Аспектологія дослідження медійних жанрів у сучасній славістиці

ЗаявникДергач Дмитро Валерійович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
Західне вказано
Назва доповідіАспектологія дослідження медійних жанрів у сучасній славістиці
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Традиція мовознавчого аналізу жанрів скорельована зі стратифікацією текстів відповідно до екстра- й інтралінгвальних домінант функціональних стилів. Зокрема, лінгвістична славістика, з огляду на пріоритети дослідницьких практик ХХ-ХХІ ст., розглядає жанри передусім у термінах і поняттях комунікативної лінгвістики. Так, авторитетні праці А. Баранова, М. Бахтіна, Ф. Бацевича Г. Богіна, А. Вежбицької, С. Гайди, В. Гольдіна, В. Дементьєва, К. Долиніна, Л. Капанадзе, М. Кожиної, Н. Орлової, Н. Разінкіної, О. Сиротиніної, І. Стерніна, Т. Шмельової та ін. висвітлюють питання природи та структури мовного жанру, загальних і часткових, константних і варіативних диференційних його характеристик. Критерії польової організації жанрової парадигми того чи іншого дискурсу визначають І. Силантьєв, О. Троянська, Т. Шмельова, Л. Шулінова та ін. Зважаючи на інтерпретацію жанру як особливої форми висловлювання, важливими й актуальними вважаємо мотивації соціо-, психо, нейролінгвістичного, культурологічного знання, сформульовані, зокрема І. Бубновою, В. Красних, К. Сєдовим, В. Тиригіною та ін., у зв’язку з комунікативною компетенцією реципієнтів.
У такий спосіб увага фахівців зосереджується насамперед на загальнотеоретичних проблемах лінгвістичної жанрології, а також аналізі текстів передусім художнього та наукового дискурсів як важливих сфер формування індивідуальної / масової мовної свідомості. У свою чергу, медійна жанрологія, незважаючи на постійну динаміку мови ЗМІ, продовжує залишатися поза фаховим розглядом. Така ситуація зумовлена тим, що традиційно жанри масової інформації не перебували в полі окремої дослідницької предметності, а тому аналізувалися вченими-славістами, зокрема наприкінці ХХ ст., у проблематиці загальної специфіки та природи мас-медійного стилю (Г. Солганик, Л. Шевченко та ін.).
Сучасна мас-медійна реальність зумовлює на початку ХХІ ст. активний розвиток сфер соціальної комунікації. Лінгвістична теорія, відповідаючи вимогам часу, відображає поступовий перехід від публіцистичного стилю до стилю масової інформації, формування окремого медіалінгвістичного напрямку (у слов’янській традиції – Т. Добросклонською), сучасний підхід до структурування текстів в медіа, що супроводжується особливою методологією аналізу текстового поля. В такому ракурсі серед фундаментальних проблем окреслюється і медійна жанрологія, активно й системно досліджувана у вже відомих у славістиці медіалінгвістичних школах у Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, Пермі, Мінську, Ополє та ін.
Поліаспектність дослідницьких практик у сфері медійної жанрології розвиває лінгвістичне розуміння жанру як тематичної, структурної, стилістичної цілісності, властивої певному типу текстів. Зокрема, польський медіалінгвіст М. Войтак аналізує жанри мовлення як особливі моделі організації тексту, абстрактні феномени, внутрішньо організовані в зразках, що охоплюють структуру, пізнавальний аспект, прагматику, стилістику. Така позиція чітко співвідносить жанр з комунікативною ситуацією, а також пов'язаною з нею інтенцією (Л. Дускаєва, В. Коньков, В. Салімовський та ін.). Власне, це й зумовлює множинність критеріїв у жанровій стратифікації медіа – від формальної організації тексту до її лінгвального забезпечення та, що важливо, функціонального статусу мовних одиниць.
У деяких випадках лінгвістика, зокрема й слов’янська, щодо питань диференціації медіатекстів послуговується теорією в галузі журналістики. А отже, жанрова система масової інформації розглядається фахівцями (В. Івченков, Л. Кройчик, О. Тертичний та ін.) як сукупність методів і прийомів поширення цієї інформації, в контексті її породження, форматування та функціонування, у відповідності до комплексу завдань і цілей, реалізованих у комунікативному процесі.
У свою чергу, Т. Добросклонська аналізує ЗМІ в когнітивно-культурологічній парадигмі, звертаючи дослідницьку увагу на типологічну організацію медійних текстів з погляду функціонально-жанрової приналежності, коли йдеться про вивчення лінгвомедійних особливостей основних типів медіатекстів – новин, інформаційної аналітики, публіцистики та реклами. Серед інших поглядів на питання диференціації медійних жанрів відзначаємо оригінальність авторської класифікації Л. Дускаєвої, що розглядає жанри медіа в параметрах інтенціональної стилістики й розрізняє інформаційні, оцінні та спонукальні мовленнєві жанри друкованих мас-медіа.
Найменш обґрунтованим у теорії, на нашу думку, є аналіз медійних жанрів з погляду функціональної стилістики. Основним критерієм диференціації жанрів ЗМІ в такому випадку є частотність використання мовних одиниць, співвідносних із функцією / комплексом функцій, що реалізуються в типізованій комунікативній ситуації.
ЗМІ в пошуках нових форм і засобів впливу на масову мовну свідомість, формування певної оцінки навколишнього світу моделює відповідну медійну мовну картину світу, яка вербалізується в різножанрових текстових масивах медійного поля. Їх неоднорідність і поліфункціональність об'єктивується відповідними екстралінгвістичними параметрами, що й визначає інтралінгвістичний ресурс сфери масової інформації.
Актуальними, як на наш погляд, у даному аспекті є функціонально-стилістичні домінанти медійної жанрології, з подальшим обґрунтуванням моделі мовностилістичної доказовості природи жанрів ЗМІ. Лінгвістична жанрологія в такому випадку буде співвідносна з еволюційним ресурсом літературної мови і одночасно – з пізнанням формату і завдань соціальної / масової комунікації. В такий спосіб неоднорідність і функціональна плюральність текстових модифікацій пояснюють дифузний характер мас-медійних жанрів, тенденцію до їх перманентної модифікації і трансформації – як архітектоніки в цілому, так і мовних засобів зокрема (Н. Клушина, О. Кара-Мурза, Т. Маркова та ін.).
Певною мірою новою для лінгвістичної жанрології є проблема співвідношення традиційних і сучасних жанрів медіа. Йдеться про розширення медійної жанрової парадигми новими жанрами, співмірними з реаліями часу, типами та засобами комунікації, реалізованими в особливих текстах, зокрема в електронних медіа, радіо, телебаченні, рекламі та ін. Така предметність визначає перспективу досліджень у галузі медійної жанрології, особливо коли йдеться про критерії виокремлення й подальший аналіз таких жанрів, як арт-портрет, блог, пост-шоу, стрес-шоу, персональна сторінка в соціальних мережах, віртуальний репортаж, прес-реліз та ін. Хоча варто зауважити на відносно, але сформованій у модерній славістиці традиції фахового опису найбільш актуальних на сьогодні жанрів у «піонерських» спостереженнях Н. Цвєтової, Т. Камінської, О. Малишевої, Л. Щипіциної, Л. Селезньової та ін.
Таким чином, дослідження в галузі медійної жанрології демонструють тенденцію до розвитку вже сформованої у слов’янській науці традиції аналізу мовних жанрів. Спостерігається активне доповнення теорії жанрів важливими питаннями, пов'язаними з особливостями комунікації, динамічно змінної відповідно до часових реалій і мовно-культурного рівня реципієнтів. Функціонально-стилістична доказовість природи і функцій жанрів масової інформації актуалізується в системі понять і категорій медіалінгвістики. Беруться до уваги тенденції до дифузності, інтерференції і трансформації сучасних жанрів медійної комунікації, лінгвальне оформлення яких характеризується постійною динамікою семантичних, експресивних характеристик, що дозволяє дослідникам засвідчувати еволюційний ресурс функцій літературного слова.