Історичні передумови формування терміносистеми міжнародного права української мови

Тези доповіді

Формування та функціонування правничої термінології невід’ємне від суспільно-політичних обставин і міжнародного статусу країни. Термінологія міжнародного права складається одночасно з розвитком суспільства, обслуговуючи сферу міждержавних відносин. У зв’язку з цим етапи формування термінології міжнародного права української мови ми розглядаємо на тлі історичного та політичного розвитку України.
Зародки дипломатичної лексики з’являються за часів Київської Русі. Русько-візантійські договіри 907, 911, 944 р.р. доводять, що на початку Х ст. Русь не тільки укладала звичайні для того часу договори «миру і любові», а й досягла високого рівня тогочасної дипломатії – рівноправних двосторонніх письмових договорів. У документах цього періоду застосовуються питомі слова, що називають поняття правил ведення війни, торгівлі, переговорів: род – народ; удержание – підтвердження; любовь – мирний договір; писанием – письмово; клятва – присяга, закон; проказа – провина, ряд − договір; сли – посли; тяжа – процес; рухло – товар (порівн. сучасне рухомість); обряжение – письмовий заповіт; харатья – хартія; покон – устав, закон, мир; урядимся – домовимося тощо [1, с.6-9]. Це фактично прототипи термінів міжнародного права. Ми визначаємо цей період як спільнослов’янський, що триває з IX до XII століття.
Наступний етап збігається з утворенням на більшості територій колишньої Київської Русі Галицько-Волинського князівства (ХІІ – ХІV століття). У цей час формується власна школа укладання текстів документів, водночас українська мова відчуває вплив європейських мов. З точки зору формування термінології міжнародного права являють інтерес зафіксовані у літописах міжкнязівські договори. Саме там використовується питома українська лексика на позначення окремих понять міжнародного права. До таких, зокрема, належать назви окремих видів документів. На позначення документів ординської адміністрації вживається термін «грамота»: «Батиева грамота у мене єсть» [2, с. 829]. На позначення дипломатичного листа використовується термін «речь»: «Галичаном бо хотящим Данила тоудоу же послаша в речи» [2, с.750].
Литовсько-польський період починається після розпаду Галицько-Волинського князівства у середині ХІV століття та продовжується до кінця ХVI століття. У цей час у дипломатичному користуванні переважає латинська, у внутрішньому користуванні польська мова стає панівною завдяки пошироенню польського права. Питома лексика у дипломатичних стосунках майже не використовується. Складаються сприятливі умови для поповнення правничої термінології іншомовними елементами.
Наступний період розвитку термінології міжнародного права української мови відповідає історичному періоду «козацької доби», він характеризується піднесенням національної свідомості. Українське козацтво стає учасником міжнародних відносин. Особливо активно розвивається дипломатичний етикет, який активно використовує як національні мовні ресурси, так і запозичені. Лексика документів Богдана Хмельницького насичена запозиченими термінами переважно латинського походження (це наслідки попереднього періоду): артикули (статті, статут), асекурація (забезпечення), асигнація (визначення, постанова), вікторія (перемога), декларація (заява), декрет (постанова), депутований (висланий, посланий), диспозиція (розпорядження), диспоновати (розпоряджатися), документ (доказ, свідчення), інстанція (клопотання), інтенція (намір), клеменція (ласкавість), комплянація (переговори), композиція (згода, домовленість), кондиція (стан, умова), конклюзія (заключення), конкурс (з’їзд), консенс (дозвіл), контракт (угода), контроверсія (суперечка), конференція (зв’язок, зносини), конфірмація (затвердження), медіація (посередництво), пакти (переговори, угода), посесор (власник), прерогатива (виключне право, привілей), пролонгація (продовження), резидент (посланник при чужоземному дворі), ремісія (послаблення), ресольвувати (визволити), респект (увага), респонс (відповідь), трактати (переговори), трансакція воєнна (воєнні дії), турбація (турбота, непокоєння), фундація (установа загального користування) [3, c.683-687].
Період ХVIII – ХІХ століття визначаємо як несприятливий для розвитку термінології міжнародного права. Україна не має самостійності, розподілена між іншими державами, українська мова майже заборонена.
Утворення Української Народної Республіки (1917-1920 рр.) дає новий поштовх розвиткові міжнародного права. У цей період надзвичайно активно розвиваються дипломатичні стосунки України з іншими країнами, це сприяє розвитку науки міжнародного права. Термінологія міжнародного права поповнюється національною лексикою та запозиченнями. Іноді це призводить до хаотичного вживання термінів, синонімії, існування значної кількості параллельних терміноформ. Для періоду УНР характерні такі ознаки розвитку семантики лексики міжнародного права: афіксне творення, звуження або термінологізація семантики слів, розширення семантичних меж. З’являються метафоризовані терміносполучення – відкрите небо, вічний мир, залізна стіна, залізна завіса, нота керзона.
Входження нашої країни до складу СРСР (30-і роки ХХ століття – 1991) знов фактично зупиняє розвиток міжнародного права в Україні, оскільки самостійної міжнародної діяльності наша держава у цей час не проводить, українська мова також не має можливості для повноцінного функціонування.
З 1991 року починається новий етап розвитку міжнародного права у суверенній Україні, відроджується національна термінологія, активно розвивається наукова теорія, проводиться науково-дослідницька робота. Галузь міжнародного права відчуває гострі термінологічні проблеми, пов’язані з періодами застою загального розвитку української мови і відсутністю повноцінних дипломатичних стосунків України з іншими державами. Сучасні інтеграційні процеси – глобалізація та інтернаціоналізація, що активно впливають на усі сфери людського життя, впливають також і на розвиток терміносистеми міжнародного права. Зростає роль англійської мови, збільшується кількість запозичених термінів. Першочерговим завданням науковців на сьогодні є упорядкування термінів міжнародного права, узгодження їх з міжнародною термінологією, видання фахових словників.

Список використаних джерел та літератури

1. Зимин А.А. Памятники русского права / А.А. Зимин. – М., 1952. – 288 с.
2. Ипатьевская летопись // Полное собрание руских летописей, изданное… императорскою археографическою комиссиею. – Санкт-Петербург, 1908. – Т.2
3. Документи Богдана Хмельницького / упорядник І. Крип’якевич. – К., 1961. – 745 с.