Використання архівних фондів Інституту архівознавства НБУВ: тематика досліджень та склад користувачів (1991–2014)

Тези доповіді

Мета цієї публікації – проаналізувати роботу читального залу Інституту архівознавства за період незалежності України (1991–2014) з точки зору тематики досліджень, спектра використання фондів, контингенту користувачів та ін. Джерельною базою дослідження стали особові справи користувачів, відомості з яких були узагальнені.
Зазначимо, що робота науковців Інституту архівознавства, які в першу чергу є користувачами архіву Національної академії наук України, не враховувалась.
Найбільш активною категорією дослідників (трохи не 40%), що працювали з архівними документами нашого Інституту, були доктори, кандидати наук та аспіранти з 34 установ мережі Національної академії наук України. З них 32 розташовані у Києві і 2 – у Львові. Майже половина академічних користувачів – науковці і аспіранти з Інституту історії України, Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного, Національного науково-природничого музею.
Вищі навчальні заклади представлено наймолодшим контингентом дослідників України, які склали мало не 30% від усіх користувачів. Переважно це аспіранти і здобувачі кандидатського ступеня; решта – докторанти, викладачі і студенти. «Географія» вишів вельми розлога: Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Дрогобич, Ірпінь (Київської області), Кам’янець-Подільський, Кіровоград, Київ, Луганськ, Луцьк, Львів, Мелітополь, Миколаїв, Ніжин, Одеса, Острог (Рівненської області), Переяслав-Хмельницький, Сімферополь, Харків, Херсон, Хмельницький, Чернігів, Черкаси.
До академічних архівних джерел зверталися також і дослідники з інших установ (до 20% від загальної кількості користувачів). У цій категорії переважають дослідники-аспіранти з Української академії аграрних наук. Серед інших – колеги-архівісти та бібліотекарі, телевізійники, журналісти, вчителі, музейні працівники та ін.
Окрема група – індивідуальні дослідники (до 7%). Цікаво, що мало не половина відвідувачів є родичами видатних науковців, документи яких зберігаються в архіві. Нащадки вивчали свій родовід, деякі з них мали на меті написати і опублікувати статтю або книгу.
З 1991 р. до Інституту архівознавства звертаються також науковці з Росії, Великобританії, Німеччини, Сполучених Штатів Америки.
Є й така категорія користувачів, в особових справах яких залишилися тільки листи-клопотання від установи з зазначенням планової теми і ніяких слідів дослідницької роботи. Припускаємо, що в окремих випадках у фондах просто не виявилося необхідних джерел для розробки конкретних тем.
Багатство нашого архіву складають персональні фонди наукової еліти України. Інтенсивність їхнього використання зростає у роки ювілейних дат. Особливий інтерес привертають документи академіків першого складу УАН, як, наприклад, ботаніка О. В. Фоміна, біолога М. Ф. Кащенка, економіста М. В. Птухи.
При дослідженні історичної науки найчастіше звертаються до фондів К. Г. Гуслистого, М. Н. Петровського, І. О. Гуржія; представники природознавчих наук – до фондів зоологів І. Г. Підоплічка та О. М. Нікольського, ботаніків М. Г. Холодного та А. М. Окснера, фізіолога рослин, агрохіміка та ґрунтознавця П. А. Власюка, вченого у галузі лісництва та ґрунтознавства П. С. Погребняка; дослідники з точних наук – до фондів геохіміка Є. С. Буксера, фізика Й. Й. Косоногова, фізико-хіміка О. І. Бродського; з галузі мостобудування і електрозварювання – до фонду Є. О. Патона; з медичної галузі – до фонду М. М. Амосова; серед правознавців вельми популярний фонд В. М. Корецького та ін.
До сьогодні посилений інтерес викликає фонд 257 «Колекція документів вчених України, репресованих у 30–40-х та 50-х рр. ХХ ст.». Порівняно з іншими фондами до нього звернулася рекордна кількість дослідників – мало не 9%.
В Інституті архівознавства крім особових фондів зберігаються документи окремих наукових установ (насамперед ліквідованих і частково діючих). З них найбільше зацікавлення викликають ф. 258 «Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена АН УРСР», ф. 360 «Об'єднаний інститут економіки НАН України» та ф. 261 «Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України».
Щодо тематики досліджень користувачів архівних фондів ІА НБУВ, то її можна узагальнити за такими основними напрямками:
1) Біографія та наукова діяльність вчених
У цьому напрямку працювали і наші найшановніші користувачі. Так, академік О. С. Онищенко досліджував діяльність історика Б. М. Бабія та вченого у галузі правознавства В. М. Корецького; академік К. М. Ситник – вивчав документи ботаніка М. Г. Холодного, член-кореспондент В. Ф. Губарев – ученого в галузі технічної кібернетики О. І. Кухтенка;
2) Історія НАН України та окремих установ
Дослідники працювали над літописами Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова, Інституту хімії високомолекулярних сполук, Інституту українознавства ім. І. П. Крип’якевича, Зоологічного музею, Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка та ін.;
3) Становлення та історія окремих наукових напрямків як в національному, так і в регіональному масштабах
Ось деякі з тем досліджень – «Українська історична думка в 1920–30-х рр.», «Розвиток литуаністики в Україні», «Розвиток природознавства на Україні у ХІХ–ХХ ст.», «Розвиток фізіології в Україні в контексті «Павловської сесії», «Розвиток досліджень із загальної теорії відносності та космології в Україні», «Академічне українознавство в західних областях України (1939–2005)», «Демографічні втрати України в ХХ ст.», «Історія сходознавства в Україні», «Фарфор-фаянс і промислова кераміка України кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст.» та ін.;
4) Історія вишів, факультетів та кафедр:
Майже в кожному випадку цю тематику розробляли крізь призму персоналій: «Ректори Київського університету», «Декани геологічного факультету Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка», «Історія становлення і розвитку біологічних досліджень в Одеському (Новоросійському) університеті», «Розвиток історичної науки в Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка у 1918–1930: етапи та особливості», «До 80-річчя Полтавського сільськогосподарського інституту», «Діяльність Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури і мови (1922–1930)» та ін.;
5) Історія буття і культури окремих національностей в Україні
Як приклад можна навести: «Єврейські наукові заклади в СРСР (1917–1952)», «Мусульмани та юдеї Києва ХІХ – початку ХХ ст.», «Правова культура євреїв України (1905–1932)»;
6) Продовження наукових досліджень учнями видатних вчених
Так, з фондом І. Г Підоплічка працювала його учениця із Зоологічного музею для подальшого вивчення пізньопалеолітичної Межиріцької стоянки. За документами А. М. Окснера звертався співробітник Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного, щоб завершити рукопис академіка «Флора лишайников Украины», і результатом стало видання книги;
7) Підготовка та вдосконалення музейних експозицій
Дослідницька робота з архівними документами Інституту архівознавства сприяла створенню меморіального комплексу академіка В. М. Корецького в Інституті держави і права, виставки про відомих травознавців в Інституті ботаніки ім. М. Г. Холодного, експозицій до 200-ліття Зоологічного музею та Музею історії Ботанічного саду, деяких шкільних музеїв та ін.
Перші результати аналізу роботи читального залу Інституту архівознавства НБУВ показують, що певна кількість архівних документів ще недостатньо введена в науковий обіг. Але останнім часом спостерігаємо зростання інтересу користувачів до документів нашого архіву. Цьому сприяє оприлюднення інформації про документний склад фондів Інституту на сторінці ІА веб-порталу НБУВ в розділі Інформаційні ресурси, а також наявне представлення архівних документів у вигляді електронних виставок. На жаль, дані опубліковано ще не на всі фонди. І тому сподіваємося, що повідомлення про наявність «архівної цілини» зацікавить і стимулює як науковців нашої установи, так і інших користувачів. А кінцевий результат, маємо надію, збагатить українську науку змістовними публікаціями, що ґрунтуються на документальних першоджерелах.