Землі українсько-польського “пограниччя” – органічна частина фольклористичних зацікавлень Оскара Кольберга

Тези доповіді

Землі українсько-польського “пограниччя” – органічна частина фольклористичних зацікавлень Оскара Кольберга

У своїх працях Оскар Кольберг обґрунтував регіональний принцип записування фольклорних матеріалів, що стало однією з провідних методик польського та українського народознавства. Уже в ранніх експедиціях дослідник велику увагу приділяв не лише польським етнічним матеріалам, а й записові українського та білоруського фольклору. І якщо в перших його наукових виданнях польські та українські пісні, обряди та ін. часом змішувалися, особливості українських говірок фіксувалися не завжди точно (на що вказували українські рецензенти – І.Франко, В.Гнатюк та ін.), то з плином часу О.Кольберг звертав особливо прискіпливу увагу саме на ці регіональні особливості, записуючи саме питомо українські матеріали, підкреслюючи їхню етнічну ідентичність.
У цьому плані важливим дослідницьким акцентом спеціальні порівняння польських та українських пісень, весільних та ін. обрядів, які дослідник наводить у деяких своїх працях (напр., весілля у двотомній монографії “Ruś Czerwona”). Це свідчить про те велике значення, якого надавав О.Кольберг регіональній специфіці фольклорних матеріалів, причому незалежно від того, до складу якої держави входила та чи інша досліджувана місцевість.
Свою першу подорож до України вчений здійснив у 1856 р. (на Поділля), і впродовж 25 років у своїх дослідженнях описав Східне і Західне Поділля, Полісся, Карпати, Прикарпаття й Волинь. Зібраний з українських теренів фольклорно-етнографічний матеріал довгий час залишався в рукописах. За життя дослідника побачили світ: чотиритомна монографія “Pokucie” (1882), перший том “Chełmskiego” (1890), томи “Mazowsze” (1887 – 1890), “Lubelskie” (1883 – 1885), які містять цінні відомості про духовну культуру українців досліджених регіонів. Після смерті О.Кольберга його послідовники продовжили видання, опублікувавши другий том “Сhełmskiego” та “Przemyskie” 1891 р., згодом – “Wołyń” (1907), а в повоєнні роки ‒ “Białoruś – Polesie”, “Ruś Karpacka”, “Ruś Czerwona” та ін.
Принципово важливим є висновок, який випливає з численних досліджень ученого: специфіка народної творчості, її традиційний консерватизм зберігають етнічну ідентичність певного регіону попри те, що географічно він може належати іншій титульній нації. Так історично склалося з Волинню та ін. споконвічно українськими областями, які на час праці О.Кольберга належали Російській імперії. Його дослідження презентували ці регіони як питомо українські, всупереч панівному на той час імперському віднесенню їх до “южнорусских областей”, тобто як незначному місцевому “відхиленню” від “великоросійського” масиву.
Водночас О.Кольберг не піддається й поширеній у тогочасній польській фольклористиці спокусі “полонізації” українських прикордонних областей. У працях дослідника зафіксовані втрачені через пізніше примусове відселення місцевих мешканців фольклорні матеріали Підляшшя й Холмщини – саме як народної творчості питомо українських етнічних груп.
З особливою виразністю наукова об’єктивність і сильні сторони методики регіоналізму виявилися в працях, присвячених т.зв. помежів’ю, тобто виданнях фольклору прикордонних польсько-українських земель. Дослідник з однаковою уважністю фіксує і розбіжності, і ті сходження, які стали природним наслідком тривалого історичного взаємовпливу.
Ці особливості дослідницької методики О.Кольберга, величезний фактичний матеріал, підготовлений і опублікований видатним ученим і його наступниками мають неперебутню цінність для української фольклористики, для подальшого вивчення історичної тяглості етнічних традицій.