби», «Досвітні огні України», «Золотий вінець України», «Національна боротьба на Україні», «Почесний мир України», «Приєднаннє осередніми державами незалежної України». Серед рубрик: «Війна», «Вісти з Росії» (згодом – «З російського життя»), «З таборового життя», «З українського життя» (згодом – «З Української Республіки»), «Оповістка», «Революція в Росії» (згодом – «Революція в Росії й мир»). Постійні автори часопису: Павло Бранько, Богдан Лепкий, Іван Лубенець, Іван Невеселий, Василь Пачовський, Олександр Скоропис-Йолтуховський, В. Юхименко, Zet. На сторінках «Громадської думки» надруковані вірші Біленка, Павла Бранька, М. Капельгородського, Івана Мороза, Подолянина, Хвилини. 29 квітня 1917 року до ч. 26 (73) «Громадської думки» випущено «Летючий листок», зміст якого складають телеграми про зібрання у квітні в Києві Всеукраїнського національного конгресу, який проголосив себе Установчими Зборами, постановив утворення Української Республіки та хоче установити тимчасовий уряд. У телеграмах описується занепокоєння Росії з приводу зібрання Всеукраїнського національного конгресу і повідомляється про проголошення автономії Сибіру, Грузії та Білорусі. У статті «Летючого листка» «Українці з «інородцями» жадають свого війська» повідомлено, що Міністр війни Гучков прийняв українців, поляків і мусульман, які домагаються утворення національних корпусів, окремих від росіян. Додатковий листок «Громадської думки», надрукований 11 лютого 1918 року з приводу мира України з осередніми союзними державами – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною, містить привітання всім інституціям України. Неодноразово на сторінках часопису публікувалися історичні нариси Михайла Грушевського («Українська гривня»), П. Срібного («Державний герб України»), митрополита Андрія Шептицького («Бесіди митрополита Шептицького про Холмщину»), де обговорювалося становлення молодої української держави та біографічні відомості про видатних українців (Михайла Драгоманова, Миколу Лисенка, Івана Франка, Тараса Шевченка) тощо. У ВГФ зберігається «Громадська думка» за 1917-1918 рр., усього 62 номера.
Влітку 1918 року всі таборові часописи Німеччини пережили гостру матеріальну скруту. Наклади газет не розходилися, оскільки зменшилося число полонених у зв’язку з утворенням дивізій синьожупанників. Тому з 22 червня 1918 року замість трьох таборових газет («Вільне слово», «Громадська думка», «Розсвіт») виходить тільки «Вільне слово» як орган Вецлярського, Раштатського та Зальцведельського таборів. Часопис наголошував, що надалі залишається безпартійним органом української національної ідеї, основною метою якого є «збудування і скріплення незалежної Української Держави». До рубрики «З таборового життя» стали надсилати матеріали з інших таборів. Автори повідомлень у Вецлярі – Лубенець, Чупир; у Раштаті – Шостак, Василь Сімович; у Зальцведелі – Падалка-Бахталовський та ін. У зверненні «До Громади українських таборів у Німеччині», надрукованого у ч. 55 (218) 17 серпня 1918 року «Вільного слова», секретар СВУ Всеволод Козловський повідомив про припинення існування Союзу визволення України, вважаючи, що задача, яку ставив СВУ у своїй платформі, проголошеній у серпні 1914 року, виконана. На конференції 2 і 3 серпня у Вецлярі при участі делегатів усіх українських таборів Німеччини, припинення діяльності СВУ прийнято до відома, постановлено припинити існування Української громади таборів у Вецлярі, Зальцведелі та Раштаті, які працювали під приводом СВУ і на підставі його політичної програми. Таким чином, закінчився період трьохліття національно-просвітньої і культурної роботи в таборах Німеччини та Австро-Угорщини.
Правонаступником «Вільного слова» з 26 лютого 1919 року став часопис «Шлях», що поширювався вільно та перестав бути суто таборовим виданням.
Взагалі, СВУ опікувався понад 200 тис. полонених, з яких згодом організувалися дві дивізії синьожупанників у Німеччині та одна сірожупанників в Австрії.
Отже, українські таборові часописи Німеччини та Австро-Угорщини 1915-1918 років мають просвітницький характер. Їх зміст відбиває зусилля Союзу визволення України за допомогою освіти посилити національну свідомість та патріотизм полонених українців, вселити віру в майбутнє, з невиразної сірої маси виховати українського громадянина.

Список літератури:

1. Вільне слово : часоп. полонених українців у Зальцведелі / видає «Видавниче т-во ім. П. Куліша». – Зальцведель, 1917, 1918.
2. Вістник Союза визволення України = Nachrichtenblatt des Bundes Befreiung der Ukraina. – Відень, 1914–1917.
3. Громадська думка : часоп. полонених українців у Вецлярі / видає «Видавниче т-во ім. Б.Грінченка». – Вецляр, 1917, 1918.
4. Патер, І. Просвітня діяльність Союзу визволення України серед військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914–1918) / Іван Патер // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 19. – Львів, 2010. – С. 559–571.
5. Розвага : часоп. полонених українців / вид. «Видавниче т-во ім. Ів.Франка». – Фрайштадт, 1915–1918.
6. Розсвіт : часоп. громади «Самостійна Україна» / вид. т-во «Український рух». – Раштат, 1916–1918.
7. Срібняк І. Історія журналістики (ХVІІ – ХХ ст.). Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ігор Срібняк. — Київ : ВПЦ НаУКМА, Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2013. — 304 с.
8. Терлецький, О. Історія української громади у Раштаті 1915-1918 / О. Терлецький. – Київ; Лейпціг, 1918. – 422 с.