Взаємовпливи кириличних видань Євангелій другої половини ХVІ – середини ХVІІ ст. вільнюського та львівського друку

ЗаявникБондар Наталія Петрівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
Західне вказано
Назва доповідіВзаємовпливи кириличних видань Євангелій другої половини ХVІ – середини ХVІІ ст. вільнюського та львівського друку
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Відомості про те, як поставали тексти перших друкованих видань, як створювалися коректурні примірники, проводилася підготовча перед друкуванням робота, можна встановити лише копітким дослідженням та порівнянням текстів відомих видань. Оскільки Євангеліє належить до найсакральніших християнських книг, тому вимагало від видавців більш ретельної підготовчої роботи над його текстом, структурою, оформленням та ілюстраціями порівняно з іншими богослужбовими виданнями. Цим, вірогідно й пояснюється нечасте друкування самостійних видань упродовж ХVІ–ХVІІ ст. У Львові Євангеліє було видано друком вперше братською друкарнею тільки у 1636 р., пізніше перевидавалося у 1644, 1670 та 1690 рр., у Києві вперше надруковане Києво-Печерською друкарнею лише 1697 р.
Робота над створенням попримірникового каталогу, дослідження та ілюстративного альбому чотирьох Євангелій, що вийшли друком у Вільнюсі упродовж ХVІ–ХVІІ ст., спонукала нас до порівняльного аналізу цих видань як між собою, так із іншими українськими та російськими виданнями Євангелія другої половини ХVІ – середини ХVІІ ст., внаслідок чого були встановлені цікаві взаємовпливи цих видань, відомосте йпро які ми не знайшли в дослідженнях попередників.
Видання Євангелія 1575 р., надруковане упродовж 1574–1575 р. П. Мстиславцем за участю Зарецьких та Мамоничів, цілком можна вважати «еталонним» завдяки сталості структури, довершеності шрифту та форм оздоблення та ілюстрування не тільки для двох наступних вільнюських видань друкарні Мамоничів 1600 р., а й для усіх пізніших видань Євангелій литовського, українського та московського друку.
Основний євангельський текст складається із чотирьох частин, чим обумовлюється схожість в їх оформленні між собою. У вільнюському виданні 1575 р. зміст кожного з Євангелій відкривається чорно-білою контурною вузькою заставкою, передмова Феофілакта Болгарського – червоним ініціалом ломбардного типу із завитком, текст кожного із чотирьох Євангелій – більш пишною заставкою, заголовком у вигляді в’язі, та чорним ініціалом типу буквиці.
Обидва наступні вільнюські видання Євангелія друкарні Мамоничів, датовані 1600 р., загалом повторили ці особливості Євангелія 1575 р., оскільки доволі близько копіювали це видання, що давало можливість використати його примірники в якості коректурних. Перше із них, так зване без сигнатур, було дійсно видане друкарнею Мамоничів у 1600 р., друге, із сигнатурами, хоча й містило контрафактну дату 1600 р., на нашу думку було надруковане Мамоничами наприкінці другого – на початку третього десятиліття ХVІІ ст. При цьому вони обидва Євангелія подібні між собою, тому нерідко не ідентифікуються як два окремі видання.
Для декоративного оформлення вільнюських Євангелій 1600 р. без сигнатур та з сигнатурами виготовлено інші заставки, ініціали, рамки маргіналій та смужки в’язі, однак стилістично вони подібні до тих, що оздоблювали видання 1575 р. У Євангелії 1600 р. без сигнатур вже не бачимо контурних заставок на початку змісту кожного із Євангелій, їх замінено заставками так званого стародрукового стилю.
Окремо варто відмітити, що починаючи з вільнюського Євангелія 1575 р. в наступних виданнях без сигнатур та з сигнатурами активно тривав процес поділу тексту на окремі слова. В усіх трьох виданнях подібні між собою шрифти, хоча друк Євангелія 1575 р. відзначається більшою досконалістю та гармонійністю, друк тексту Євангелія без сигнатур менш стрункий та рівний, в Євангелії з сигнатурами рядки ще більш скривлені, літери виступають з набору вверх та вниз. У вільнюському Євангелії 1644 р. Друкарні Святодухівського братства шрифт близький до попередніх, набір також виглядає доволі недбало. Однак варто зважити і на той факт, що в цей час в усіх кириличних друкарнях книговидавничий процес переходив на масове «конвеєрне» виробництво, що суттєво знизило вимоги до якості друку тексту та орнаментики, тому особливості вільнюських видань Євангелій без сигнатур, з сигнатурами та 1644 р. можна вважати доволі типовими.
Відмінністю трьох вільнюських видань 1575 р. та 1600 р. від інших, в тому числі й Євангелія 1644 р., можна також вважати використання літери юс малий. Відзначимо, що цієї літери не було у виданнях І. Федорова, у томі числі надрукованих спільно з П. Мстиславцем, її не використовували у Євангелії 1644 р.
Вільнюське Євангеліє 1644 р. надруковане суттєво більшим порівняно з попередніми виданнями розміром, за рахунок чого скоротилася кількість його аркушів. Малюнок його шрифту подібний до попередніх вільнюських видань, однак використання значної кількості великих літер, а не гравірованих ініціалів, робить набір дещо менш гармонійним. Інакший вигляд мають і аркуші, оскільки текст обрамлений лінійкою та трьома смужками із виливних прикрас.
Це вільнюське видання 1644 р. відрізняється від трьох попередніх багатьма особливостями, відображаючи тенденції розвитку кириличного книговидання другого тридцятиріччя – середини ХVІІ ст. Зокрема, тут з’являється повноцінний титульний аркуш, якого не було у попередніх вільнюських виданнях. Для його оздоблення використано дві форти, розміщені одна в одній, причому обидві скомпоновані із декількох фрагментів та доповнені іншими гравірованими елементами. Більша із форт по зовнішньому периметру обрамлена кількома рядками різних виливних прикрас для збільшення загальних розмірів декоративного оформлення титулу. Малюнок більшої із форт у вигляді двох колон доволі близький до гравірованої рамки, використаної у виданнях І. Федорова та П. Мстиславця. Друк титулу двоколірний, червоною фарбою надруковано не тільки частину тексту, а й меншу із рамок, що не було характерним для кириличного книговидання.
Серед особливостей Євангелія 1644 р. відмітимо активне використання прийомів обрамлення тексту кількома рядками виливних прикрас по периметру, комбінування традиційних гравірованих заставок та кінцівок горизонтальними та вертикальними смужками із виливних прикрас, активний двоколірний друк, у тому числі дрібних гравірованих оздоблень. У цей період у кириличній книжності набуло широкого розповсюдження застосування обрамлювальних елементів із виливних прикрас. Ними було зручно користуватися як для збільшення розмірів оздоблювальних елементів, так і для урізноманітнення художнього оформлення тексту.
Порівняльний аналіз литовських, українських та московських кириличних видань Євангелій продемонстрував близькість вільнюського Євангелія 1644 р. до видань Львівської братської друкарні, насамперед до першого із них, що вийшло друком у 1636 р. Львівські братські видання Євангелій 1636 та 1644 рр. та вільнюське 1644 р. практично ідентичні за змістом та складом, окрім початкової молитви та кінцевих виправлень. Безсумнівно, вільнюські братчики скористалися виданням львівських колег. Можемо спостерігати абсолютно однакові тексти короткого вступного слова «Возлюбленный читателю»: у вільнюському Євангелії 1644 р. – арк. [3] зв. І рах., у львівському 1636 р. – арк. [4] зв. І рах., «Пристеженія»: у вільнюському 1644 р. – арк. 286 зв., у львівському 1636 р. – арк. 394 зв.–395.
Якщо ширше розглянути питання про прототипи вільнюських видань Євангелій, можемо зробити загальні висновки про те, що історія друкованого церковнослов’янського Євангелія у Литві тісно пов’язана із українським, зокрема, виданнями львівського Братства, оскільки прототипом для видання у Львові у 1636 р. Євангелія стали три попередні вільнюські друки – 1575 р. та 1600 р. без сигнатур та з сигнатурами. Львівське видання 1636 р. повторило текст вільнюських та основні особливості їх оформлення, однак було надруковане з деякими відмінностями – мало вже оформлений титульний аркуш з гравюрою Вседержителя на звороті, молитву «К Вседержителю», кототку передмову до читача, в кінці покажчик євангельських читань та «Пристеженіе».
Не викликає жодних сумнівів, що великі цільносторінкові гравюри із зображеннями євангелістів у львівському Євангелії 1636 р. є копіями з вільнюських, вірогідно, вони виготовлялися П. Бериндою ще у першому десятилітті ХVІІ ст. Крім цих фронтиспіних ілюстрацій у львівському Євангелії 1636 р. були використані числені невеликі сюжетні вкомпоновані в текст гравюри, яких не було у вільнюських виданнях. Однак у загальних рисах – у стилістиці, використанні заставок та кінцівок, типології шрифтів, орнаментики, в’язі, цільносторінкових гравюр із зображеннями євангелістів, воно доволі близько повторило вільнюські видання 1575 та 1600 рр.
До тексту львівського Євангелія 1636 р. порівняно з вільнюськими 1575 та 1600 рр. внесено окремі незначні зміни, зокрема, замінено архаїчну літеру «ѫ» (юс малий) переважно літерою «ү». Таким чином трансформація структури та зовнішнього оформлення Євангелія для потреб православних Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої відбувалася безперечно на зразках вільнюських та львівського видань. Однозначно відповісти на питання, чи використовували для друкування вільнюського Євангелія 1644 р. тільки львівське видання 1636 р., чи також одне із вільнюських 1575 або 1600 р., ми не можемо. Це питання потребує спеціального дослідження шляхом порівняльного текстологічного аналізу зазначених пам’яток. Однак безперечним є вплив основного тексту львівського видання 1636 р. на вільнюське Євангеліє 1644 р.
До вивчення взаємовпливів структури та особливостей їх оформлення Євангелій останніх десятиліть ХVІ– ХVІІ ст. ми залучили й інші самостійні видання цього тексту на східнослов’янських територіях. У Москві Євангеліє видавалося починаючи з так званих анонімних видань – «вузькошрифтного», «середньошрифтного» та «широкошрифтного». Оскільки ми не можемо однозначно стверджувати, що вони всі надруковані раніше від вільнюського 1575 р., не зовсім коректним виглядатиме дослідження ступеню впливу анонімних видань та вільнюське та навпаки. Однак можемо стверджувати, що наступні видання Євангелій у Вільнюсі, Львові, Москві та Києві суттєво ближчі до вільнюського Євангелія П. Мстиславця 1575 р., аніж до трьох анонімних Євангелій нібито московського друку. Пізніші московські видання починаючи з 1606 р. О. Радишевського також ближчі й зовнішнім виглядом, й структурою та оформленням до видання П. Мстиславця, аніж до трьох анонімних видань, при цьому вирізняються значно більшою архаїчністю та консервативністю, аніж вільнюське 1644 р. та львівські. У Києві Євангеліє самостійним виданням вперше було надруковане, як ми вже зазначали, тільки у 1697 р., воно хоча й містить окремі відмінності від попередніх видань, зокрема, житійні вставки перед кожним із Євангелій, проте і у цьому виданні цілком видимі впливи вільнюських друків, більшою мірою видання 1575 р., як і пізніших львівських та московських.
Загалом порівняльний аналіз литовських та українських видань Євангелій яскраво демонструє сталість книжної традиції, особливо коли йдеться про найбільш сакральні тексти, а ще й якісному та добротному виконанні, як у П. Мстиславця. При цьому відбувається поступова зміна уподобань видавців та читачів та актуалізація окремих складових книги, що є віддзеркаленням певних тогочасних тенденцій у друкованій продукції. Порівняння структури, текстів, художнього оформлення Євангелій показало існування тісних взаємовпливів його вільнюських та львівських видань другої половини ХVІ – середини ХVІІ ст.