Документи Київського Пустинного Микільського монастиря XVI–XVIII ст. зі збірки Київської казенної палати з фондів Інституту рукопису НБУВ

Тези доповіді

Документи Київського Пустинного Микільського монастиря XVI–XVIII ст. зі збірки Київської казенної палати з фондів Інституту рукопису НБУВ

Документи Київського Пустинного Микільського монастиря з фондів Інституту рукопису НБУВ є об’ємною і репрезентативною групою джерельної бази з історії монастирського життя ХVI–ХVIII ст. в Україні, що розширює рамки досліджень про роль і місце монастирів у політичному, соціально-економічному та культурному житті суспільства.
Пустинний Микільський монастир належить до стародавніх монастирів Києва. Історія цього славетного монастиря бере початок від зведеної в урочищі Угорському Микільської церкви за часів княгині Ольги. З монастирем пов’язані імена багатьох видатних церковних і культурних діячів – Ісаї Трофимовича-Козловського, Інокентія Гізеля, Олексія Тура, Варлаама Ясинського, Антонія Радивіловського, Іоасафа Кроковського, Стефана Яворського. Документальна історія монастиря розпочалася з кінця XV ст., коли були надані у володіння обителі село Княжичі, землі Климятинські, Полукнязівські та інші маєтності польськими королями і великими литовськими князями – Казимиром IV, Сигізмундом І Старим, Сигізмундом-Августом ІІ. Процвітанню православної обителі в подальші роки сприяло надання дарчих на користь монастиря від київських воєвод – Юрія Монтовтовича, Андрія Немировича і представників знатних князівських родів – Остафія Дашковича, Рака Полозовича, Івана Волчковича.
Реконструкція документального комплексу архіву Київського Пустинного Микільського монастиря є важливим заходом для археографічно-джерелознавчого вивчення цих документів та оперативного доступу до інформаційного потенціалу монастирських архівів. У зв’язку з цим актуальним стає опрацювання та введення в науковий обіг унікальної за структурою та інформаційно-документним складом архівної збірки Київської казенної палати (ККП), що зберігається у фондах Інституту рукопису НБУВ.
Переважна більшість документів збірки ККП відклалася у ф. 301 – “Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії” (ЦАМ) та ф. 420 “Документи київських монастирів XVI–XVIII ст.” Загальна кількість документів Київського Пустинного Микільського монастиря за описом монастирів Київської митрополії 1786 р. сягала 107 документів [1]. У 1837 р. за описом надходження до бібліотеки Київської духовної академії – їх уже було 88 [2]. Але облікові дані цих двох описів не давали чіткого обсягу документів монастиря, оскільки при складанні каталогу рукописів ЦАМ Миколою Петровим у першому випуску 1875 р. було описано 57 документів, а у третьому випуску – 188 документів зі збірки давніх актів ККП, які поступили в Музей у 1877 р. [3]. Залишки цієї збірки в незначній кількості увійшли до колекції архівних документів київських монастирів XVI–XVIII ст. [4]. Сьогодні фонди Інституту рукопису НБУВ містять 264 документа Київського Пустинного Микільського монастиря зі збірки ККП.
Вивчення характеру та складу документів монастиря дозволяє визначити кілька особливостей, що впливають на джерелознавчу цінність її матеріалів. Різноманітність дипломатичних форм документів (привілеї, універсали, грамоти, дарчі записи, позови, свідчення, зобов’язання, виписи з актових книг) заслуговує на увагу як джерело української дипломатики. Ряд документів зберіг у первісному стані печатки, які представляють цінний матеріал для сфрагістики. Особливий інтерес становлять відомості про заснування та перейменування назв населених пунктів України ХVI–ХVIII ст. для історичної топонімики. Ці документи – важливе, досі повністю не використане джерело для дослідження біографічних відомостей видатних українських діячів, що розкривають різні аспекти суспільного життя того часу. Але найважливішу роль документи відіграють у вивченні історії землеволодіння, відтворюючи процес надбання та розширення монастирської власності. Привілеї польських королів щодо власності монастиря представлені оригіналами привілеїв Сигізмунда І Старого, зокрема привілей від 22 лютого 1518 р. на підтвердження прав монастиря на чотири ниви – Теремище і Дереновату та дві ниви в Печерській долині [5]. Тенденція претендування на одну й ту ж територію різними монастирями та її розмежування завжди підкріплювалася численними рішеннями судових процесів. Так, за декретом київського намісника Матуша Воронецького від 1 листопада 1585 р. Пустинний Микільський монастир отримав підтвердження на розмежування своїх земель – Дарниця, Княжичі та Бортничі з Печерським монастирем [6]. Універсали Богдана Хмельницького від 11 березня 1649 р. та 26 квітня 1650 р. надавали дозвіл обителі ловити рибу в Дніпрі та на “послушенство” міщан Максимівки і Городища монахам монастиря [7]. Придбавши величезні земельні угіддя, монастир за них неодноразово сперечався з такими найвідомішими польськими магнатами, як Вишневецькі, Острозькі та ін. Про це свідчать позови монастиря від 13 червня та 20 червня 1617 р. на володіння климятинських земель та села Тростянки [8]. З пізніших документів цієї збірки слід зазначити декрет військового генерального осавула Федора Лисенка про розмежування острова Труханова між річками Дніпро та Чорторий у спірній справі між монастирем та київським війтом Дмитром Полоцьким з київськими міщанами від 20 жовтня 1731 р. [9].
Отже, документи Київського Пустинного Микільського монастиря зі збірки ККП не лише віддзеркалюють різні сторони монастирського життя, а й розширюють джерельну базу з багатьох питань історії України.

Список використаних джерел
1. ІР НБУВ, ф. 160, № 2996, арк. 9 зв.–10.
2. Там само, арк. 92–99.
3. Петров Н.И. Описание рукописей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. – Вып. 1–3. – К., 1875–1879. – С. 162–167, 601–621.
4. ІР НБУВ, ф. 420, № 153–180.
5. Там само, ф. 301, № 216 В, за оп. №6.
6. Там само, за оп. № 26.
7. Там само, за оп. № 52, 53.
8. Там само, ф. 301, № 595 В, № 65, 66.
9. Там само, ф. 420, № 156, за оп. № 18.