Українсько-болгарські культурні контакти крізь призму творчої співпраці Михайла Драгоманова та Івана Франка

Тези доповіді

Взаємозв’язки української та болгарської культур мають багатовікову традицію; їхні витоки сягають києворуської доби. Період кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя став часом помітного пожвавлення та урізноманітнення контактів інтелектуалів обох народів у галузях науки та літератури [3, с. 8–9; 4, с. 110]. Розвиток українсько-болгарських культурних взаємин цих років тісно пов’язаний зі спільними творчими зусиллями двох визначних постатей у нашій історії – Михайла Драгоманова (1841–1895) й Івана Франка (1856–1916).
Починаючи з 1870-х рр. українські діячі як Наддніпрянщини, так і Галичини з посиленою увагою спостерігали за подіями у південнослов’янських землях. Причиною цьому була активізація в регіоні національно-визвольних рухів. Як відомо, антиосманській боротьбі болгар, яка завершилася зрештою створенням власної держави, співчувала наша громадськість та окремі представники інтелігенції, адже й українці, будучи розділеними поміж двома імперіями, перебували у схожих умовах. На цьому ґрунті з боку багатьох письменників і вчених зростає інтерес до болгарської історико-культурної спадщини; в такому контексті сформувалися болгаристичні зацікавлення М. Драгоманова [4, с. 111] та І. Франка [6, с. 103–104]. Останній, зокрема, в одному з листів повідомив М. Драгоманова про свої переклади болгарських гайдуцьких пісень, уміщені 1888 р. в «Зернах» – літературно-науковому додатку до газети «Буковина», яка видавалася у Чернівцях [2, с. 307].
Плідне співробітництво двох особистостей у царині українсько-болгарських зв’язків припадає на останні шість років життя та діяльності М. Драгоманова. У 1889 р. він, прийнявши запрошення болгарського уряду, переїздить із Женеви до Софії, де стає професором новозаснованого університету. Відтоді М. Драгоманов виступає ключовою постаттю в культурних контактах українського та болгарського народів до часу своєї смерті у 1895 р. Софійський період біографії М. Драгоманова дуже насичений: окрім напруженої викладацької роботи та наукових студій власне в Болгарії, триває листування мислителя з галичанами – І. Франком, М. Павликом та ін.
Саме І. Франкові М. Драгоманов наприкінці 1880-х рр. пише про свій задум заснувати «фольклорний курінь вже під дахом болгарським», натякаючи на відсутність часопису потрібного спрямування у Львові. Мислитель наголошує на тому, що фахова періодика Болгарії не гірша за польські журнали, що в них друкувався І. Франко [2, с. 325]. Невдовзі М. Драгоманов залучає молодшого колегу до співпраці у софійському виданні «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина», який спеціалізувався на дослідженнях у галузі етнографії та фольклористики, а також публікації пам’яток народної творчості. Цей збірник виходив за діяльної участі М. Драгоманова. Він допоміг І. Франкові помістити в одному з випусків видання його працю «Апокрифи і легенди з українських рукописів» [2, с. 407–408]. У ній автор використав і болгарський матеріал, висвітлюючи історію виникнення та поширення богомильського руху. Пізніше, 1894 р., І. Франко надіслав до Софії рукопис ще одного свого дослідження для «Сборника». М. Драгоманов підтримав публікацію [2, с. 421, 475, 478]. «Притча про єдинорога та її болгарський варіант», яка становила частину Франкової дисертації, з’явилася на сторінках часопису 1896 р., тобто вже після смерті М. Драгоманова. Варто зазначити і той факт, що І. Франко відразу високо оцінив видання; у листах до М. Драгоманова він неодноразово просить надсилати йому номери «Сборника» [2, с. 365, 396, 403, 515]. Зацікавлення І. Франка періодикою Болгарії набули систематичного характеру: 1893 р. він звернувся до більш обізнаного у цій справі товариша підготувати для нього короткий бібліографічний огляд тамтешніх літературно-наукових видань [2, с. 463].
Болгарія привертала увагу І. Франка й у зв’язку з іншими його студіями. Досліджуючи творчу спадщину визначного українського полеміста Івана Вишенського, вчений сподівався виявити важливі джерела з цієї проблематики. «Чи в Софії є у кого наукові зв’язки з Афонською горою і чи можливий там доступ для пошукувань?» – запитував він М. Драгоманова у листопаді 1889 р. [2, с. 329]. Той у своїй відповіді не зазначив нічого щодо таких можливостей, проте дослідники підкреслюють, що М. Драгоманов, співчуваючи слов’янським інтересам І. Франка, надав йому чимало цінних відомостей з історії болгарської літератури та фольклористики, надіслав до бібліотеки свого галичанина низку книжок [6, с. 103–104].
Значною мірою завдяки М. Драгоманову болгари ознайомилися з творчістю І. Франка, а також інших українських письменників – М. Старицького, С. Воробкевича, І. Нечуя-Левицького, Олени Пчілки, Лесі Українки [1, с. 46; 3, с. 110; 4, с. 114]. Відомо, що І. Франко намагався через свого старшого колегу дізнатися, чи можна продати у Болгарії деякі його новели, а натомість придбати збірки болгарських народних пісень та твори З. Стоянова [2, с. 364].
І. Франко постійно цікавився і науковою діяльністю М. Драгоманова болгарського періоду. Це були такі ґрунтовні дослідження, як «Слов’янські оповіді про пожертвування власної дитини» «Слов’янські сказання про народження Костянтина Великого», «Слов’янські варіанти однієї євангельської легенди», «Слов’янські приладки до Едіпової історії», «Замітки про слов’янські релігійно-етичні легенди». Вони були змістовно пов’язані з болгарською культурною історією. У листах до Софії І. Франко висловлював свої ідеї стосовно тієї чи іншої праці [2, с. 368–369, 403, 407]. М. Драгоманов схвалив намір товариша прорецензувати ці його студії; тут він хотів досягти дещо ширшої мети. «Вам, певно, не скоро знайдеться час на докладну рецензію, – писав він І. Франкові. – Я б бажав скорої чисто бібліографічної звістки, щоб на Україні знали, що я не гуляю і не забуваю укр.[аїнської] наукової праці» [2, с. 377]. І. Франко підготував розгорнутий критичний огляд, який складався з двох частин та був опублікований у друкованому органі галицьких радикалів «Народ» (1891–1892 рр.).
За активного сприяння М. Драгоманова зав’язалися контакти І. Франка та І. Шишманова, видатного вченого, засновника та головного редактора вже згадуваного «Сборника за народни умотворения», першого болгарського україніста, який був одружений зі старшою дочкою М. Драгоманова Лідією. І. Франко був високої думки про наукові здобутки І. Шишманова та, прислухавшись до рекомендацій старшого колеги, переробив для свого фольклорного журналу «Житє і Слово» статтю І. Шишманова «Значення та завдання нашої етнографії» як дуже вдалу загальну студію з розвитку цієї науки [2, с. 459]. Пізніше, після смерті М. Драгоманова, І. Франко листувався з І. Шишмановим, як також із П. Тодоровим; з обома діячами йому вдалося познайомитися особисто. Він налагодив взаємини і з іншими науковцями та літераторами Болгарії.
У підсумку зазначимо, що фахівці на підставі аналізу епістолярного матеріалу стверджують, що М. Драгоманов відіграв вирішальну роль у формуванні болгаристичних інтересів І. Франка, так само як і іншого свого багаторічного галицького кореспондента М. Павлика [5, с. 45]. Безперечно, це твердження жодним чином не применшує факту самостійного потягу І. Франка до болгарської культурної спадщини. Додамо, що інтенсивне творче співробітництво двох корифеїв нашої культури (кожен із яких зі свого боку проявив бажання та ініціативу до взаємодії) є вагомим внеском у розвиток контактів українців і болгар періоду національного відродження обох цих народів.
Список використаних джерел і літератури
1. Дмитрук В. Сторінки вікової дружби. З історії українсько-болгарських зв’язків кінця ХІХ – початку ХХ ст. / Володимир Дмитрук. – Львів: Вид-во Львівського університету, 1958. – 96 с.
2. Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови) та ін. / ЛНУ імені Івана Франка, Наукова бібліотека; НАН України, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 564 с.
3. Москаленко В.А. Українсько-болгарські літературні та наукові зв’язки кінця ХІХ – початку ХХ ст. / В.А. Москаленко. – К.: Наукова думка, 1986. – 215 с.
4. Піскіжова В. Роль родини Драгоманових – Шишманових в українсько-болгарських зв’язках (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.) / Владислава Піскіжова // Міжнародні зв’язки України: Наукові пошуки і знахідки. – К., 2012. – Вип. 21. – С. 110–126.
5. Полещук Т.С., Чорній М.В. Роль Михайла Драгоманова в українсько-болгарських взаєминах / Т.С. Полещук, М.В. Чорній // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 1992. – Вип. 44. – С. 35–46.
6. Руда Т.П. Іван Франко – дослідник слов’янського фольклору / Т.П. Руда. – К.: Наукова думка,1974. – 156 с.