Формування сучасного культурного простору України та зв’язок між часовими зрізами культури

Тези доповіді

Розвиток людського суспільства з перших його історичних сходинок нерозривно пов’язаний з культурою. Існує багато визначень сутності культури (термін “культура” походить від латинського cultura – обробка, виховання, освіта). Загальне визначення культури – це все те, що створено людиною.
Духовна культура – це різноманітний досвід життєдіяльності соціальних суб’єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, багатогранних духовних цінностей.
Духовна культура як елемент духовного життя, суспільних, духовних відносин включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціальною діяльністю людей щодо освоєння, творення буття. Цінності духовної культури мають яскраво виражене національно-специфічне, індивідуальне забарвлення.
Відомо, що кожна людина відчуває свою приналежність до тієї чи іншої культури, до певного соціокультурного прошарку. Таке відчуття в ній закладено споконвічно оточуючим її лінгвокультурним середовищем, основними факторами якого є соціально-економічне, політичне, історико-культурне положення, мовний та етнічний склад держави або території, традиційна приналежність носія мови до тієї або іншої релігії або конфесійної групи. Останнє впливає не стільки на поведінку людини, у тому числі й мовну, скільки на об’єднання факторів культурного середовища у єдине ціле, що веде за собою відчуття приналежності індивіда до певної культури, яка визначає лінгвокультурологічну характеристику особистості.
Будь-який історичний факт, будь-яка подія розгортається в певному “культурному просторі”, що складається зі смислів, символів, понять, аналогій та асоціацій.
Зв’язок між часовими зрізами культури не викликає сумнівів. Культурні продукти минулої доби, впливають на формування сучасних суспільних цінностей та переконань.
Видатними пам’ятками нашої духовної та мовної культури, які сформували такий часовий зв’язок є: „Повість минулих літ”; Патерик Печерський; „Тератургіма або Чудеса” та інші. Позаминулого року виповнилося 900 років, з того часу, як преподобний Нестор Літописець завершив роботу над „Повістю минулих літ” – видатною історичною пам’яткою нашої культури, яка значним чином вплинула на подальший розвиток писемності в Русі-Україні і мала велике культуромовне та загальноосвітнє значення.
Духовним надбанням нашого народу та логічним продовженням фундаментальних історичних праць („Повість минулих літ” та „Патерик Печерський”) є давній трактат „Тератургіма або Чудеса”, який був явлений світу у 2013 році. Ця подія стала знаменною не лише для Києво-Печерської Лаври, а й для східнослов’янської культури в цілому.
„Унікальним духовним скарбом” називають видавці цей трактат, який вперше з’явилася в українському культурному просторі у 1638 році, а вдруге побачив світ на початку ХХІ ст., у рік 1000-ліття повернення Антонія Печерського (родоначальник та покровитель усього монашества на Русі) зі Святої гори Афон до Києва.
1025-річчя Хрещення Київської Русі відзначалося в нашій державі у тому ж 2013 році. Прийняття християнства – це, без перебільшення, епохальна інтегративна та об’єднавча подія для всього слов’янського світу, що дала можливість Київській державі увійти в коло країн християнської цивілізації, стати частиною його інтелектуального і духовного надбання.
2015 рік – це рік святкування 1000-річчя преставлення рівноапостольного великого князя Володимира Хрестителя Київської Русі. Вшанування пам’яті творця середньовічної європейської держави Руси-України відбудеться на державному рівні «з метою збереження та утвердження традицій української державності, нагадування про роль історичної спадщини Руси-України у їх становленні, визнання важливості прийняття християнства для розвитку українського суспільства як невід’ємної частини європейської цивілізації..», – йдеться в Указі Презедента України від 25 лютого 2015 року.
І ще одну важливу подію ми відзначаємо всією славістичною родиною в цьому році – 1200 років від дня народження святого Мефодія (епископа Моравського), творця, разом із братом святим Кирилом (богословом та філологом), першого слов’янського алфавіту.
Святі Рівноапостольні Кирило та Мефодій трохи більше ніж за три роки своєї місіонерської діяльності заклали основи незалежної від Риму національної Слов’янської Церкви з власними церковно-слов’янськими книгами. Мова цих богослужбових текстів згодом стала спільною мовою Православ’я. Церковнослов’янська мова ніколи не була повсякденною, розмовною мовою. Це мова для богослужінь, мова молитовного спілкування наших дідів і прадідів – духовне та культурне надбання нашого народу.
Важко переоцінити роль видатних пам’яток, культурних продуктів минулих століть, а також роль видатних особистостей, знакових історичних постатей у процесі формування сучасного розгалуженого культурно-інформаційного поля з вкрапленнями з минулого. Саме це поле з одного боку розширює існуючі горизонти нашого пізнання, а з іншого – дає можливість зануритися у глибини нашої історії та культури.