Володимир Іванович Пічета: український період життя

ЗаявникЧерніговець Наталія Миколаївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
Західне вказано
Назва доповідіВолодимир Іванович Пічета: український період життя
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Володимир Пічета (1878-1947) – всесвітньо відомий історик і славіст. Наукова спадщина вченого становить понад п’ятсот праць з історії східних, західних та південних слов’ян . Виходець з України, з чиїм ім’ям пов’язують створення Білоруського державного університету в 20-ті роки та організацію Інституту слов’янознавства АН СРСР в 40-ві роки ХХ ст., донині залишається маловідомою особистістю на своїй Батьківщині. Впродовж життя славіст ніби знаходився на перетині трьох культур – української, російської та білоруської. Своєрідне «роздоріжжя» обумовлене непростими обставинами життя В. Пічети, яке мало стосунок до України, Росії та Білорусі.
Творчий доробок та постать дослідника особливо активно досліджують білоруські та російські вчені, які залишають поза увагою український період в житті вченого. В Україні з’являються лише поодинокі наукові розвідки і це при тому, що, як неодноразово зазначав Володимир Пічета, саме в український період життя виник інтерес до історії та окреслилося коло його наукових інтересів – слов’янська історія [5]. З-поміж наукового доробку, історії України Володимиром Івановичем присвячено близько 70 праць.
Народився В. І. Пічета 9 жовтня 1878 р. в Полтаві, в родині ректора полтавської Духовної семінарії. Батько його був сербом, мати – українкою. Зусиллями матері в повсякденне життя родини проникали українські традиції. Через все життя В. Пічета проніс любов до України про яку з ніжністю згадував у своїх спогадах, написаних під час перебування в Ленінградському будинку попереднього ув’язнення в 1931 р.: «… при всій моїй страсній любові до України, мені так і не вдалось попрацювати на Батьківщині. Але і на чужині….я залишився вірним землі, яка мене вигодувала, і народу, який мене виховав» [2, с.310].
В батьківському домі частими гостями були серби і поляки – звідси паростки дитячої цікавості до слов’янства, яка в зрілі роки переросла в наукову зацікавленість. В 1898 р., закінчивши Полтавську класичну гімназію, за наполяганням батька, який категорично виступив проти навчання сина в Києві, вступив на історико-філологічний факультет Московського університету, який закінчив у 1901 р. з дипломом першого ступеня.
В 1902 р. Володимир Пічета повертається в Україну. З квітня 1902-го по вересень 1903-го працює викладачем російської мови і граматики, а також методики початкового навчання в Коростишівській вчительській семінарії Київської губернії. Втім, окрім викладацької діяльності, наставники були зобов’язані стежити за своїми вихованцями. Начальник семінарії Ніколайчук вимагав «щоб нагляд носив поліцейський характер». Це призводило до постійних конфліктів між дирекцією та В. Пічетою [5]. Врешті, не в силах побороти систему, Володимир Іванович звільняється і влітку 1903 року разом з сім’єю, за сприяння університетського товариша Івана Михайловича Соловйова, переїздить до Катеринослава (нині Дніпропетровськ).
В вересні 1903 р. починається Катеринославський період, який триває до вересня 1905 рр. Впродовж двох років Володимир Іванович викладає історію та словесність у Комерційному училищі, чоловічій та жіночій гімназіях. Окрім викладацької діяльності В. Пічета починає цікавитись наукою і робить перші кроки на науковому поприщі. Помітний вплив на становлення молодого викладача як науковця здійснила Губернська вчена Архівна комісія Катеринослава, яка займалась виявленням та систематизацією архівного матеріалу для створення центрального губернського архіву. Володимир Пічета став її активним співробітником. За дорученням комісії, він обстежив архів Катеринославського нижчого земського суду. Результати роботи, у вигляді публікацій документів з архіву, систематично з’являлись на шпальтах «Літопису Катеринославської вченої архівної комісії» – друкованого видання комісії. Матеріали висвітлювали історію Катеринославщини першої чверті ХІХ ст. [1, с.38].
Паралельно вчений заглибився у дослідження поглядів Юрія Крижанича, постаттю якого цікавився ще з університетських років. Результатом клопіткої праці став вихід в 1903 році першої друкованої праці В.І. Пічети «Юрій Крижанич – перший провісник ідей панславізму» [3, с.6].
Вже в 1904 році виходить ряд його праць та публікацій з питань освіти, історії України і місцевого краю. В цьому ж році в катеринославській друкарні вийшла його книга «Падіння кріпосного права в Росії». Активна видавнича діяльність дала підставу історику В.Д. Королюку зробити висновок, що «саме в Катеринославі Володимир Іванович почав займатись напруженою пошуковою роботою, саме тут починався його великий шлях історика-дослідника» [3, с.5].
Прийнято вважати, що переїзд Володимира Івановича до Москви зумовлювався науковою діяльністю, перспективи якої він пов’язував з імперською столицею [5]. Втім дане трактування виглядає доволі непереконливо і викликає ряд запитань. Щоб зрозуміти реальні мотиви, які керували вченим, в першу чергу варто взяти до уваги історичне тло. 1905 рік – початок визрівання революційної кризи, коли відбувався процес ідейного розмежування істориків. Про позицію вченого свідчить його неповажливе висловлювання з приводу вбивства великого князя Сергія Олександровича й публічна відмова прийняти участь у панахиді по вбитому [6, с.72]. Як пише Ксенія Володимирівна Пічета (донька В.І. Пічети), посилаючись на спогади своєї матері, «…це викликало в учительській цілковитий переполох. Як і треба було чекати, зробили донос. Володимир Іванович був викликаний для пояснення до директора гімназії. Відбулася серйозна розмова. Потім донос дійшов до попечителя Одеського учбового округу. Становище було настільки серйозним, що треба було терміново виїхати з Катеринослава» [4, с.111].
Незабаром свою громадянську позицію дослідник продемонстрував ще раз. Коли в Катеринославі відбувся мітинг молоді в знак протесту проти злочинних дій поліції м. Курська відносно учнів навчальних закладів, які брали участь у мітингах, то В.І. Пічета, єдиний із викладачів училищ, приєднався до них [6, с.72]. Враховуючи вищенаведені факти можна дійти висновку, що Володимир Пічета вимушений був виїхати за свої висловлювання й участь в мітингах.
Виїздом до Москви в вересні 1905 р. закінчується українській період життя вченого світового масштабу. За три роки перебування на Батьківщині відбулось становлення Володимира Івановича Пічети як науковця з власними життєвими цінностями.
Список використаних джерел та літератури
1. Журба О. І., Авросимова С. В. Археографічна діяльність Катеринославської ученої Архівної комісії / О. І. Журба, С. В. Авросимова // Український археографічний щорічник. Вип.І. – К.: Наукова думка, 1992. – С.34-43.
2. Из мемуаров В. И. Пичеты «Моя жизнь до 1905 года» / Л. И. Уткина (сост., предисл., науч. коммент.) // Российские и славянские исследования. – Минск: БГУ, 2009. – Вып. 4. – С. 301-332.
3. Королюк В. Д. Владимир Иванович Пичета / В. Д. Королюк // Славяне в эпоху феодализма: к столетию академика В. И. Пичеты / Акад. наук СССР, Ин-т славяноведения и балканистики; [редкол.: акад. Л. В. Черепнин (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1978 . – С.5-25.
4. Пичета К. В. Владимир Иванович Пичета: (из воспоминаний дочери) / К. В. Пичета // Славяне в эпоху феодализма: к столетию академика В. И. Пичеты. – М.: Наука, 1978. – С.106-119.
5. Хададова М. Українські сторінки біографії академіка В. І. Пічети [Електронний ресурс] / М. Хададова // Матеріали V Волинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції: Зб. наук. пр. / Житомирський держ. ун-т ім. І. Франка – Житомир, 2012. – Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/8261
6. Швидько Г. К. Наукова та культурно-освітня діяльність В. І. Пічети в Катеринославі (1903-1905) / Г. К. Швидько // Історичні дослідження: Зб. наук. пр. – К.: Наукова думка, 1988. – Вип.14. – С. 71-72.