Порівняльний аналіз відповідальності за вбивство, травми та погрози у Руській та Салічній правдах

ЗаявникМацюк Микола Сергійович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
ЗахідНаукові читання, присвячені 1000-річчю від часу створення «Руської Правди»
Назва доповідіПорівняльний аналіз відповідальності за вбивство, травми та погрози у Руській та Салічній правдах
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини, і це є беззаперечним фактом, саме тому наука про право має велике значення в наш час. Вона взяла свої витоки ще з давніх літ і розвивалася поступово шляхом започаткування нових та вдосконалення старих норм. Кожна держава розвивалася по різному, на розвиток права впливала надзвичайно велика кількість факторів. Але в деяких питаннях у різних країн можна простежити певну схожість хоча вони розташовані на різних кінцях європейського континенту. Цілком можливо що ця схожість навіяна часом та є певним етапом розвитку держави через який всі вони проходять.
У своїй роботі я спробую зробити порівняльний аналіз відповідальності за вбивство, травми та погрози в «Руській правді» та «Салічній правді». На мій погляд, таке порівняння необхідне не тільки для виявлення тих чи інших відмінностей або схожості, але і для кращого розуміння норм, відображених у правовому документі.
Салічна правда не містить систематичного викладу правових норм, які б стосувалися всіх сторін життя франкського суспільства. Вона відрізняється фрагментацією та казуїстичністю. Списки салічної правди окрім самого тексту законів включають Меровінгські капітулярії (доповнення франкських королів - нащадків Хлодвіга), а також пізніше написані Пролог та Епілог (кожний в декількох варіантах) [1, с. 88-89].
Вінцем давньоруського права є кодифікований юридичний збірник Руська правда (термін «правда» тут означає закон). Оригінал Руської правди не зберігся. Воно дійшла до нас у 106 списках (дехто з дослідників називає іншу кількість списків - близько 300) у літописах та юридичних збірниках XIII-XVII ст. Ці списки поділяють на три редакції - коротку, просторову та скорочену [2, с. 61].
Особиста безпека в законах Руської правди оцінювалася дуже високо. Тому в одній з перших статей закону так і йдеться «Хто вб є людину, тому родичі вбитого мстяться за смерть смертю» [3, с. 63-68]. У тому випадку якщо в убитого не виявиться месників, то з убивці стягують до скарбниці грошу у таких розмірах: за голову боярина князівського або громадянина іменитого, або наближеного до князівського двору - 80 гривень, тобто подвійну виру; за князівського отрока, повара, конюха, купця та ін., тобто за будь яку вільну людину (варязького племені або словянина) - 40 гривен, тобто одну виру; за вбивство дружини - 20 гривен, тобто пів вири; за вбивство сільського старости, ремісника і за годувальницю - 12 гривен; за простого холопа боярського і людського - 5 гривен і нарешті, за раба - 6 гривен і понад те до скарбниці 12 гривен данини або пені [4, с. 59-63]. При цьому слід зазначити, що 1 гривна тобі цінилася дуже високо: так за 1 гривну можна було купити 20 баранів або одного робочого вола.
Під покаранням в Салічній правді розумілося відшкодування образи або завданої шкоди. Серед покарань виділялися штрафи, смертна кара, тілесні покарання. У Салічній правді штрафи майже повністю витісняють усі інші покарання. Головна мета штрафів - недопущення кровної помсти, самосуду. В давній громаді життя людини оцінювалося з точки зору її ролі у добуванні матеріальних засобів, тому вже при родовому укладі кровна помста часто замінювалася композицією - матеріальним відшкодуванням. Відповідно до Салічної правди вільний франк за вбивство сплачував особливий штраф родичам загиблого - вергельд. Покарання залежало від соціального статусу злочинця і потерпілого: більш високий статус останнього посилював покарання. Наприклад, вергельд за вбивство вільного франка становив 200 солідів, за вбивство королівського дружинника - 600 солідів, за вбивство напіввільного літа - 100 солідів [5, с. 184]. Убивство раба розцінювалося як майновий збиток: вергельд не сплачувався, відшкодовувалася лише вартість раба його господареві. Розмір штрафів залежав також від ступеня заподіяння збитків (оцінювався збиток родини та працездатної людини). Наприклад, штраф за вбивство вагітної жінки був вищим за вбивство жінки похилого віку. Диференціювалися штрафи за тілесні ушкодження: другий палець руки, яким натягувався лук, оцінювався «дорожче» за інші. Смертна кара і тілесні покарання застосовувалися в основному стосовно рабів. Вільний франк відповідав своїм життям, коли не міг виплатити вергельд.
На Русі також існували люди наближені до князя. Простора редакція згадує про тіун (князівський чи боярський прикажчик, управитель), тіун огніщий (домоправитель), Конюшинного; за вбивство одного з них потрібно було виплатити 80 гривень. Вбивство княжого отрока або кухаря плати була 40 гривень. А вбивство ремісника, смерда-общинника, годувальник обійшлося б в 12 гривень. На обличчя соціальні відмінності між цими людьми. Основна маса населення поділялася на вільних і залежних. Вільними були смерди -общинники. Смерд володів правом власності. Він міг наслідувати своє майно своїм дітям. Холоп був безправним членом суспільства. І Руська Правда, і Салічна правда вказують на те, що холоп і раб були речами і не мали майна.
Руська Правда і Салічна переслідували кілька цілей, призначаючи покарання за злочини. По-перше, покарання повинно було спокутувати провину. По-друге, покарання злочинця було задоволенням для родичів. По-третє, вироки виносилися від імені володаря, тим самим, зміцнюючи його владу. Основною мірою покарання було стягнення штрафу. За Руською Правдою - віра, за Салічною правди - солід. У правдах передбачалося допомога громади з виплати штрафу. Штраф залежав від того, хто вбив і хто був убитий. За холопа і раба відповідальність ніс господар: він міг або заплатити штраф, або видати вбивцю.
Салічний закон виділяє форми вини: умисне і необережне посягання, співучасть, підбурювання, обставини, які пом'якшують та посилюють вину. Необережність розглядалася як пом'якшуюча обставина і передбачала просте відшкодування збитків. Наявність злого умислу, навпаки, посилювала вину. Колективне вбивство також виступало обставиною, що посилює вину. У цьому разі призначалося максимальний розмір відшкодування родині вбитого [6, с. 294-298].
У кримінальних законах Руської правди враховувалися й умови за яких було скоєно вбивство або замах на нього, із завданням погроз або травм. Так, наприклад, за вбивство людини у спорі або п’яному вигляді, якщо при цьому вбивці вдалося сховатися, то округа (гілка) де було скоєно вбивство, сплачує за нього штраф - дику виру, але в різні терміни і за кілька років. У тому разі якщо вбивця не сховався, то стягується з округи або волості половина вири - 20 гривен а решта з самого вбивці. Якщо ж вбивство сталося без будь якої сварки, то волость не платить за вбивцю , але видає його «на потік» - або в руки государя - «з дружиною дітьми і маєтком» [4, с. 59-63].
Це останнє положення кримінального закону для нашого часу виглядає дуже жорстоко й несправедливо, однак тоді вважалося що дружина й діти відповідальні за провину чоловіка й батька, оскільки були його власністю.
У Салічній правді дуже детально описувалися всілякі способи вбивства і умови їх здійснення. Руська Правда менш детально описувала всі ці випадки. Салічна правда виділяє груповий злочин, який строго карається.
Особливо захищали Руські закони людей багатих та заможних. Так, наприклад, той, хто самовільно покарає іменитого громадянина (огнищанина) або землероба (смерда), мусить сплатити пеню до скарбниці у 12 гривен за першого і 3 гривни за другого, а кожному битому по 1 гривни. У тому разі якщо холоп або раб ударить вільну людину і сховається, а хазяїн не видасть його, то стягували 12 гривен із хазяїна. Рабу який образив свого хазяїна, можна було навіть вкоротити віку за цю образу, так свідчив закон.
Підводячи підсумок роботи, варто підкреслити що збірки законів стали лише початком розвитку письмового права і заклали основний фундамент для вдосконалення права. Також варто відзначити що залежно від стану особи в суспільстві покарання було різним, заможний та впливовий член тодішнього суспільства міг відкупитися майже від будь чого, а особа яка не мала такої можливості або займала найнижчу сходинку могла поплатитися життям за свій вчинок про це свідчить як одна так і інша правда.

Список використаної літератури:
1. Історія держави та права зарубіжних країн: Навчально методичний збірник / Від. ред. проф. Н. А. Крашенникова. – М.: Издательство Норма, 2003. – 320 с.
2. Іванов В. М. Історія держави і права України: Навчальний посібник / В. М. Іванов. – К.: Атіка, 2007. – 780 с.
3. Сила м’якого знака, або Повернення Руської Правди. –Вид. 3 / За ред. Л. Іванової. – К., 2012.
4. Історія України: Джерельний літопис. – К.: КВІЦ. 2012. – 832 с.
5. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. – Том І: Навч. посіб. для юр. вищих нач. закладів і фак.: У 2 т. / За ред. члена кореспондента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре. – 1998 – 504 с.
6. Історія держави і права зарубіжних країн : для студ. вищ. навч. закл. / Л. М. Маймескулов , Д. А. Тихоненков, В. В. Россіхін, С.І.Власенко ; за ред. Л.М. Маймескулов. – Х. : Право. – 2011. – 520 с.