Провенієнції стародруків бібліотеки Бердичівського монастиря босих кармелітів як джерело до історії формування бібліотечного фонду

Тези доповіді

Провенієнції є важливим джерелом в історико-книгознавчих та історико-бібліотекознавчих дослідженнях, яке несе у собі фактографічну інформацію про існування бібліотек, шляхи формування бібліотечних фондів, міграцію і побутування книжок. У деяких випадках це можуть бути унікальні відомості, які відсутні в інших видах документів. Тому виявлення і джерелознавче дослідження провенієнцій є завжди актуальним у бібліотекознавчих студіях. Провенієнції стародруків книгозбірні Бердичівського монастиря босих кармелітів досі не були об’єктом спеціальних джерелознавчих і книгознавчих досліджень.
Бердичівський монастир Ордену босих кармелітів був заснований київським воєводою Янушем Тишкевичем (1590–1649) у 30-х рр. XVII ст. і діяв до 1866 р. Кармелітанський монастир під назвою Непорочного зачаття найсвятішої Діви Марії та св. Іоанна Хрестителя був значним релігійно-культурним осередком Католицької Церкви на українських землях. Його екуменічна діяльність проходила на стику двох культур – повізантійської (східної) і латинської (західної). Розквіт діяльності монастиря припав на 20-і – 70-і роки XVIII ст. Монастир мав велику книгозбірню, яка налічувала за каталогом монастирської бібліотеки „Index librorum bibliothecae Carmelitarum Discalceatorum Conventus Berdicoviensis”, укладеним 1781 р., 7264 томи (ІР НБУВ, ф. 1, спр. 6413). Каталог містить у собі інформацію про обсяг фонду, його тематичний склад, систематизацію та розстановку. Але він не надає відомостей про шляхи надходження книжок до монастирської книгозбірні, користування книжками членами обителі, міграцію книжок між монастирями. Про це найбільше фактографічного матеріалу надають саме провенієнції бібліотечних стародруків. Провенієнції відіграють також провідну роль у процесі реконструкції бібліотечного фонду, чи то бібліографічному чи фізичному. Нині історико-культурна книжкова колекція «Бібліотека Бердичівського монастиря босих кармелітів» як окрема структурна одиниця фонду зберігається у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України і налічує бл. 5 тис. од. зб.
Формування книжкового фонду монастирської бібліотеки відбувалося традиційними шляхами купівлі, дарів, обміну, успадкування. Про це беззаперечно свідчать провенієнції колекційних стародруків.
У книжках кармелітанської книгозбірні фігурують різні види провенієнцій: рукописні записи, гравійовані гербові екслібриси-наліпки, шрифтові екслібриси-наліпки і печатки, суперекслібриси, старі бібліотечні шифри.
В евристичній роботі з фондами розпізнавальним знаком примірників монастирської бібліотеки можуть бути давні бібліотечні шифри, які складалися з друкованої великої літери латинської абетки, що вказувало на систематичний розділ фонду, та арабської цифри, що вказувало на порядковий номер примірника на полиці у конкретному систематичному розділі, наприклад: „F / 75” або „Z / 32”. У вигляді паперової наліпки їх наклеювали на корінці стародруків.
Найчисельнішими є рукописні записи, які фіксують приналежність книжок монастирським бібліотекам, ченцям монастирів; купівельні записи, у деяких випадках із зазначенням ціни, місця та часу придбання; записи тестаментного змісту. Найчисельнішою рукописною провенієнцією, яка фіксує приналежність примірника до монастирської бібліотеки, є запис „Conventus Berdicoviensis Carmelitarum Discalceatorum”. Значно рідше трапляється запис „Bibliotheca Conventus Berdicoviensis Carmelitarum Discalceatorum” або „Pro Bibliotehecae Conventus Berdicoviensis Carmelitarum Discalceatorum”. Такі записи трапляються практично на всіх примірниках бердичівської кармелітанської бібліотеки.
Провенієнційні записи повідомляють, що деякі стародруки попередньо були в книгозбірнях інших монастирів та чернечих осередків: монастирів босих кармелітів у Вишнівці, Львові, Перемишлі, Варшаві, Глибокому (Дісненський повіт Віленської губернії), резиденції босих кармелітів у Народичах (Овруцький повіт Волинської губернії), Люблінського і Мюнхенського єзуїтських колегіумів, резиденції Товариства Ісусового у Романові (Новоградволинський повіт Волинської губернії). Вочевидь, проходив обмін між монастирями дублетними примірниками. Бібліотека могла поповнюватися також книжками скасованих монастирів та резиденцій чернечих осередків.
Серед шрифтових екслібрисів виділяються екслібрис-наліпка Мюнхенського єзуїтського колегіуму, виконаний у червоному кольорі з датою 1595 р., екслібрис ксьондза Антонія Борни, який належав до францисканів-обзервантів і був капеланом князів Радивілів, шрифтовий екслібрис київського і чернігівського біскупа Юзефа Анджея Залуського (1702–1774), співзасновника Варшавської публічної бібліотеки. Його шрифтовий екслібрис має такий текст: „I. A. ZAŁUSKI”. Останній факт наштовхує на думку, що книжки з цим екслібрисом могли бути придбані на аукціонах розпродажу дублетів книгозбірні Залуських, що проходили у Варшаві з 1761 р.
На форзацах стародруків монастирської бібліотеки трапляються гравіровані гербові екслібриси-наліпки. Їх виявлено два. Один належить писарю Великого князівства Литовського Костянтинові Людовіку Плятеру, інший – невстановленій особі, текст на ньому не зберігся.
Очікувано нечисельними провенієнціями виявилися суперекслібриси. Їх виявлено три: гербовий суперекслібрис гетьмана Великого князівства Литовського Михайла Серватія Вишневецького (1680–1744), засновника бібліотеки Вишневецького замку, суперексібрис книгозбірні Львівського монастиря босих кармелітів і суперекслібрис, неатрибутований за браком фактографічної інформації. Досить рідкісним явищем у книгознавстві є суперекслібриси монастирських бібліотек. Суперекслібрис книгозбірні Львівського монастиря босих кармелітів має таке зображення: на верхній кришці шкіряної оправи сліпим тисненням відбито емблему Ордену босих кармелітів, яку облямовує стрічка з гаслом Ордену „Zelo zelatus sum pro Domino Deo exercituum” („Ревний в ретельності задля слави Всевишнього”). Навколо зображення відтиснуто абревіатуру, яку можна розшифрувати так: CO[NVENTUS] LE[OPOLIENSIS] C[ARMELITARUM] D[ISCALCEATORUM]. Окрім цього на титульному аркуші зберігся запис, який засвідчує приналежність книжки у минулому львівському кармелітанському монастирю.
Представлений матеріал демонструє вагому роль провенієнцій у книгознавчих дослідження фондів давніх бібліотек та надає фактографічний матеріал до подальшого дослідження історії книгозбірні Бердичівського монастиря босих кармелітів.