Польські фразеологізми у творчості Б. Лепкого

Тези доповіді

Мовотворчість Б.Лепкого, і зокрема його історичних творів, до сьогодні ще залишається поза науковою увагою дослідників. Фразеологічний склад його трилогії «Мазепа», у т.ч. повісті «Мотря», характеризується наявністю в ньому значної кількості полоністичних елементів, про що сам автор сказав так: «Польськими словами бесіду свою, як кашу вишкварками, радо підмащують…» [1, с. 19]. Але вивчення українсько-польських фразеологічних відповідників ще на часі, оскільки цьому питанню на сьогодні присвячено лише поодинокі наукові розвідки [2].
Фразеологізми польського походження використовуються письменником переважно в мовленні персонажів. Практично всі головні дійові особи твору послуговуються польською фраземікою, незалежно від гендерної специфіки і їхнього соціального становища: з-поміж жінок це як Любов Хведорівна Кочубеїха (збережено авторську номінацію Б. Лепкого), так і звичайна шинкарка, а решта ж є особами чоловічої статі. Серед останніх фразеологічними одиницями найчастіше послуговуються молодий Чуйкевич, який постає на сторінках повісті високоосвіченою і мудрою людиною, напр.: Одно … до Саса, а друге до ляса [1, с. 76]; З божка Пріяпа, що горілка ляпа [1, с. 150] та генеральний суддя Кочубей: Пізнати з мови, хто якої глóви [1, с. 10]. Проте інколи польські фразеологізми Б. Лепкий укладає в уста російськомовних високопосадовців того часу, як-от царя Петра І (добрий трунок на фрасунок [1, с. 7], що виглядає малоймовірним з погляду історичної правди, проте засвідчує добре володіння польською самим письменником. Більш природним є вживання полоністичних фразеологічних одиниць героями власне шляхтичами, напр.: ґлове хронь, писка тронь, складай бронь [1, с. 155] чи жителями тих територій, де були розташовані польські поселення: три пáни, два отамани, а один поддáни [1, с. 195]; трафила коса на камінь [1, с. 170].
Значно рідше польські фразеологізми характеризують ідіолект самого автора-оповідача, як-от: Чим хата богата, тим рада – понесуть в дарунку [1, с. 412].
У всіх випадках використання Б. Лепким запозичених з польської мови фразем спостерігаємо збереження різнорівневих рис мови-донора, а саме: лексичних елементів (Мавтузалемов, фрасунек, бронь); специфіки фонетико-орфоепічної системи, зокрема постійного місця наголосу (для чого в тексті використано спеціальні діакритичні знаки), асиміляційно-дисиміляційних особливостей (Пріяп, голóва, богата); збереження граматичних форм, власне наказового способу дієслів (хронь, тронь) та іменників (поддани); та орфографічного запису (богата). Як правило, такі специфічні характеристики виступають у комплексі, напр.: пáни, глóви, трафити, ляс тощо. Іноді фразеологічні одиниці, польські за походженням, чітко вирізняються в тексті завдяки їх оформленню як варваризмів, тобто засобами латинської графіки (хоч, зауважимо, текст повісті насичений також одиницями з інших мов, відтвореними латиницею, зокрема латинської, німецької, італійської, французької), напр.: Na pal, na pal, maczugą wal, wal go w łeb maczugą, niech się nie męczy długo [1, с. 41].
Часом навіть за наявності власне українського відповідника Б. Лепкий кілька разів використовує фразеологічні звороти польського походження: Чим хата богата, тим і рада – припрошували господарі [1, с. 146] (пор. укр. Чим багаті, тим і раді). Неодноразово вжиті фраземи можуть характеризуватися певною фонетико-морфологічною трансформацією, хоч при цьому зберігають свій первинний зміст, внутрішню риму і національно-мовний польський колорит, як-от: «Риби, гриби, вепровина потребують завше вина», - приговорювала шинкарка…[1, с. 81]; Рибки, грибки, вепровинка потребують завше винка, - приговорював гетьман [1, с. 296].
Активне використання Б. Лепким генеалогічно, територіально й культурно спорідненої фраземіки створює не лише традиційний відповідний колорит епохи, дає мовленнєву характеристику персонажам, а ще й висвітлює мовну особистість самого автора, високий рівень його освіти й культури. Адже володіння кількома мовами збагачує людину не лише знаннями мов як таких, а й знаннями інших культур та їх представників, що допомогло письменникові створити яскраве й багатопланове історичне полотно. Однак досліджувані нами елементи не збагатили, проте, фонду української фразеології, а залишилися тільки особливою, хоча й дуже виразною, рисою ідіолекту Б. Лепкого та його трилогії.

Список використаних джерел і літератури
1. Лепкий Б. Мазепа: Трилогія. – Кн. 3. – Мотря: Іст. повість у 2-х т. / Б. Лепкий. – Дрогобич, «Відродження», 2006. – 496 с.
2. Ткач Л. Слова честі (про фразеологію станової етики)/ Л. Ткач // Урок української. – 2005. - № 11-12. – С. 31-34.