Біографія та наукова діяльність академіка Георгія Степановича Писаренка в документах особового фонду вченого

Тези доповіді

Т. В. Брязкало
молодший науковий співробітник,
О. П. Піддубний
провідний редактор
відділу археографії Інституту архівознавства
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Біографія та наукова діяльність академіка Георгія Степановича Писаренка в документах особового фонду вченого

Восени цього року світова наукова спільнота буде вшановувати 105-річницю з дня народження визначного ученого-механіка, фундатора наукової школи з механічних коливань, міцності матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах експлуатації академіка НАН України Георгія Степановича Писаренка (1910–2001).
Висвітленню біографії та наукової діяльності вченого, його вкладу в розвиток вітчизняної і світової науки присвячена низка статей К. Бобринцева, Л. Гелімсона, Б. Ковальчука, Р. Куріата, В. Іванової та ін., що виходили за життя вченого, та з нагоди ювілеїв. Вагомим інформаційним джерелом для вивчення життєвого шляху вченого, аналізу наукового та творчого доробку Георгія Степановича є масив документів, які входять до особового фонду вченого № 142, що зберігається в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Саме завдяки науковому аналізу документів можемо отримати досить точну і повну інформацію про постать вченого, його здобутки і досягнення.
Народився учений на хуторі Скрильники Кобелякського повіту Полтавської губернії у 1936 р. Як згадував вчений в автобіографічній монографії «Воспоминания и размышления», яка зберігається у фонді, походив він із багатодітної сім’ї козаків, що займалися сільським господарством (оп. 1. спр. 253). З самого малечку Георгій прагнув до здобуття нових знань і досвіду, які реалізував кропіткою важкою працею, що надалі стало життєвим кредо вченого.
З біографічних документів, а саме, особових листків з обліку відділу кадрів, автобіографій, характеристик (оп. 2, спр. 2, 3, 4) можемо прослідкувати трудову діяльність вченого, яку він розпочав у 17 років. Серед документів у фонді відклався диплом про закінчення з відзнакою навчання на суднобудівельному факультеті Горьковського індустріального інституту у 1936 р. (оп. 2., спр.15). У 1937 р. він вступив до аспірантури Київського індустріального інституту на кафедру парових двигунів, і одночасно почав працювати в Інституті будівельної механіки АН УРСР (нині Інститут механіки ім. С. П. Тимошенка НАН України). Фактично з цього часу своє життя та наукову діяльність Г. С. Писаренко тісно пов’язав з академічною наукою.
Кандидатську дисертацію вчений захистив у 1941 р. Згідно витягу з протоколу Вченої ради Київського індустріального інституту 12 березня 1941 р. Г. С. Писаренко отримав ступінь кандидата технічних наук (оп. 2, спр. 1). Під час війни був евакуйований і працював на Уфимському моторобудівельному заводі, а потім у Центральному інституті авіаційного моторобудування, де досліджував проблеми підвищення міцності авіаційних двигунів. Серед документів особового фонду відклалися спогади Георгія Степановича про життя та трудові досягнення київських вчених в ті важкі часи. Такі спогади є цікавим і специфічним джерелом, оскільки зазначені події подані через суб’єктивну призму очевидця і активного учасника.
У 1944 р., будучи вченим секретарем Інституту будівельної механіки, Г. С. Писаренко докладав багато зусиль для відновлення діяльності інституту у звільненому Києві. В цей же час вчений розпочав свою роботу в Київському політехнічному інституті. За результатами наукових досліджень цього періоду Георгій Степанович у 1948 р. підготував і блискуче захистив докторську дисертацію.
Ціла низка документів особового фонду присвячена діяльності Георгія Степановича в відділі фізико-хімії металургійних процесів Інституту чорної металургії АН УРСР, на базі якого згодом був організований Інститут металокераміки і спецсплавів АН УРСР (нині Інститут проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича НАН України). Згідно Постанови Президії АН УРСР та наказу по Інституту чорної металургії Г. С. Писаренко восени 1951 р. був переведений на посаду завідуючого лабораторії міцності Інституту чорної металургії АН УРСР. Серед документів, що висвітлюють його діяльність в інституті, відклалися доповідні записки, методичні плани, звіти про роботу відділу присвячені результатам досліджень проблем міцності. З цього періоду всі зусилля вчений направляє на формування і розробку нового напряму в механіці – дослідження міцності матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах.
У 1966 р. втілюється у життя мрія вченого – на базі сектора міцності Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР відповідно до постанови РМ УРСР від 3 липня 1966 р. було створено Інститут проблем міцності, який він і очолив. Георгій Степанович з когортою однодумців втілює у життя результати досліджень, які відбивають актуальні запити, інтереси і потреби атомної енергетики, авіаційної і ракетно-космічної техніки, машинобудування тощо.
Особливо великого значення для нього набули дослідження в галузі вивчення міцності матеріалів і елементів конструкцій у складних умовах термосилового навантаження відповідно до реального стану високонапружених конструктивних елементів нової техніки. Результати цих досліджень відображено в багатьох монографіях та довідниках, серед яких слід відзначити монографію «Міцність матеріалів за високих температур», видану в 1966 р. та перевидана англійською мовою в США у 1969 р. За цю монографію колектив авторів, очолюваний Г. С. Писаренком, у 1969 р. отримав Державну премію УРСР. У 1980 р. під редакцією вченого вийшла друга узагальнююча двотомна монографія «Міцність матеріалів і елементів конструкцій в екстремальних умовах», підготовлена об’єднаним колективом авторів з Інституту проблем міцності АН УРСР і кафедри опору матеріалів КПІ. Цю монографію, що не мала аналогів у світовій літературі, у 1982 р. було відзначено Державною премією СРСР (оп. 2. спр. 13).
Вклад Георгія Степановича в розвиток точних наук важко переоцінити. Він автор понад 800 наукових публікацій, у тому числі 60 монографій, підручників і довідників. Під його керівництвом та консультуванням підготовлено 180 кандидатів і 49 докторів наук, створено понад 100 оригінальних випробувальних установок, багато з яких відзначені медалями та дипломами міжнародних і всесоюзних виставок. Слід зазначити, що серед документів фонду в ІА НБУВ зберігаються наукові праці вченого, в т. ч. монографії, в кількох варіантах – рукописному, машинописному, і остаточному друкованому, що є ґрунтовною базою для вивчення творчої лабораторії вченого і її досягнень.
Життя Георгія Степановича тісно пов’язане з діяльністю Національної академії наук України: у 1957 р. вченого було обрано членом-кореспондентом, а в 1964 р. – академіком АН УРСР. З 1962 р. до 1966 р. він обіймав посади головного вченого секретаря Президії, віце-президента Академії (1970–1978), очолював Північно-Західний науковий центр АН УРСР, був радником Президії НАН України. За документами фонду можемо прослідкувати діяльність Георгія Степановича у складі експертної комісії Відділення математики, механіки і кібернетики НАН України по виборах академіків і членів-кореспондентів протягом 1969–2000 рр., участь у роботі Будинку вчених, Редакційно-видавничої ради АН УРСР.
Наукові досягнення вченого були відмічені найвищими державними нагородами, вітчизняними та міжнародними науковими відзнаками, що також знайшло своє відображення у документах фонду (оп. 2, спр.14, 20, 21, 22, 29).
Таким чином, вивчення життєвого та творчого шляху, наукового доробку, вкладу в розвиток світової науки академіка Г. С. Писаренка є одним з перспективних досліджень вітчизняної науки. Документи особового фонду вченого, що зберігаються в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, є джерелом комплексної інформації з усіх сфер життєдіяльності цієї непересічної особистості.