Переклад Святого письма П. Морачевським і дискусія 60-х рр. ХІХ ст. про українську мову

ЗаявникСамойленко Григорій Васильович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
ЗахідКруглий стіл – «Перший переклад Нового Завіту та Псалтиря українською літературною мовою Пилипа Морачевського: до 150-річчя завершення праці»
Назва доповідіПереклад Святого письма П. Морачевським і дискусія 60-х рр. ХІХ ст. про українську мову
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Восени 1860 інспектор Юридичного ліцею кн. Безбородька у Ніжині, письменник П.Морачевський завершив переклад Євангелія українською мовою і надіслав до Академії наук Росії оцінити його і дозволити опублікувати [1]. Академіки І.Срезневський, О.Востоков та О.Никитенко дали перекладові позитивний відгук і просили Священний Синод дозволити його публікацію [2, с. 16-18].
На додаткове рецензування рукопис П.Морачевського відправили калузькому єпископові Якову, який був за походженням українець, а також шефові жандармів Долгорукову та київському генерал-губернаторові Аннєнкову. Після цього з Києва 2 березня 1863 р. послідував донос на ім’я князя Долгорукова, в якому зазначалося, що у друкуванні перекладу П.Морачевського дуже зацікавлені «українофіли», сподіваючись, що якщо їм вдасться добитися друкування Євангелія, то вони «к этому крепкому камню… пристроят обособление языка, потом жизни, потом национальности… Мы считаем, - говорилось далі в доносі, - излишним доказывать, что перевод Слова Божия на жалкое малорусское наречие есть затея политическая». І доноситель звертався до шефа жандармів захистити святиню від «поругания, а отечество от растления и опасного раскола» [3, с. 8].
Справу про переклад передали вирішувати міністру внутрішніх справ Валуєву та обер-прокурору Синоду Ахметову. Розгніваний міністр категорично заявив: «Малороссийского языка не было, нет и никогда быть не может». А 8 липня 1863 р. послідував сумнозвісний секретний валуєвський циркуляр про заборону друкування книжок українською мовою, крім творів «принадлежащих к области изящной литературы».
У цей же час у газеті «Московские ведомости» (1863, № 124) був надрукований лист старшого вчителя російської словесності Ніжинської гімназії Добротворського, в якому він різко виступив проти тих, хто пропонував вивчення української мови, яку він назвав «решительно никому ненужною». Цей збіг подій не був випадковим.
Ніжинський «доброзичливець» з’явився на сторінках московського видання з певною метою. Його лист був спрямований не лише проти П.Морачевського і його праць, бо інспектор гімназії займався не лише перекладом Святого письма, а й укладанням «Словаря малороссийского языка по полтавському наречию», а й на підтримку царської політики, спрямованої на заборону української мови.
Цього ж таки 1863 р. проти української мови виступив ще один ніжинець, колишній викладач латинської мови Гімназії вищих наук кн.. Безбородька, а згодом інспектор Юридичного ліцею, письменник І.Г.Кулжинський, який надрукував статті «Несколько слов о хохломании», «Письмо к издателю львовского журнала «Мета» [4] та брошуру «О зарождающейся так называемой малороссийской литературе» (Київ, 1963), в яких, як і попередній автор, виступив проти вивчення української мови в школах, назвавши її «испорченным русским».
Нам здається, що стаття вчителя Добротворського і публікація І.Кулжинського були написані на замовлення. І Ніжин тут обраний не випадково: це була буцімто реакція ніжинців на намагання теж ніжинця П.Морачевського, який доводив необхідність видання Святого письма «багатою мовою великого народу». Ці автори намагалися принизити мову 12 мільйонного українського народу, який не заслуговував на спілкування з Богом своєю рідною мовою, хоча інші народи світу у цей час мали таку можливість.
Виступи Добротворського і Кулжинського не могли бути непоміченими. Відомий історик Олександр Лазаревський, який у цей час проживав у Чернігові, надрукував у газеті «Черниговский листок», який видавав письменник Леонід Глібов, «Заметку на письмо Добротворского» (1863, № 9), яка була написана 23 червня 1863 р. Автор розвінчував «докази» Добротворського і показав незнання ним предмету дискусії, нерозуміння того, що «малоросійською мовою» говорить цілий народ. «Этот живой малороссийский язык, как видно, вовсе неизвестен г. Добротворскому (вероятно за недостатком времени от классных и кабинетных занятий), и мы рекомендуем для знакомства с ним прочесть, на первый раз, хоть три книги: «Кобзарь» Шевченко, «Записки о южной Руси» Кулиша и «Сборник песен» Метлинского. Мы смеем надеяться, что по прочтении этих книг г. Добротворский перестанет тревожиться превратно им понятыми «затеями» [5, с. 461]. Вчений доводив, що багатою українською мовою можна писати не лише художні твори, а й наукові.
Л.Глібов, публікуючи цю статтю О.Лазаревського у своїй газеті, цим самим відстоював і свою позицію по відношенню до рідної української мови, якою писав свої байки. Крім цього, Л.Глібов навчався у Юридичному ліцеї кн. Безбородька, коли тут інспектором працював П.Морачевський, який займався перекладами Святого письма, писав і друкував вірші українською мовою, зокрема поему «До Чумака», або Война ягло-хранцузо-турецька у 1853 і 54 роках» про героїзм і мужність севастопольців під час Кримської війни.
Студент Л.Глібов також написав вірш «Остапова правда» (1855), який був присвячений переходу загонів Московського, Нижньогородського та Володимирського ополчення через Ніжин. Спільність тематики обох письменників засвідчує, що вони могли творчо перетинатися. Викладачі ліцею знали про захоплення Л.Глібова написанням байок українською мовою, допомагав їх друкувати в «Черниговских губернских ведомостях» проф. М.Тулов. Ці байки міг читати і П.Морачевський.
Таким чином, публікація статті О.Лазаревського на захист української мови у «Черниговском листке» мала соціально-громадське спрямування і виражала думку прогресивних діячів культури Чернігівщини П.Куліша, О.Марковича, М.Номиса (Симонова) та інших, які теж друкували тут свої статті про українську мову.
Така позиція Л.Глібова як редактора «Черниговского листка» відповідала тим передовим настроям, які вирували серед української Громади, в тому числі і чернігівської, які вступили на шлях боротьбі захисту рідної мови.
Список використаних джерел та літератури
1. Самойленко Г.В. Пилип Морачевський-поет, драматург, перекладач /Г.В.Самойленко. – Ніжин: ТОВ «Наука-сервіс», 1999. – 84 с.
2. Самойленко Г.В. Пилип Семенович Морачевський (до 200-ліття від дня народження педагога і письменника) / Г.В.Самойленко. – Ніжин, 2006. – 95 с.
3. Цит. за статтею: Стріха Максим. Біблія по-нашому /Максим Стріха // Україна молода. – 2006. – 1 вересня. – С. 8.
4. Кулжинский И.Г. Несколько слов о хохломании / И.Г.Кулжинский // Вестник Юго-Западной и Западной России. – 1863. – Т.1. – Кн. 2. – Август;
Кулжинский И.Г. Письмо к издателю львовского журнала «Мета» г. Ксенофонту Климковичу / И.Г.Кулжинский // Там само. – Т. 2. – Кн. 5. – Ноябрь.
5. Цит. за ст.: Шевелів Б. Тижневик «Черниговский листок» за редакцією Л.І.Глібова (1861-1863) / Б.Шевелів // Чернігів і Північне Лівобережжя. – К.: Держвидав, 1928. – С. 444-458.