Інтенції духовності в творчій спадщині св. Димитрія Ростовського (Туптала) в контексті культури українського Козацького Бароко

ЗаявникЗіновченко Наталія Леонідівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
Західне вказано
Назва доповідіІнтенції духовності в творчій спадщині св. Димитрія Ростовського (Туптала) в контексті культури українського Козацького Бароко
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Український філософ і літературознавець Д. І. Чижевський у своїх статтях про слов’янське бароко для позначення процесів переходу барокових рис в українську літературу використовував влучні слова: барокові «імпульси», «теорія культурних хвиль» [6, с. 31] . Їх можна розглядати як вектори направлення барокових тенденцій, а точніше інтенцій. Саме ці вираження Д. Чижевського наштовхнули нас на думку пов’язати їх із словом «інтенція», бо інтенція [від лат. іntentio – «розтягування, напряг, зусилля, загроза», яке походить від intendo – «спрямовувати, натягувати, прикрашати»] – це не просто слово, що означає тенденцію, спрямованість ритмів особистості в конкретному напрямку до культурного, духовного «поля епохи», а й імпульсний зв’язок з ним, залежність свідомості усіх членів суспільства, в тому числі й елітарних митців доби, від цього поля – історичного «духу» часу. Як вказує Д. Чижевський, про «дух» часу першим писав не Гегель, це досягнення думки XVIII cт., пригадаймо Вольтера; культурні хвилі часу уловлюють спочатку найбільш готові до їхнього сприйняття «представники радикально-нових думок», тобто елітарні митці, наприклад, барокової доби [6, с. 19]. До них в українській культурі руху Розвиненого Бароко (ІІ половина XVII – середина XVIII ст.) належать письменники і філософи Козацького Бароко, які виражали православні ідеали і козацької верхівки, і усього козацького середовища і народу: Іннокентій Гізель, Лазар Баранович, Йоаникій Галятовський, св. Димитрій (Туптало), Антоній Радивиловський тощо. Головна мета нашого дослідження – освітити інтенції духовності як в творчості св.. Димитрія Ростовського, так і в бароковій українській культурі XVII – початку XVIII ст. Вони відрізняються від інтенцій європейського бароко своєю більшою духовною спрямованістю, завдяки тому, що усі культурні митці цієї доби були пов’язані з Києво - Могилянським колегіумом, вихованцем якого був і св. Димитрій Ростовський (Туптало). На це вказували у своїх дослідженнях Д. Чижевський [6, с. 19 ], І. Огієнко [4, c. 68], В.М. Нічик [3, с. 72], С.Л. Йосипенко [2, с. 43]. Як в працях св. Димитрія (Туптала), українського проповідника і агіографа, а пізніше російського митрополита (в «Руні Орошенному», в кантах і гімнах, проповідях, духовних драмах і «Книгах житій святих» (1689 – 1705) , надрукованих в типографії Києво-Печерського монастиря), так і в духовно-філософських творах представників українського Козацького Бароко яскраво відчутні десять наведених нижче барокових інтенцій: 1) духовні інтенції любові до Бога, самоочищення, святості, жертовності (віра виконувала в культурі інтегральну гуманізуючу функцію, бо вона завжди виражає глибинні, архетипові моральні інтенції в структурі особистості), що яскраво виразив св. Димитрій в «Руні Орошенному», в аксіологічних і анропологічних інтенціях житій святих філософів (мученика Юстина філософа) [5, с. 3 – 17] і св. ісихастів (преподобних Антонія Великого, Макарія Великого, Максима Сповідника, блаженного Ієроніма, св. Григорія Палами); 2) дуалістичність філософії бароко, діалог культур: з одного боку, ми бачимо у повчаннях і діалогах Йоаникія Галятовського, св. Димитрія, Іннокентія Гізеля і Лазаря Барановича поєднання аксіологічних і антропологічних інтенцій вітхозаповітної, ранньовізантійської, давньоруської і барокової культур, а з іншого боку, знаходимо діалог і полеміку православної і католицької культур; 3) антиномічне висвітлення як онтології кризової доби, так і онтології святих, з їхніми ідеалами духовного очищення, праведності, милосердя, жертовності, піднесення до Бога, звідки походить авторська інтертекстуальність, тобто часта цитація як Святого Письма, так і творів християнських філософів і ісихастів; 4) амбівалентність барокової особистості, розірваність її свідомості, порушення цілісності її духу, мінливість цінностей, втрата істини («Руно Орошенноє), а також символізм і парадоксальність її мислення, поєднання в ній антиномічних аспектів: високого і низького; духовного і світського; трагічного і комічного; реального і містичного; монументального і декоративного; вченості і простацтва – все це є як в образах всієї культури Козацького Бароко, так і в образах св. Димитрія (Туптала); 5) динамічність, мінливість буття (особливо за часів Руїни) барокової людини; разом з тим пишність, експресивність і грандіозність образів, сприйняття реальності як смертельної гри, ілюзії, утопії (в Ранньому Бароко); або життя як шляху, як книги, священного тексту (в Розвиненому Бароко); 6) символічність, емблематика, метафоричність, алегоричність і водночас чуттєвість образів (як глибинних складових барокового світовідчуття українців), а також філософічність, риторичність: насиченість яскравими тропами, ретельно розробленим синтаксисом, композиційною ускладненістю поетичних кантів і гімнів, проповідницьких і драматургічних жанрів (духовні драми, тобто «комедії», наприклад, «Комедія на Різдво Христове» або «Драма Успенська») св. Димитрія; 7) троїсте розподілення структури Козацького Бароко, його стилів, існування: а) драматичного за світовідчуттям високого духовного Козацького Бароко (переважні творці такої культури – елітарні духовні особи, яких поєднували з козацькими духовними цінностями або походження, або Їхня наближеність як проповідників і радників до козацької влади): Іннокентій Гізель, Лазар Баранович, св. Димитрій (Туптало); б) помірне духовне Козацьке Бароко: Антоній Радивиловський і почасти Йоаникій Галятовський (аристократичне світське бароко не набуло розвитку, бо українські магнати зрадили національним народним ідеалам, пішли за ідеєю польського державотворення); в) низового фольклорно-селянського бароко; також існувало і троїсте розподілення доби Бароко на: 1) Раннє Бароко, яке співпало за часом з пізнім маньєризмом (1600 – 1647); 2) Розвинене (1648 – 1720); 3) Пізнє Бароко (1720 – 1790), яке співпало в літературі з просвітительськими інтенціями змісту барокового класицизму і неокласицизму, тобто просвітительського реалізму, при наявності пишної барокової форми, позначеної в архітектурі складністю об’ємів, в малярстві – динамізмом, незбагненними поворотами фігур, а в літературі – її антиномічністю і риторичністю; 8) енциклопедизм і синкретизм, компілятивна мозаїчність художніх засобів творчості; 9) концептуалізм, створення загострених концепцій світу, наприклад, поєднання православ’я з неоплатонізмом, або наявність ідейно-алегоричних концептів у творах; 10) ансамблевість різних видів мистецтва з домінуванням спочатку архітектури, філософської духовної літератури, ікони і музики (співу) над іншими видами мистецтва, їхнє поєднання в жанрах духовної драми (містерії або ауту). Інтенції духовності в українській літературі і філософії доби Розвиненого Бароко найбільшого розвитку зазнали в жанрах житій святих («Четії - Мінеї, або Книги житій святих» св. Димитрія [1], що були улюбленим читанням слов’ян на протязі трьох століть), духовних проповідей і повчань (Іннокентій Гізель «Мир з Богом чоловіку», Лазар Баранович «Труби словес проповідних», Йоаникій Галятовський «Ключ розуміння», а також численних повчальних творах українського «златоуста» св. Димитрія Ростовського).
В XVII – XVIII ст. украінська література розвивалася в контексті європейського бароко, здобула самобутність, оригінальні, витончені форми. Домінантними інтенціями цієї барокової літератури були духовність і антиномічність, що виявляла себе в авторській репрезентативності і антропоцентричній інтенції, чим барокова культура, головним чином, відрізняється від середньовічної. Найвищого розвитку барокові інтенції духовності набули в творчості представників високого духовного бароко: Іннокентія Гізеля, Лазаря Барановича і святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського. Твори цих барокових просвітителів складають золотий фонд філософії і літератури високого українського бароко, яке також можна справедливо називати високим духовним Козацьким Бароко.

ЛІТЕРАТУРА
1. Димитрій Ростовський (Д.С. Туптало). Книга житий святыхъ на три мЂсяцы первыя септемврій, октоврій и ноємврій / Димитрій Ростовський (Туптало). – К. : Друкарня Печерської лаври, 1689. [6], 657 л.: іл.
2. Йосипенко С.Л. Етичне вчення Дмитра Туптала (св. Димитрія митрополита Ростовського) в контексті української духовної традиції: дис. (…) канд. філософських наук: 09.00.05 /С.Л. Йосипенко. – К., 1996. – 165с.
3. Нічик В.М. Внесок діячів Києво-Могилянської академії в єднання духовних культур російського, українського і білоруського народів / В.М.Нічик // Філософська думка. – 1974. – № 5. – С. 67 – 80.
4. Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Св. Димитрій Туптало. Його життя і праця. Історично-літературна монографія / І. Огієнко. – Вінніпег: Віра і культура, 1960. – 224 с.
5. Туптало, Дмитро. Житія святих. (Четии Мінеї): у 12 т. / пер із церк.-слов. Д. Сироїд. – Львів: Свічадо, 20011. – Т. 10. – 568 с.
6. Чижевський Дмитро. Філософські твори: у 4-х т. / Під загал. ред. В. Лісового. Ін-т філософії ім. Г. Сковороди. НАНУ, Наукове товариство ім. Шевченка в Америці. – К.: Смолоскип, 2005. – Т. 2: Між інтелектом та культурою. – 264 с.