Чеські школи в культурно-освітньому житті Волині (друга половина ХІХ ст.)

ЗаявникІваненко Оксана Анатоліївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
Західне вказано
Назва доповідіЧеські школи в культурно-освітньому житті Волині (друга половина ХІХ ст.)
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Українсько-чеські культурно-освітні зв’язки отримали потужний імпульс завдяки пожвавленню імміграції чехів на Волинь, що спостерігалося впродовж 60-70-х рр. ХІХ ст. Засновуючи у своїх колоніях початкові навчальні заклади, чехи привнесли на українські землі виплекані в Богемії духовні цінності й педагогічну культуру.
Станом на 1879 рік у Дубенському повіті Волинської губернії нараховувалося 10 чеських шкіл; у Луцькому повіті 4 школи; у Володимирському, Рівненському й Острозькому повітах – відповідно по 2 школи [1]. 1886 року в Рівненському повіті Волинської губернії діяли 3 чеські школи, у Дубенському повіті – 10, в Острозькому повіті – 3. 1888 року чеські школи було відкрито в селищах Луцького повіту Волинської губернії – Теремно, Борятині, Княгининці, Милушах, Копчі, Ниві, Мстишині [2]. Загалом, за даними інспекції народних училищ Південно-Західного краю, на 1888 рік найбільша кількість «іновірських шкіл» знаходилася в Дубенському, Володимир-Волинському, Рівненському, Новоград-Волинському, Житомирському й Луцькому повітах Волинської губернії [3].
Зазвичай викладачі чеських шкіл мали належний рівень педагогічної освіти. Зокрема, у грудні 1887 року на прохання жителів чеського поселення с. Квасилова Волинської губернії професор римської словесності Санкт-Петербурзького університету Осип Шебор звернувся до попечителя київського навчального округу з клопотанням залишити на посаді вчителя місцевої школи Франца Шебора, учні якого завжди вирізнялися зразковою поведінкою і високим рівнем знань, а ті з них, які вступили до столичних вищих навчальних закладів, пишалися, що власними успіхами вони завдячували першому вчителю, який «своїм бездоганним життям слугував їм повчальним прикладом» [4].
Під час літніх канікул 1888 року при Острозькій учительській семінарії було відкрито педагогічні курси для вчителів чеських навчальних закладів з метою їх підготовки до викладацької діяльності «у дусі й характері російської школи» [5]. Утім, практика організації літніх педагогічних курсів не набула подальшого розвитку, оскільки 1889 року міністерством народної освіти було прийнято рішення про заміну чеських учителів, які здобули освіту за кордоном, випускниками учительських семінарій. Водночас інспекторам народних училищ Волинської губернії надходили вказівки щодо ліквідації чеських класів при закладах початкової освіти та запровадження викладання чеської мови як необов’язкового предмету лише в крайніх випадках [6].
Оскільки чеська школа розглядалася російськими властями як «держава в державі», що становила загрозу утвердженню офіційної імперської ідеології, на інспекторів народних училищ Південно-Західного краю Російської імперії покладалося завдання «наполегливо вимагати» від жителів чеських поселень передачі створених ними навчальних закладів під юрисдикцію міністерства народної освіти, а також дотримання ними положення про народні училища (1869), згідно з яким викладання в школах мало здійснюватися виключно російською мовою, православними вчителями, за програмами, затвердженими міністерством народної освіти [7].
У звіті щодо огляду чеських шкіл Волинської губернії від 1887 року інспектор народних училищ Д. Синицький висловив сумніви щодо щирості чехів, які погоджувалися із перетворенням чеських шкіл на російські, підпорядковані міністерству народної освіти, наголошуючи, що «надія на таку легку перемогу над мислячим чехом була би великою сумнівністю» [8]. Водночас він наполегливо обстоював необхідність якнайшвидшого вирішення цього питання та вбачав небезпеку у впливі польського духівництва на католицькі чеські товариства Дубенського, Острозького й Луцького повітів. Недоречним Синицький уважав прагнення волинських чехів (понад 30 тис. осіб) «відособлюватися в окрему національність і створювати собі особливу чеську літературу», навчати своїх дітей за російсько-чеськими підручниками в той час, коли малороси, поляки та євреї, використовували виключно російськомовну навчальну літературу.
Згідно з указом Урядуючого Сенату (1887) усі іновірські школи Південно-Західного краю в обов’язковому порядку мали бути підпорядковані міністерству народної освіти. Водночас від департаменту в справах початкових училищ міністерства народної освіти до попечителя київського навчального округу надходили вказівки щодо необхідності поглиблення вивчення російської мови та основ православ’я в іновірських школах, а також відбору викладацьких кадрів не за критерієм освіченості, а відповідно до їхньої «благонадійності», російського підданства й переважно російського походження [9]. Ініційовані царським урядом нововведення викликали невдоволення чехів, які вбачали в них загрозу для вільного викладання чеської мови.
Загалом пожвавлення чеської колонізації Волині упродовж 60-70-х рр. ХІХ ст., що відбувалося на тлі лібералізації суспільно-політичного життя й економічних перетворень доби Великих реформ у Російській імперії, сприяло вкоріненню на українському ґрунті духовних надбань, і передусім, багатих педагогічних традицій Чехії. Своїм глибоким патріотизмом, дбайливим ставленням до власної культури, історичних традицій і готовністю їх захищати чехи стали прикладом для наслідування і джерелом натхнення для інших слов’янських народів у межах Російської держави, передусім українців, сприяючи пробудженню їхньої національної самосвідомості, осягненню ними необхідності виборювати власну національно-культурну свободу.

Список використаних джерел

1. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 225. – Спр. 49. – Арк.222-222(зв.).
2. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 296. – Спр. 54. – Арк.1-2.
3. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 296. – Спр. 111. – Арк.10.
4. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 207. – Спр. 154б. – Арк. 328-328(зв.).
5. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 296. – Спр. 76. – Арк.28.
6. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 296. – Спр. 76. – Арк.75.
7. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 296. – Спр. 55. – Арк.6.
8. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 207. – Спр. 154б. – Арк.162.
9. ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 207. – Спр. 154б. – Арк. 289(зв.)-290.