Концепція державотворення за поетичними творами Т.Г. Шевченка

ЗаявникГончаренко Олена Миколаївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
Західне вказано
Назва доповідіКонцепція державотворення за поетичними творами Т.Г. Шевченка
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Велич і краса української нації – Тарас Григорович Шевченко особливо сьогодні, на зорі третього тисячоліття, звертає на себе увагу. Через глобальні процеси, що охопили цілий світ, найбільш тривожною постає українська криза суспільства, де панують не моральні цінності, а культ грошей, влада можновладців. Коли брехня, страх за життя сковує правдиві серця, а зло панує над добром, починаються революції та війни, - воскресає Шевченко - символ нашого безсмертя, захисник знедолених та скривджених, поборник правди на Землі. Невичерпна духовна спадщина геніального поета і першорядного художника, глибокого мислителя сприяє очищенню нашого сумління, совісті. Лише осмисливши історичний і сучасний смисл його пророцтв і заповітів ми спроможні впевнено будувати українську державу.
І хоча вивченням проблеми української державності в політичних поемах Т.Шевченка займалися вітчизняні та зарубіжні вчені (В.Доманицький, О.Колесса, Д.Донцов, І.Назаренко, В.Шевченко, А.Стебельська, І.Дзюба, І.Качуровський, Г.Грабович, В.Шевчук), все ж система політичних поглядів Шевченка щодо побудови української держави потребує детального опрацювання, зважаючи на дискусії, що останнім часом все активніше точаться серед української еліти. До того ж різні ідеологи на вимогу влади постійно забороняли, фальсифікували, спотворювали, по-своєму інтерпретували все те, що в творінні Шевченка є державотворче та пробуджує національну ідею.
Шевченко ввійшов у світову літературу як поет свободи. Його невичерпна енергія мистецького таланту постійно спонукала та надихала поневолені народи боротися за свої права та свободи, відкривала непізнані горизонти майбутнього, вказувала на шляхи вдосконалення та духовного збагачення кожної особистості, що прагнула пізнати себе і світ навколо.
Для українців Шевченко – символ нації, що силою свого праведного слова пробуджує її духовно та скеровує на державотворення. Його пророча місія оповита ореолом вічності животворящого слова, що промовляє до нащадків голосом свого народу, спонукає усвідомити себе й відродитись духовно. Пануючи над душами свого народу, революційно-бунтарський дух Шевченка особливо воскресає в його роковини. Про сакральність цього моменту вказував ще Є.Меланюк: «Є якийсь величний символ і обітниця в тім, що його роковини припадають саме на час провесни, на дні, коли природа збуджується до життя, а мати – земля до творчости»[1, с. 7]. Це пора воскресіння та відродження життєдайної сили сонця, коли людина понад усе прагнула знайти шлях до всесвітньої гармонії, тобто до Бога. Шевченко як митець, художник у пошуках естетичної природи речей прагнув віднайти гармонію життя, моральні чесноти, правду, віру і свободу серед живущих людей, та коли не знаходив відповіді на багато своїх запитань, звертався до Бога, полемізував з ним. Тож за життя його творчість була продиктована цілісним розумінням світу, пізнанням самого себе, оцiненням свого таланту. Маючи вроджений талант, приємний голос й вокальні здібності, Шевченко перебрав на себе роль і функцію народного співця – кобзаря, щоб пробудити совість народну, відродити козацькі цінності, утвердити християнську віру та мораль, щоб знищити російський імперіалізм, кріпацтво. Та не завершивши свою місію за життя, Шевченко і після смерті перебирає на себе вже функцію не земного кобзаря, що вештався серед живих і правду шукав, а пророка, якого визнали і обрали українці своїм провідником, поводирем нації, вчителем-моралістом, апостолом, філософом, просвітителем. Відчуваючи відповідальність за «мертвих, і живих, і ненароджених» земляків своїх, Шевченко і після смерті не має спокою на небесах, бо вже виконує функцію пророка. А тому день народження і смерті талановитого митця «замикаються в одне коло, творять один замкнутий цикл – символ вічности»[1, с. 7]. Відтак розкодувати та осмислити символічну роль геніального митця дозволяють його поетичні, прозові, драматургічні, мемуарні та образотворчі твори, які він лишив нам у спадок. Його шедеври (835 малюнків, із них 270 – втрачені, 250 листів, 2 п’єси, 9 із 20 повістей вціліли, 240 поетичних творів, з яких 8 поем, 4 статті, альбом офортів «Живописна Україна», зразок мемуарної прози «Щоденник») - закодована система віковічних цінностей, осмисливши яку, ми неодмінно станемо зрілими і спроможними будувати свою державу. Надто велика сила енергії зосереджена в полум’яному слові Шевченка про минуле, теперішнє, майбутнє України, щоб охопити її сповна, осягнути та зреалізувати вмить поставлені перед українцями завдання. На сьогодні ми лише наблизилися до реалізації державотворчого Шевченкового заповіту, виконання якого для самих українців розтягнулося на декілька століть. Ось чому, час від часу, у дні роковин Шевченко – пророк «воскресає» знову, щоб нагадати, пробудити нащадків, щоб пізнали себе у часі, стали національно свідомими, життєздатними на шляху побудови, розвитку власної держави, яка має відбутися на основі споконвічних духовних українських цінностей.
В умовах, коли українці були позбавлені політичної, соціальної, економічної, особистісної свободи, Шевченко виношував ідею побудови української держави, мета якої зводилася до визволення не лише свого народу від кріпацтва та самодержавства Російської імперії, а й інших поневолених народів, до знищення рабства поміж людей, відродження козацької нації-родини, де вільно жилося б, де кожному гарантувалися його права і обов’язки. М.Рильський стверджував, що «Шевченко не тільки глибоко вірив у те, чому він оддав усе своє життя, - у творчі сили народу, в грядущу животворну бурю – народне повстання, що скине гнобителів і змиє з землі всякий гніт, що принесе людству «світ ясний, невечірній», що об’єднає всі народи в сім’ю велику, сім’ю вольну, нову… Шевченко раз у раз учив, якими шляхами треба йти, щоб справдити заповітну мрію людства»[2, с. 70]. Прагнення Шевченка боротися за вільну Україну, її державність були зумовлені багатьма факторами. По-перше, це пошук особистої свободи, що виражався через процес творчості, що потребував постійної виснажливої роботи над собою, постійного пошуку духовних вчителів, наставників, однодумців. Тож велике бажання Шевченка вчитись, розвиватись, самовдосконалюватися, а головне, не зупинятись на досягнутому, концентрувати увагу на чомусь одному, призвели до вироблення інтелектуальних резервів ширшого світогляду з всебічно-гармонійною душею, що вказувала на сильну волю, потужний розум та розвинуте почуття краси, справедливості, релігійності та патріотизму.
По-друге, процес пізнання та вивчення історії власне рідного народу, мови, літератури в контексті всесвітньої культури суттєво позначився на формуванні національного світогляду Шевченка, здатного відродити козацьку націю. Повна нецензурована збірка “Кобзар” (2014), яка включає 240 поетичних творів поета, переконливо засвідчила, що етнонім “Україна” Шевченко вживає 180 разів, а лексему “козак” –– 229 разів!
По-третє, прагнення віднайти відповіді на суспільно-політичні проблеми сучасності спонукали Шевченка звернутися до генетичного коду нації: традиційної системи звичаїв українців, їх фольклорної символіки та героїчної історії козаччини, щоб затвердити козацькі цінності в побудові суверенної української держави.
По-четверте, націотворча місія Шевченка зводиться до того, що його поезія консолідує, цементує політично свідому, інтелектуально-патріотичну еліту на формування громадянського суспільства, на перетворення населення, українського народу в українську націю, яка здатна будувати свою державу.
По-п’яте, етнополітичні погляди Шевченка зводилися не лише до поетичної моделі відродження козацької республіки в Україні, а й до утвердження конфедерації слов’янських народів.
Список використаних джерел та літератури

1. Маланюк Є. До справжнього Шевченка / Є.Маланюк // Українська мова і література в школі. – 1992. - № 3-4. – С. 3-7.
2. Рильський М. Великий учитель / М.Рильський // Українська мова і література в школі. -1989. - № 10.- С. 70.