Шляхи вдосконалення підрозділу "Література України" в систематичному каталозі

Тези доповіді

Розвиток літературного процесу ставить перед систематизацією нові завдання, необхідність розставлення сучасних акцентів у систематичному каталозі. Постає необхідність переосмислення представлення художньої літератури та історико-літературних досліджень. До 1991-го р. були введені роздільники персоналій українських радянських письменників. Нерідко також виділялися найбільш визначні твори того чи іншого письменника. Згодом, у 1990-ті рр. в каталозі були виокремлені персоналії Б.-І. Антонича, Л. Костенко, М. Куліша, В. Симоненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Миколи Хвильового. Але нові завдання і виклики часу зумовлюють необхідність подальшої модернізації систематичного каталогу, представлення в ньому письменників, які в новітній період створили вагомий літературний доробок.
У зв’язку з новітніми завданнями останнім часом в систематичному каталозі Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – НБУВ) були виокремлені персоналії Р.Андріяшика, М.Дочинця, В.Дрозда, В.Лиса, П.Мідянки, К.Москальця, Г.Пагутяк, Є.Пашковського, І.Римарука, Т.Федюка, Вал. Шевчука та інших видатних сучасних письменників.
Є необхідність виділення лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка серед інших письменників як найбільш авторитетної літературної нагороди. Як показує практика, твори, відзначені цією нагородою, проходять випробування часом. Коли до книжкових фондів України стало надходити чимало раніше невідомої літератури української діаспори (І. Багряний, В. Барка, У. Самчук, Е. Андієвська, Б. Бойчук, Б. Рубчак та ін.), цей сегмент у систематичному каталозі був виокремлений в окремий підрозділ, у якому вказані персоналії ключових постатей письменників українського зарубіжжя.
Раніше в підрозділі творів художньої літератури часто ставили роздільники персоналій письменників незалежно від значення їхнього літературного доробку. Нерідко виділялась персоналія письменника, який мав за певним жанром одну чи дві книжки. Можливо, такий підхід є не зовсім правильним. Нині зазвичай виділяють ключових письменників, чия творчість стала етапною у розвитку літератури. Зрозуміло, що читачі, які користуються систематичним каталогом з філологічних наук у науковій бібліотеці, ― це люди зазвичай обізнані, які зможуть зорієнтуватися в бурхливому потоці інформації, виділити головне від другорядного. Але систематизатор повинен допомогти будь-яким читачам.
Про одного митця слова може бути написано багато літературознавчих праць, але його творча спадщина невелика, інший, попри значний літературний доробок, не стає об’єктом дослідження. Літературний процес переосмислюється, канон класичної літератури з часом змінюється та уточнюється. У цьому питанні не можна керуватися політичною кон’юнктурою, потребами сьогоднішнього дня.
Чимало творів перебувають на межі між науковими історико-літературними працями та нарисами з літератури та мистецтва. Іноді важко провести межу між ними. Є письменники, які водночас займаються науковим літературознавством, є митці, які пишуть письменницьку літературну критику. Треба звертати увагу на домінанту того чи іншого складника у виданні.
Проблема розмежування характеру видання виникає й тоді, коли певна книжка написана на межі історичного, політологічного досліджень та публіцистики або публіцистики та журналістики. Постає проблема того, чи слід систематизатору брати до підрозділу художньої літератури мемуари, які не становлять художньої цінності, не створені на високому мистецькому рівні. У цьому питанні думки практиків розходяться. Раніше дослідження мови письменника, здійснені лінгвістами, а не літературознавцями, систематизатори НБУВ відносили до підрозділу мов, в останні роки їх стали відносити до підрозділу історико-літературних праць. Це також суперечливе питання. Адже читач, який звернувся до підрозділу мов за діленням «Мова письменників», може не знайти потрібне йому дослідження. І слід відзначити, що методологія дослідження мови письменника в лінгвіста та літературознавця буде різнитися.
Відповідаючи на виклики часу, робота систематизатора спрямована на впорядкування потому інформації, модернізацію систематичного каталогу, об’єктивного відображення української літератури в ньому. Таким чином вітчизняне письменство постає у своїй повноті, розмаїтості, без ідеологічних акцентів як мистецтво слова.