Прізвищеві назви ХІV – I половини XVII ст., утворені від виду діяльності носіїв, як історичне джерело

Тези доповіді

Прізвищеві назви ХІV – I половини XVII ст., утворені від виду діяльності носіїв, як історичне джерело
Прізвища належать до сфери вивчення спеціальної історичної дисципліни антропоніміки. Джерелами для їх дослідження послугували, як і сучасні прізвища українців, так і прізвища, зафіксовані в актових книгах, описах замків та маєтностей, грамотах ХІV – I половини XVII ст. тощо. Значна частина прізвищевих назв пов’язана із соціальною належністю або з постійним заняттям свого першого носія. Найменування, утворені від назв професій, передавалися нащадкам і ставали спадковими, оскільки і самі професії часто переходили з покоління в покоління. У другій половині ХІV ст. почалось відокремлення ремесла від сільського господарства. Збільшується кількість різних ремісничих спеціальностей – шевців, кравців, шаповалів, бондарів, слюсарів, гончарів, кушнірів. У селах, наприклад, Івана знали як гребінника, Левка – як мельника тощо. В процесі спілкування ці назви поступово втрачали категорію означення, функціонально-стилістичні ознаки їх стиралися, слово наближалось до значення особової назви [1, с. 128]. Такий рід прізвищ відображає картину українського суспільства тих часів. Їх можна класифікувати за такими аспектами:
1) промисловість (Пивовар [2, арк. 5], Ткач (Описи королівщини в руських землях XVI в. – Львів, 1895. – Т.І. – С. 83), Мельник(Описи королівщини в руських землях XVI в. – Львів, 1895. – Т.І. – С. 45), Винник, Шаповал, Цегельник);
2) ремесло (Бондар (АрхЮЗР, 1/І, С. 38), Гончар, Коваль (Описание Черкасского замка 1552 г. – АрхЮЗР, 7/1. – С. 88), Kuzniecz (Описи королівщини в руських землях XVI в. – Львів, 1895. – Т.І. – С. 55, 56), Колісник, Кравець [2, арк. 27], Кушнір [2, арк. 2], Котляр, Лимар, Муляр, Пекар, Тесля [2, арк. 10], Швець [2, арк. 4];
3) торгівля (Купець, Крамар, Шинкар, Міняйло, Прасоль, Чумак);
4) сільське господарство (Кметь , Ґазда, Гречкосій, Хлібороб, Орач, Косар, Конюх, Чередник, Телятник, Чабан, Вівчар, Бортник, Пасічник, Воскодавенко, Різник [2, арк. 30];
5) мисливство і рибальство (Стрілець, Пташник, Бобровник, Лисобій, Рибак, Рибалка, Лучник [2, арк. 3];
6) різні заробітки (Возніца [2, арк. 11], Водовіз, Дереворіз, Грабар, Копач, Флисяк, Кірколуп);
7) наука і мистецтво (Книжник, Маляр, Співак, Музики, Скрипиць, Дудар)
8) церковне життя (Владика, Дякон, Дяк, Паламар, Пономаренко, Титар, Ксьондз, Мних, Гумен) [3, с. 37 – 39].
Утворення значної групи прізвищевих назв пов’язане зі сферою сільського господарства. Про це свідчать прізвища, які походять від назв коней та волів, володіння якими було настільки важливою обставиною селянського побуту, що характерні для тварин найменування за мастю чи іншими ознаками односельці могли перенести на її господаря. Так виникли прізвища Сивокінь, Білокінь, Чорновіл, Рябовіл, Рябокінь, Громак (баский кінь), Чалий, Багрій (сіробурий віл), Смаглій (віл майже чорної масті), Мазій (віл попелястого кольору), Чубрій (віл зі жмутиком вовни між рогами), Гулий (безрогий віл), Гнідий та ін. На кількість коней в селянському господарстві вказували такі прізвища, як Однокінний і Парокінний [4, с. 36].
Багато прізвищевих назв походили від таких видів професій і діяльності, що зараз вже не існують: Бердник (майстер, що робить берда для ткацького верстату), Проскурник, Скоморох, Буртал (з польської ворожбит) [5, с. 28]. Драч – це людина, яка працювала в млині на спеціальній машині, що називалась драчка (для обробки проса, пшона). Також драчами звали тих, хто пиляв дошки. Римар (Лимар) – це був майстер, який виготовляв ремінну кінську упряж, збрую, сідла. Чамарник – майстер, який шив верхній чоловічий одяг (чемари, чамари). Сніцар (Шніцар) – це різьбяр по дереву. Кушнір вичиняв шкіри і шив кожухи. Золотар, Золотаренко – це ювеліри. Прізвища Мірошник, Мірошниченко походять від слова «мірка» (міркою брали плату за зерно). У майстрів були учні, які іменувалися Шевчик, Мулярчик, Кравчик, Ковальчук (це міг бути і син майстра). Прізвище Міняйло утворене від назви мандрівного торгівця. Прізвища Прасоль, Прасула походять від слова «прасол», яке означало торгівця рибою, сіллю [6, с. 222 – 223]. Деякі прізвища вказували на матеріальне становище їх носія: Безкоровайний, Бідяк, Богач, Босак, Годованець, Голота, Господарисько, Лахмай (обідранець). В основі певних найменувань лежали означення спорідненості та сімейних відносин: Бабонька, Батько, Братусь, Дядьо, Копилець (незаконно народжена дитина), Приймак, Сватко, Сваха тощо [7, с. 43 – 44].
Від прізвища Швець є похідними Шевченко, Шевчук, Шевців, Шевчишин; від прізвища Гончар – Гончаренко, Гончарук; Кравець – Кравченко, Кравчук, Кравців; Мельник – Мельниченко, Мельничук; Ткач – Ткаченко, Ткачук; Колесник, Колісник – Колесниченко, Колісниченко; Скляр, Шкляр – Скляренко, Склярук, Шклярук; Різник – Різниченко, Різничук; Римар – Римаренко, Римарчук, Римарович і т. д. Деякі прізвища походили від жартівливих прізвиськ людей певних професій, ремесел. Просторічними прізвиськами теслярів були первісно прізвища Дубогризенко, Короцюпенко; мельників – Мукосієнко, Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців – Тягнишкіра, Тягнишкура; різників – Козоріз, Козолуп; склярів – Шклобій; кушнірів – Кошкодав [4, с. 29], іконописців – Богомаз (Словарь української мови/ Упоряд. Б. Д. Грінченко. – К., 1907. – Т. 1. – С. 79), а Коновал – це той, хто не маючи ветеринарної освіти лікує коней, домашню худобу [8, с. 212].
Отже, прізвища відображають різні роди занять та професій, які побутували на теренах України в XIV – I половині XVII ст. Вони виступають національним знаком в мові і соціальним у мовленні. Найменування вказувало на суспільне становище носія, вид його діяльності. Це його соціальна функція. Прізвищеві назви надають відомості про різні промисли і ремесла на Україні того часу, багато з яких вже не існує. Особові іменування, до складу яких входили апелятиви на означення професії, роду занять, є цінним матеріалом для істориків-економістів, джерелознавців, лінгвістів. Вони є цікавими і для широкого загалу.

Список використаних джерел та літератури
1. Сухомлин І. Д. Українські чоловічі прізвища старої Полтащини з суфіксом –енко (На матеріалі Полтавських актових книг ХVІІ століття)/ І. Д. Сухомлин// Питання топоніміки та ономастики: матеріали І респ. наради з питань топоніміки та ономастики. – К.: вид-во АН УРСР, 1962. – С. 119 – 131
2. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф. 44. Вінницький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 1. – Частина 1.
3. Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ/ Ю. К. Редько. – К.: Радянська школа, 1968. – 253 с.
4. Масенко Л. Т. Українські імена і прізвища/ Л. Т. Масенко. – К.: т-во «Знання» УРСР, 1990. – 46 с.
5. Керста Р. Й. Українська антропонімія ХVI ст.: чоловічі іменування/ Р. Й. Керста. – К.: Наукова думка, 1984. –152 с.
6. Коваль А. П. Життя і пригоди імен/ А. П. Коваль. – К.: Вища школа, 1988. –238 с.
7. Рульова Н. Прізвища як один з антропонімних класів/ Н.Рульова. – Чернівці: Рута, 2004. – 90 с.
8. Скорук І. Д. Прізвища-композити в антропоніміконі м. Луцька/ І. Д. Скорук// Актуальні питання антропоніміки: зб. матеріалів наук. читань пам'яті Юліана Костянтиновича Редька. – К.: НАНУ, 2005. – С. 207 – 217