Листування М. М. Бережкова зі співробітниками та випускниками Ніжинської вищої школи (за документами Інституту рукопису НБУВ)

Тези доповіді

У сучасній українській історіографії достатньо уваги приділяється вивченню життя, діяльності та творчості М. М. Бережкова (1850–1935) – фахівця у вивченні проблем середньовічної історії Росії та історії України нового часу, а також історіографії, джерелознавства, археографії та архівознавства. Вчений протягом 1882–1904 рр. працював професором російської історії Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька (далі – НІФІ), з 1919 р. повернувся до викладацької діяльності в інституті, а в 1924–1926 рр. очолював секцію української та російської історії науково-дослідної кафедри Ніжинського інституту народної освіти (далі – НІНО). За цей проміжок часу М. М. Бережков зробив значний внесок у становлення історичної освіти у ніжинському навчальному закладі та підготовку його наукових кадрів. Також М. М. Бережков протягом 18 років співпрацював з Історичним товариством Нестора-літописця при Київському університеті (з 1885 р.), брав участь у роботі низки археологічних з’їздів: VI, який проходив у Одесі (1884), VII – в Ярославлі (1887), ІХ – у Вільно (1893), X – у Ризі (1896), ХІІ – у Харкові (1902), ХІІІ – в Катеринославі (1905), XІV – в Чернігові (1908), та ІІІ Обласному археологічному форумі у м. Володимир-на-Клязмі (1906). Також ініціював з 1894 р. діяльність Ніжинського історико-філологічного товариства, був обраний членом Таврійської (з 1893 р.), Чернігівської та Володимирської (з 1899 р.) губернських учених архівних комісій.
Активна науково-організаційна позиція вченого сприяла налагодженню великої кількості контактів з провідними представниками науки та культури другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. Про що свідчить багата епістолярна спадщина М. М. Бережкова, яка відклалася у розрізнених фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – ІР НБУВ). Метою наукової розвідки є аналіз листування вченого-історика М. М. Бережкова, який надасть змогу реконструювати наукові та особисті зв’язки між вченим та його колегами й учнями-випускниками НІФІ. В 2010 р. до вказаної проблеми ситуативно звертався Д. С. Гордієнко, який в рамках власної тематики досліджень виокремив з архівної спадщини М. М. Бережкова листування вченого з ніжинським професором П. І. Люперсольським [1]. Відтак, з огляду на нерозробленість в сучасній вітчизняній історіографії листування М. М. Бережкова з ніжинськими колегами та учнями, дослідження обраної тематики є перспективним та актуальним.
Загалом у складі фондів ІР НБУВ виявлено 78 листів за період з 14 травня 1880 р. до 20 лютого 1932 р., які містять листування М. М. Бережкова зі співробітниками та випускниками НІФІ. Зокрема, у комплексному фонді «Листування» (ф. ІІІ) зберігається 21 лист; в особових фондах М. М. Бережкова (ф. ХХІІІ) – 54 листи, В. Г. Ляскоронського (ф. 90) – два листи та М. І. Лілеєва (ф. 127) – один лист. Географічна розпорошеність кореспондентів та адресатів охоплювала такі вітчизняні та європейські міста, як Варшава, Казань, Карлсбад, Катеринослав, Київ, Москва, Ніжин, Париж, Полтава, Прага, Санкт-Петербург, Томськ, Харків та ін. Кореспондентами-колегами, які надіслали 53 листи М. М. Бережкову були славіст Р. Ф. Брандт (ф. ХХІІІ, од. зб. 781–782), філософи М. Я. Грот (ф. ІІІ, од. зб. 55327–55337) та Г. В. Малеванський (ф. ХХІІІ, од. зб. 919–929), філолог Г. Е. Зенгер (ф. ХХІІІ, од. зб. 825–826), історики П. І. Люперсольський (ф. ХХІІІ, од. зб. 904–908, опубліковані), Є. В. Пєтухов (ф. ХХІІІ, од. зб. 971), В. К. Піскорський (ф. ХХІІІ, од. зб. 980–985), О. І. Покровський (ф. ХХІІІ, од. зб. 992–994), І. Г. Турцевич (ф. ХХІІІ, од. зб. 1067) та В. Г. Ляскоронський (ф. 90, од. зб. 120), а також Почесний попечитель ніжинського навчального закладу О. О. Мусін-Пушкін (ф. ХХІІІ, од. зб. 943), директори НІФІ М. Є. Скворцов (ф. ХХІІІ, од. зб. 1010–1013) та П. В. Тихомиров (ф. ХХІІІ, од. зб. 1062–1066). Крім цього у особових фондах вчених-істориків В. Г. Ляскоронського та М. І. Лілеєва вдалося виокремити з масиву джерел два адресні листа М. М. Бережкова до цих вчених-колег (ф. 90, од. зб. 166 та ф. 127, од. зб. 123). Щодо кореспондентів-вихованців, якими свого часу опікувався М. М. Бережков, то загалом в ІР НБУВ відклалися 23 їх листи до вченого, зокрема від О. О. Васильєва (ф. ІІІ, од. зб. 55303, 55309), В. М. Булашова (ф. ХХІІІ, од. зб. 786–787), В. В. Данилова (ф. ІІІ, од. зб. 55340, ф. ХХІІІ, 806), О. В. Добродєєва (ф. ІІІ, 55407–55413, ф. ХХІІІ, од. зб. 817), А. П. Кадлубовського (ф. ХХІІІ, од. зб. 848), П. О. Незнамова (ф. ХХІІІ, од. зб. 950), В. І. Савви (ф. ХХІІІ, од. зб. 1003–1006), І. Г. Спаського (ф. ХХІІІ, од. зб. 1058) та два листи від невстановленої особи учня вченого (ф. ХХІІІ, од. зб. 1186–1187).
Більша частина листів невелика за своїм обсягом, однак інформативна за змістом і проливає світло на проблеми наукового та особистісного характеру, які піднімалися та підтримувалися у листуванні з огляду на інтереси М. М. Бережкова та його кореспондентів.
Цінність складають листи М. Я. Грота до М. М. Бережкова, які можуть сприяти реконструкції біографій обох вчених. Слід зауважити, що свого часу їхні стосунки склалися під час навчання у Санкт-Петербурзькому університеті. Так, лист від 14 травня 1880 р. засвідчує, що М. Я. Грот хоча і був обраний ординарним професором НІФІ (1876 р.), однак не полишав надії про переведення до Московського університету. Як свідчить його листування з М. М. Бережковим з 30 серпня 1883 р. до 24 серпня 1887 р., М. Я. Грот, пропрацювавши в НІФІ до 1883 р., декілька років потому викладав в Новоросійському університеті м. Одеса, а з 1886 р. увійшов до професорського складу омріяного університету. При цьому слід відзначити, зважаючи на листування вчених, що до часу припинення роботи М. Я. Грота у НІФІ, вчений відіграв провідну роль у працевлаштуванні до інституту самого М. М. Бережкова. З листів за 31 серпня, 20 вересня та 4 жовтня 1882 р. дізнаємося про перемовини М. Я. Грота від імені керівного складу НІФІ з М. М. Бережковим щодо зайняття останнім вакантної кафедри російської історії після смерті М. Я. Арістова. З листів також можна дізнатися про обговорення детальних умов щодо матеріального забезпечення вченого та терміни підготовки ним програми курсу лекцій для студентів.
Інший лист, який відклався в ІР НБУВ від 22 листопада 1930 р. П. В. Тихомирова, керівника ніжинського навчального закладу (1918–1922 рр.) до М. М. Бережкова, також може стати у нагоді в справі відновлення деяких сторінок біографії вже Павла Васильовича. Зокрема, в листі вказано, що восени 1922 р. П. В. Тихомиров вимушений був виїхати з м. Ніжин до м. Одеса, в 1923 р. – м. Петроград. У 1927 р. перед ним гостро постала проблема повернення до ніжинського навчального закладу 53 бібліотечних книг. Така заборгованість за фактом могла спричинити виклик його до суду. В листах від 12 грудня 1930 р. та 20 лютого 1931 р. П. В. Тихомиров дякує М. М. Бережкову як бібліотекарю НІНО за сприяння та за підтвердження факту повернення наукової літератури.
Через призму листів Р. Ф. Брандта, Г. Е. Зенгера, В. Г. Ляскоронського, В. К. Піскорського та О. І. Покровського за 1889–1928 рр., дослідник може отримати інформацію про настрої, ідеї та ініціативи, які вирували у тогочасному науковому середовищі. Наприклад, ініціативи щодо розшуку етнографічних матеріалів та предметів для Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті та свідчення про залучення до цієї справи М. М. Бережкова виявляємо у листі Р. Ф. Брандта до вченого від 4 березня 1890 р. Інформацію про інтерес у вчених колах до таких наукових заходів, як організація роботи міжнародного конгресу істориків у м. Берлін та археологічного з’їзду в м. Чернігів у 1908 р., а також святкування 100-річчя від дня народження М. В. Гоголя в 1909 р., можна отримати з листів за 13 квітня 1908 р., 27 березня та 26 квітня 1909 р. від В. К. Піскорського до М. М. Бережкова. Проблема хвилювань серед студентів та професорського складу Київського університету піднімається в листах О. І. Покровського від 8 серпня 1910 р. і за квітень 1911 р. та ін.
Також, окрім обговорення суто наукових питань, листи висвітлюють теплі товариські стосунки між науковцями. Яскравим прикладом у цьому плані може виступати листування Г. В. Малеванського до М. М. Бережкова. Аналізуючи епістолярій учнів вченого, можна зробити висновок, що практично в усіх листах вихованці повідомляють Михайла Миколайовича про зміни у їхньому професійному житті та засвідчують про різноплановість їх наукових інтересів, шляхом обговорення важливих для них проблем у сфері вітчизняної науки та культури. Наприклад, О. О. Васильєв у листі від 16 січня 1883 р. обговорює проблему розшуку серед творчої спадщини св. Дмитра Ростовського його оригінального підпису, ймовірно за проханням М. М. Бережкова, а у одному з листів В. І. Савви від 9 березня 1913 р. змістовно викладено його бачення на протистояння «Історій» С. М. Соловйова та В. О. Ключевського; І. Г. Спаський листом від 24 січня 1927 р. інформує М. М. Бережкова про виконання його клопотання щодо розшуку достовірних свідчень про дату та місце поховання професора Н. П. Кондакова. Про небайдужість та підтримку безпосередньо з боку М. М. Бережкова у справі працевлаштування його учнів Є. І. Кашпровського та В. В. Данилова засвідчує лист від Почесного попечителя НІФІ О. О. Мусіна-Пушкіна за 15 вересня 1890 р., де обумовлено факт їхнього призначення на посади за рекомендацією останнього.
Отже, залучення до наукового обігу та проведення наукового аналізу змісту рукописного епістолярію М. М. Бережкова з колегами та учнями-випускниками НІФІ, які зберігаються у фондах ІР НБУВ, може слугувати повноцінним джерелом для вивчення їхнього життєвого і творчого шляху та сприяти у справі дослідження епохи.

Список використаних джерел
1. Гордієнко Д. С. З епістолярної спадщини професора Петра Люперсольського / Д. С. Гордієнко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства (Серія «Ніжинські студії», № 7) / Центр пам’яткознавства НАН України та УТОПІК. – К., 2010. – Вип. 9 (12). – С. 24–37.