РЕСТАВРАЦІЙНІ ІНТЕРВЕНЦІЇ У ДЕСТРУКТОВАНИЙ РУКОПИСНИЙ ДОКУМЕНТ

Тези доповіді

РЕСТАВРАЦІЙНІ ІНТЕРВЕНЦІЇ У ДЕСТРУКТОВАНИЙ РУКОПИСНИЙ ДОКУМЕНТ

Л. С. Дзендзелюк, Л. М. Льода

У відділ наукової реставрації та консервації рідкісних видань Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника потрапив на реставрацію інтригуючий об’єкт – трубчастий паперовий згорток, який своїм виглядом нагадував сигару, довжиною 16 см.
Прецизійне візуальне обстеження звитка при оптичному збільшенні дозволило вирізнити у порожнистій серцевині об’єкта нитки павутиння. Цей факт свідчив про те, що документ певний час зберігався у сухому середовищі, а отже повної деградації паперу у внутрішніх шарах не повинно бути. Фізико-хімічний аналіз волокон зовнішнього шару показав протилежне. Відібраний препарат неможливо було розділити на окремі волокна, а тому їх ідентифікація, з огляду на глибоку деструкцію, була неможливою. У кількох випадках серед повністю зруйнованих фрагментів знайдено окремі волокна, які нагадували бавовну, хвойну целюлозу і деревну масу. Видимих ознак мікологічного ураження не зауважено, що ще раз підкреслює, що умови зберігання виключали надмірну вологість. Проте, з метою безпеки, було прийнято рішення провести профілактичну дезінфекційну обробку.
Окреслена реставраторами головна мета включала два напрямки: пластифікацію паперової основи, що дозволило б повернути аркуш до вихідного стану та збереження інформації (при наявності тексту). Припускалося, що текст може бути рукописним, а чорнило, – нестійким до води.
Перш, ніж накреслити план реставраційного втручання, відбувся активний пошук публікацій у спеціалізованій літературі, які б висвітлювали реставрацію аналогічних або подібних об’єктів. У цей час саму знахідку було поміщено в ексикатор, що оберігало її від негативного зовнішнього впливу.
При розробці плану реставраційних заходів вирішили скористатися досвідом роботи Ірини Руденко – реставратора Меморіального комплексу “Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років” (м. Київ). Вона здійснювала розкриття злиплих документів середини XX століття, вилучених з металевого сейфу, який тривалий час перебував під водою. Методика полягала у насиченні документів розчином фракційного желатину (верхня фракція спиртового розчину) під дією невеликого струму. Свою методику дослідниця-практик базувала на глибокому вивченні процесу закріплення текучих чорнил фракційним желатином.
Документи, аналогічні до наведених вище за станом і часом створення, розкривала й Богдана Циганюк − реставратор Центру досліджень визвольного руху (м. Львів). Це викопані із грунту спресовані пачки аркушів з машинописними текстами, що містились в проіржавілому бідоні. Після виморожування, що сприяло призупиненню розвитку бактерій, а отже сповільненню мікологічного руйнування, а також поступового зменшення кількості вологи, їх почергово обробляли етиловим спиртом (методом занурення). При цьому одночасно відбувалось закріплення чорнила, зміцнення основи, дезінфекція, а також насичення міжволоконного простору спресованого паперу. Опісля кожен реставраційний об’єкт виймали з ванни, обгортали блок поліетиленовою плівкою і сукном з метою створення парникового ефекту. Це дозволяло парам спирту глибоко проникнути в усю глибину блоку. Позаяк спирт спричиняв рухомість волокон паперу, то аркуші піддавались розшаруванню. За допомогою поліетиленової плівки (а подекуди скальпеля) від’єднували кожен аркуш. При утрудненні процесу поверхню документа додатково тампонували спиртом і знову створювали парниковий ефект, після чого продовжували роз’єднання. Окремі документи розкладали для просушування на фільтрувальний папір. Летючість спирту сприяла швидкому їх висиханню. Опісля кожен аркуш додатково насичували зміцнювальним розчином на основі желатину і дублювали.
Зважаючи на різнополюсні підходи у реставрації подібних артефактів, нами було прийнято рішення застосувати фракційний желатин, як дієвий зміцнювальний, пластифікуючий, дезінфікуючий і розшаровуючий папір реагент. Після 8-годинного перебування у розчині структура паперу стала міцнішою, еластичнішою і шанси розгортання збільшилися. За допомогою поліетиленової плівки і скальпеля крок за кроком, спостерігаючи за поведінкою об’єкту, делікатно і поступово вдалося розгорнути документ і побачити збережений текст. На жаль, верхні шари сувою були пошкоджені, тому частина інформації втратилася. Пружність аркуша наростала і відчувалася при кожному витку. Додатково внесений по краплях розчин послаблював напруженість паперу, проте по центру документа з'явилася повздовжня тріщина. Щойно після випаровування спирту розкрилася причина такого напруження: в згаданій частині аркуша по лівому краю структура паперу виявилася помітно щільнішою. На бурому забарвленні всього документу дещо вирізнялася повздовжня пляма. Зважаючи на слабку структуру паперу, її не усунено, однак вона стала проблемною при дублюванні аркуша на нову основу (рівноміцний довговолокнистий папір). У місці плями помітно слабку склейку: папір дублюри набув пухирчастого вигляду. Окрім цього, навіть після тривалої консолідації документу між прокладками у пресі, аркуш знову скручувався, але тепер вже не впоперек, а вздовж. Утримування площинності забезпечила фіксація склом при вкладенні рукопису в раму.
Відреставрований документ початку XX століття містив інформацію з історії села Потелич, що на Львівщині і зберігається сьогодні у храмі Пресвятої Трійці.