Медіалінгвістика як дискурс сучасної славістики: наукова перспектива

Тези доповіді

У модерному світі, інтегральною ознакою якого є «поступ сучасних ідей» як динамічної панорамної картини науки (Ж. Рюс) [4], все переконливішими стають результати нових напрямків пізнання соціуму і масової свідомості. Лінгвістичне модулювання й інтерпретація вербалізованої свідомості суспільства, його окремих соціальних груп із метою адекватної комунікації та впливу стають важливим аргументом для інтердисциплінарних досліджень. Медіалінгвістика в такій постановці питання – філологічний дискурс сучасної славістики, спекторально зосереджений на текстах масової комунікації, інтерпретованих в комплексі дослідницьких інструментів теорії медіа та мовознавства.
Гостра актуальність медіалінгвістики для сучасних наук усвідомлена в західноєвропейській науці ще з початку минулого століття (зрозуміло, йдеться про системне, а не фрагментарне представлення категорій, понять і концепцій названого напрямку знання). Свідченням цього є не лише численні праці авторитетних дослідників Р. Бертса [6], В. Бріда [7], Т. Ван-Дейка [8], М.Л. Гейса [9], Д. Мак-Квейла [2] та ін., але й опрацьовані ними локуси знання, де розглядаються як самостійні проблеми недійних жанрів, специфіки носіїв медійної інформації, особливостей структурації тематично, соціально, політично, гендерно та ін. орієнтованих видань, мовно-стилістичні домінанти тексту / текстів.
Більше того, активно працює медійна наукова періодика, така як «Європейський журнал комунікації» («European Journal of Communication»), «Аннали Американської академії політичних та соціальних наук» («Annals of the American Academy of Political and Social Sciences»), «Журнал недійних студій» («Media Studies Journal»), «Масова комунікація і суспільство» («Mass Communication and Society»), «Комунікативний пошук» («Communication Research»), «Культуральні студії та комунікації» («Cultural Studies and Communication») та ін.
Інтелектуальну діяльність наукових інтерпретаторів медіа забезпечують спеціалізовані видавництва, до числа яких можна віднести зокрема «Free Press» або видавничі програми потужних університетських центрів Оксфорду («Oхford University Press»), Чикаго («University of Chicago Press»), Торонто («Toronto University Press») та ін.
У філологічній славістиці медійна проблематика як об’єкт наукового інтегрального аналізу окреслюється пізніше. На нашу думку, з причин традиційної для славістики зосередженості передусім на фундаментальних питаннях як мовознавства, так і скорельованих з ним галузей гуманітаристики. Обмеженою до мотивації була і практична спрямованість результатів медіа лінгвістичних напрацювань: медівники працювали в парадигмі однієї ідеологеми. Відтак детальна розробка методів і форм роботи з вербалізацією масової свідомості була в центрі уваги достатньо вузького кола професіоналів (зокрема, медійників-міжнародників, а також інституцій, пов’язаних із підготовкою ідеологічних кадрів).
Проте вже з середини ХХ ст. формується славістичний недійний дискурс як вимога часу, соціальної та пізнавальної рефлексії на динамічно змінюваний світ. сьогодні можна говорити про медіалінгвістичні дослідження в усіх слов’янських країнах та широкий спектр аналізованої проблематики. Водночас формується авторитетні центри медіа лінгвістики, до опрацювання пошукової проблематики в яких залучаються фахівці з усього світу. Як це, зокрема, відбувається в колі медіалінгвістів московської школи (Г. Солганик, В. Костомаров, Т. Добросклонська, Н. Клушина та ін.), санки-петербурзької школи (Л. Дускаєва, М. Воскресенська, В. Васильєва, К. Рогова та ін.), численних дослідницьких центрів, пов’язаних із провідними слов’янськими університетами в м. Ополє (Польща), де відома стилістична школа з безумовним науковим лідерством С. Гайди протягом кількох десятиліть не тільки розробляє медіалінгвістичну проблематику як локус загальностилістичної, але й широко представляє її у статусному періодичному збірнику «Stylistyka»на регулярній міжнародній опольській конференції та в монографічних дослідженнях.
Продуктивно працюють медіалінгвісти в Саратовському, Томському, Празькому та ін. університетах слов’янських країн. На останньому міжнародному конгресі славістів (2013 р.) було прийнято рішення щодо створення окремої медіалінвгістичної секції, яку очолила проф. Л.Р. Дускаєва (Санкт-Петербург). Активна дослідницька діяльність славістів-медіалінгвістів представлена в міжнародному періодичному науковому виданні «Медиалингвистика» й на Інтернет-порталі «Медиалингвистика ХХІ ст.».
Окремо слід наголосити на українській медіа лінгвістичній традиції, що бере початок з 70-80-х рр. минулого століття – спочатку як авторська проблематика окремих дослідників (І. Чередниченко, Д. Баранник та ін.), пізніше – як окремий сегмент стилістичної проблематики (колективна монографія Інституту мовознавства НАН України «Жанри і стилі в історії української літературної мови» [1]).
На початку нового тисячоліття українська медіалінгвістика має всі характеристики сформованого наукового напрямку ,як у теоретичних, так і в прикладному аспектах. Велике коло мовознавців системно опрацьовують актуальні медіалінгвістичні проблеми (С. Чемеркін, Л. Шевченко, Д. Дергач, Д. Сизонов та ін.), що виявлена в численних виданнях [3; 5 та ін.]. Вперше в Україні в Київському університеті започатковано медіалінгвістичну спеціалізацію, що передбачає рівневу підготовку бакалаврів, магістрів, аспірантів і докторантів. Розробляються лексикографічні проекти з укладання словників мови медіа різних типів, проводяться щорічні конференції та круглі столи, де аналізуються медіа в різних дослідницьких парадигмах.
З очевидних причин життя мови в сучасному суспільстві / суспільствах є проблемою важливою і вкрай дискусійною. Медіалінгвісти мають дати відповідь на питання щодо функцій мови в соціумі, мовної сугестії, тенденцій розвитку літературної мови, її реального нормування та ін. – саме ці питання (загальні й часткові) актуалізуються дослідниками мови засобів масової інформації. Окремим, але вкрай важливим складником аналізу медіалінгвістів, є мовна реальність в Інтернеті, з його поліфонічністю жанрів, мов, типів текстів і джерел інформації. Перед медіалінгвістикою, отже, відкривається безліч реальних проблем існування національних мов, комунікативних міжмовних діалогів, принципів організації текстів, їх інформативності в соціальному середовищі.

Список використаної літератури
1. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В.В. Німчук, В.М. Русанівський, І.П. Чепіга та ін. – К., 1989.
2. Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації. – Львів, 2010.
3. Медіалінгвістика : словник термінів і понять / Л. Шевченко, Д. Дергач, Д. Сизонов / за ред. Л. Шевченко. – К., 2013.
4. Рюс Жаклін. Поступ сучасних ідей : Панорама новітньої науки / Ж. Рюс. – К., 1998.
5. Чемеркін С.Г. Українська мова в Інтернеті : позамовні та внутрішньо-структурні процеси / С.Г. Чемеркін. – К., 2009.
6. Barthes R. Elementes of Semiology / R. Barthes. – London : Jonathan Cape, 1967.
7. Breed W. Social control in the newsroom : a functional analysis / Breed W. // Social Forses. – №33. – 1955. – Р. 326-355.
8. Discours and Comunication. – Berlin, 1985.
9. Geis M.L. The language of Politics / M. Geis. – Berlin, 1987.