Діяльність „Komisji dla przekładu Pisma Świętego i ksiąg liturgicznych na język ukraiński” при Міністерстві ісповідань та народної освіти міжвоєнної Польщі (1927 – 1928 рр.)

Тези доповіді

Одним із наслідків загострення протистояння навколо питання українізації церковного життя в Волинській єпархії Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ) влітку 1927 року стала активізація діяльності священноначалія цієї Церкви, спрямована на організацію роботи над підготовкою видання українських перекладів Св. Письма та літургійних текстів.
Формально «Комісія для перекладу Св. Письма, книг літургічних та навчальних українською мовою, а також відновлення староруських (українських) традицій церковних» існувала при Синоді ПАПЦ ще з квітня 1925 року [2, с.115]. Однак, як випливає з листа митрополита Варшавського і Волинського Діонисія (Валединського) до Міністерства ісповідань та народної освіти (Ministerstwo Wyznań religijnych i Oświecenia publicznego) від 29 вересня 1927 року, вона не працювала, оскільки у митрополії бракувало коштів на її фінансування [1, k. 22-23]. У цьому листі, як і в одному з попередніх (від 13 липня 1927) [1, k.15] митрополит просив міністерство виділити 3000 злотих щомісячної державної субсидії на те, щоб відновити діяльність комісії, а також профінансувати видання українського перекладу Євангелії накладом 1000 екземплярів.
В листуванні цього періоду чітко окреслено коло осіб, які входили до складу створеної у 1925-му році комісії: професор Іван Огієнко, протоієреї Петро Табінський та Йосип Динько-Нікольський, кандидат богослов’я Микола Бичковський та сенатор Михайло Черкавський.
Комісія відновила свою роботу з 1 листопада 1927 року, дообравши до свого складу відомого польського славіста, професора Станіслава Слоньского (Słoński Stanisław), а також єпископа Алексія (Громадського) [1, k.32]. У листопаді-грудні 1927 реальну участь в роботі комісії брали митрополит Діонисій, єпископ Алексій, професор Слоньский та сенатор Черкавський.
Працювала вона на підставі Статуту, розробленого у 1925 році. В урядовців виникла низка зауважень до цього документу. Насамперед йшлося про її підпорядкованість: в міністерстві наполягали, що навіть у назві комісії має бути відображено, що вона діє при ньому, а не при Св. Синоді ПАПЦ. Митрополит, 21 грудня 1927, погодився на пропоновані зміни в Статуті і статусі комісії, 100% фінансування якої брала на себе польська держава. 11 лютого 1928 їх затвердив Св. Синод [1, k.41].
Як випливає з фінансових звітів, що збереглися в архіві Міністерства ісповідань, активну участь в засіданнях (відбувались раз на тиждень) на початку 1928 року брали тільки дві особи: професор Огієнко та єпископ Алексій. Предметом їхньої спільної роботи було внесення правок до тексту т. зв. «Синодального» українського перекладу Четвероєвангелії (виданого у Москві у 1906-1912 рр.) [1, k.88-89].
Остаточний склад «Комісії при Міністерстві ісповідань та народної освіти для перекладу Св. Письма та книг літургійних українською мовою» («Komisja ustanowiona przez MWRiOP dla przekładu Pisma Świętego i ksiąg liturgicznych na język ukraiński») було затверджено у березні 1928 року. 23 березня 1928 митрополит Діонисій дав згоду очолити цю комісію та благословив обрання єпископа Алексія її постійним членом. Окрім того, до складу комісії увійшов Павло Зайцев [1, k.98].
У той же час, виникла суперечка навколо того, чи варто до роботи комісії залучати Миколу Бичковського – колишнього викладача Кам’янець-Подільської семінарії, одного з членів перекладацької комісії 1905-1912 рр., очолюваної владикою Парфенієм (Левицьким). Міністерство ісповідань отримало повідомлення від Луцького воєводського правління, що на його адресу надійшли листи, в яких Бичковського охарактеризовано як російського монархіста та «ворога української нації» [1, k.10].
Таким чином, станом на середину 1928 року комісія складалась з 6-ти осіб: митрополит Діонисій (Валединський), єпископ Алексій (Громадський), професори Іван Огієнко та Станіслав Слоньский, сенатор Михайло Черкавський та Павло Зайцев. Саме вони перераховані у протоколі засідання комісії, яке відбулось 15 червня 1928 року за участі міністра ісповідань та народної освіти Густава Добруцкого (Dobrucki Gustaw Karol) [1, k.68].
На цьому засіданні було окреслено три основних завдання, які ставила перед собою комісія: 1) Підготувати видання українського перекладу Часослова та Псалтиря; 2) Здійснити редагування зрусифікованих літургічних текстів; 3) Розробити програму поширення духовної літератури українською мовою.
Документи з архіву міністерства ісповідань та народної освіти ІІ Речі Посполитої не дають можливості встановити точну дату припинення діяльності комісії. Однак інтенсивність її роботи знизилась після зміни уряду (27 червня 1928). А у 1929-му році вона остаточно стала неможливою через конфлікт, який виник між І. Огієнком (фактичним головою комісії) та митрополитом Діонисієм [3, с.105 - 106]. Однією з причин цього конфлікту були, у тому числі, розбіжності щодо того, наскільки діяльність перекладацької комісії має відбуватись під контролем церковної ієрархії.


Список використаних джерел та літератури

1. Аrchiwum Akt Nowych. – Zespół “Ministerstwo Wyznań religijnych i Oświecenia publicznego”. – Sygn. 1256.
2. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви/ І. Власовський. – К.: Українська Православна Церква Київського Патріархату, 1998 . – Т. 4, ч.2. – [Б. м.] : [б.в.], 1998. – 416 с.
3. Купріянович Г. Варшавський період у житті та діяльності Івана Огієнка (1926-1940 рр.)// Іван Огієнко і сучасна наука та освіта : науковий збірник: серія історична та філологічна / [редкол.: О. М. Завальнюк (гол. ред.), Є. І. Сохацька (відп. ред.) та ін.]. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка, 2011. – Вип.VIII. – С.92-135.