Барокова епіграма як засіб увиразнення українських видань кін. XVI– І пол. XVIII ст.

ЗаявникКурганова Олена Юріївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
Західне вказано
Назва доповідіБарокова епіграма як засіб увиразнення українських видань кін. XVI– І пол. XVIII ст.
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Епіграма – поетичний жанр, що зародився в давньогрецькій літературі, був популярний в літературі середньовіччя та відродження і зайняв чільне місце у системі поетичних жанрів бароко. Жанрові особливості української барокової епіграми сформульовано у шкільних поетиках XVII–XVIII ст. та докладно висвітлено у роботах літературознавців (Д. Чижевського, Д. Наливайка, В. Крекотня, М. Сороки та ін.). Важливим і маловивченим аспектом у дослідженні української епіграми залишається розгляд її як структуротвірного елементу кириличної книги. Адже барокова епіграма кінця XVI – І половини XVIII ст., як і загалом барокова поезія, за влучним спостереженням В. Крекотня, публікувалася переважно у формі «прикнижкового реквізиту», тобто, посвят, геральдичних епіграм, передмов, післямов тощо, а також «вкраплень» у прозовий текст [1, с. 210]. Мета статті – дослідити роль барокової епіграми в структурі українських кириличних видань доби Бароко.
В українських кириличних стародруках кінця XVI – І половини XVIII ст. епіграми розміщені зазвичай: 1) на звороті титулів; 2) перед основним текстом видання або його окремим розділом; 3) після заголовків, які розділяють текст на частини; 4) після основного тексту видання або його окремого розділу.
Звороти титулів видань текстів Святого Письма, богослужбових книг, збірок творів Отців церкви та теологічних трактатів, видань проповідей, житій святих, панегіричних промов прикрашають, як правило, епіграми-присвяти. Найчастіше вони реалізуються у формі двох основних різновидів барокової епіграми: геральдичної або дескриптивної. Епіграми-присвяти не пов’язані зі змістом самого видання, а спрямовані на прославлення особи мецената або небесного покровителя. Геральдичні епіграми у виданнях кінця XVI – І половини XVIII ст. описують символіку родових гербів та оспівують чесноти осіб, яким присвячено видання. Наприклад, епіграма «На старожитный клейнот их милостей панов Балабанов», надрукована на звороті титулу «Лексикону» Памви Беринди 1627 р. [2]. Дескриптивні епіграми розкривають символічний зміст гравюр та містять молитовне прохання або славлення зображуваних святих. Зокрема, на звороті титулу Євангелія 1665 р. львівської друкарні Михайла Сльозки гравюра із зображенням Воскресіння Христа «Свѣтом воскресенія твоєго из гроба...» супроводжується епіграмою, в якій оспівано Воскресіння і висловлено молитовне прохання за здоров’я та добробут друкаря [3]. В окремих випадках епіграма-присвята тлумачить символічний зміст форти, на звороті якої її розміщено. Наприклад, епіграма «Христос, иже єст Церкви, матки нашей, глава» на звороті титулу «Огородок Марії Богородици» Антонія Радивиловського [4]. Епіграма-присвята на звороті титулу, як правило, пов’язана із передмовою до тексту. Складна символіка графічних та вербальних образів, втілених у присвяті, зазвичай розкривається у тексті передмови.
У формі дескриптивної епіграми найчастіше відображено поетичний вступ до основного тексту чи окремого розділу видання. На відміну від епіграми-присвяти, епіграма-вступ безпосередньо пов’язана зі змістом видання, розкриваючи та інтерпретуючи основні його частини. Такі епіграми переважають у виданнях проповідей та житій святих, хоч характерні вони також і для богослужбових книг. Зокрема, у виданні Служебника 1692 р. дескриптивний вірш до гравюри, на якій зображено Христа біля престолу зі Святими Дарами, розкриває символічний зміст таїнства Євхаристії [5]. У виданні служби святій Варварі дескриптивна епіграма під іконічним зображенням святої вміщена безпосередньо перед текстом служби [6]. У цій епіграмі оспівано чесноти великомучениці та висловлено прохання, які повторюються та деталізуються в тексті служби.
Близькими за функцією до поетичних вступів є епіграми-заголовки. Цей функціональний різновид епіграми стисло викладає зміст або підкреслює основну ідею частини видання. Епіграми-заголовки не завжди супроводжуються зображеннями. У структурі видання вони розміщені під короткими заголовками, що вказують на номер частини: «Чудо первоє» у збірці свт. Димитрія Ростовського (Туптала) «Чудеса пресвятої Богородиці» 1677 р. [7], «Глава третяя» у виданні Іоанна Максимовича «Феатрон» 1708 р. [8].
У поетичному підсумку, що міститься наприкінці основного тексту або його окремої частини, реалізовано звернення до читача, подяка небесному покровителю за натхнення і допомогу в написанні твору. Зокрема, подяку Богородиці висловлено в підсумковій епіграмі «Будь слава Маріи за вси труды сіи» у «Огородку Марії Богородици» Антонія Радивиловського [4]. Епіграма-підсумок повчального змісту завершує видання грецько-церковнослов’янської граматики «Адельфотис» 1591 р. [9].
Таким чином, в українських кириличних стародруках кінця XVI – І половини XVIII ст. барокові епіграми є декоративним засобом увиразнення структурнозначущих компонентів видання: присвяти, вступу, заголовку, післямови. Розгляд барокових епіграм з урахуванням їх місця у структурі видання відкриває контекст, необхідний для рецепції та інтерпретації барокової поезії.
Список використаних джерел та літератури
1. Крекотень В. І. Вибрані праці / В. І. Крекотень. – К.: ТОВ «Видавництво «Обереги», 1999. – 344 с.
2. Беринда Памво. Лексікон славеноросскій и имен тлъкованіє / Памво Беринда. – Київ : Друкарня Києво-Печерської лаври, 1627. (Кир 9)
3. Євангеліє – Львів: Друкарня М. Сльозки, 1665. (Кир.2577п)
4. Радивиловський Антоній. Огородок Маріи Богородицы / Антоній Радивиловський. – Київ : Друкарня Києво-Печерської лаври, 1676. (Кир 46)
5. Служебник. – Київ : Друкарня Києво-Печерської лаври, 1692. (Кир.670)
6. [Служба, акафіст і житіє св. великомучениці Варвари]. – Київ: Друкарня Києво-Печерської лаври, 1716. (Кир.2060п(2)
7. Димитрій Ростовський. Чуда пресвятой и преблагословенной Дѣви Маріи / Димитрій Ростовський – Новгород-Сіверський: Друкарня Лазаря Барановича, 1677. (Кол. Попова 41)
8. Максимович Іоанн. Феатрон, или позор нравоучителный / Іоанн Максимович. – Чернігів : Друкарня Троїцько-Іллінського монастиря, 1708. –
9. Аделфотис. Грамматіка доброглаголиваго еллиннословенскаго языка. – Львів : Друкарня Львівського братства, 1591. (Кир. 576)