Роль документального кіно в налагодженні чесько-українських зв’язків міжвоєнного періоду

Тези доповіді

Актуальною тенденцією розвитку сучасного суспільства є зростання ролі візуальної, зокрема, екранної культури. Кінокадр є носієм особливої (у порівнянні з наративними джерелами) інформативності, проте він може слугувати інструментом дослідження візуальної історії. Специфічна мова кіно, зрозуміла мільйонам людей (навіть неписьменним), суттєво розширює сферу впливу екрану, зближує величезні маси народів, сприяє формуванню картини світу, національної пам’яті тощо. Тому кінематограф є одним з ключових сегментів державної культурної політики.
Предметом нашого зацікавлення є образ Закарпаття (Підкарпатської Русі), відображений засобами чеської кінематографії періоду першої Чехословацької республіки. Головною метою чехословацької політики щодо Закарпаття було втримання й поступова інтеграція краю до суспільно-політичної й соціально-економічної систем республіки. Реалізація даної мети здійснювалась у різноманітних формах: адміністративні та земельні реформи, упорядкування системи освіти, мовна політика, надання національно-культурних прав етнічним групам і т. ін. Найважливішу роль у суспільно-політичному та національно-культурному житті відігравала преса, проте все більшої ваги набуває кіно.
Перші спроби створення кіно на чеських землях були реалізовані Я.Кршиженецьким у другій половині 90-х рр. ХІХ ст. у формі репортажів та ігрових комічних сценок. Згодом з’явився ряд приватних кінокомпаній («Kinofa», « Ilusion», «ASUM», «Lucernafilm»), продукція яких представляла ширшу жанрову палітру: мелодрами, екранізації класичної літератури, документалістику. Епохальне значення для розвитку Чехословацького кінематографу мало відкриття 1921 р. у Празі кіностудії «Barrandov», оснащеної найсучаснішим обладнанням. Тут формуються режисери, які будуть розвивати звуковий чеський кінематограф – К.Ламач, Г.Махатий, М.Фрич, виховуються кращі тогочасні чеські кінозірки В.Буріан, Я.Веріх, Ї.Восковец, А.Мандлова та ін.
У 1935 р. в Чехословаччині було утворено Фільмову консультативну раду (Filmový poradní sbor далі – FPS), яка опікувалася питаннями розвитку, фінансової допомоги і специфіки національної кінематографії, визначенням планів та векторів її розвитку. При цій раді функціонувала спеціалізована комісія культурно-пропагандистської роботи [1, с.5], що в рамках першого тематичного плану постановила систематично документувати буття Чехословаччини засобами кіно. Так, в рамках даної програми було знято «Бесцільну прогулянку» А.Хакеншмідта, «Земля співає» К.Пліцки, «Живемо в Празі» О.Ваври, «Чудотворне око», «Кам’яна слава» Й.Ліговця та ін.
Плани FPS передбачали також створення пропагандистських і рекламних матеріалів, які б сприяли формуванню у мешканців Чехословаччини нового образу держави. Існувала потреба у поширенні інформації про новостворену автономну частину республіки – Підкарпатську Русь. На даному етапі чехословацька кінопродукція виконувала, насамперед, просвітницьку функцію, але вона служила також засобом ідейно-естетичного впливу та сприяла розвиткові туристичної індустрії держави.
Основну частину кіноматеріалів ЧСР представляло документальне кіно, що репрезентувало такі жанри, як хроніка, художня документалістика і публіцистика.
У період з 1918 по 1938 рр. чеськими кінематографістами було випущено таку документальну продукцію: «Фотографії з Підкарпатської Русі» (студія «Pronax», 1924 р.), «Відкриття аеропорту і початок авіаперевезень в Ужгороді 05.05.1929» (Празька студія «Anton Film»), «Перший крайовий з’їзд освітніх працівників Підкарпатської Русі в Ужгороді» (Масариковий інститут працівників освіти, 1929 р.), «Весна на Підкарпатській Русі» («Elekta-journal», 1929 р.), «Підкарпатська Русь» (Державний інститут фільмів і діапозитивів, 1930 р.), «Усьому землеробському народу» («Elekta-journal», 1931 р.), «На Підкарпатській Русі» (студія «Pečený», 1932 р.) [2].
Діяльність кіновиробників була ідеологічно вмотивована. Одним із пріоритетних напрямів роботи стало документування проектів розвитку інфраструктури краю, що допомагало укріпити імідж влади, яка успішно реалізувала план відновлення економіки республіки у період кризи 30-х рр. ХХ ст. Крім того, стимулювалося створення пейзажних відеожурналів, що мали б привабити потенційних туристів (не тільки власних, але й з-за кордону) і забезпечити додаткові інвестиції. Для реалізації даних проектів використовувались фінансові стимули: державні субсидії на виробництво документальних фільмів розподілялися за «тарифними зонами»: зйомки у віддалених районах оплачувалися за вищими розцінками, отже, режисерам було вигідніше працювати на периферії.
Серед вищеназваних фільмів, знятих на Закарпатті, переважає пейзажний відеожурнал, який представляє глядачам найбільш привабливі місця «дикої» природи, ідилічні пейзажі, елементи традиційного вбрання і ремесел, особливості місцевої архітектури та «портрети» пересічних краян, рідше – видатних особистостей краю. Наприклад, фільм «Фотографії з Підкарпатської Русі» (1924 р.) представляє панораму найзахідніших районів Закарпаття – Ужгородського, Перечинського і Великоберезнянського. Відео містить види околиць Ужгорода, смт.В.Березного, сіл Дубриничі, Сіль, Волосянка, дерев’яні церкви сс. Кострино і Ужок, монастир у М.Березному, водяний млин, міст на Ужоцькому перевалі, залізницю, солерудник, р.Уж, наслідки Першої світової війни (військові цвинтарі, залишки руїн), кордон з Угорщиною, великодні обряди у с.Невицьке, традиційний одяг дітей, молоді і старшого покоління. Даний фільм німий, кадри містять титри чеською мовою, загальна тривалість – 12 хв.
Виробники документальної відеопродукції прагнули ефективно використовувати свій капітал, тому часто запозичували кадри, відзняті одним оператором, і, доповнивши новими епізодами, формували з них нову продукцію. Крім того, збагачувалася інформативна частина фільму, доповнена відомостями про площу території Закарпаття, статистикою щодо кількості наслення і національного складу та ін., розширювалися географічні рамки зйомок. Приваблювало глядачів і звукове оформлення стрічок на основі оркестрових обробок місцевих народних мелодій. Прикладами такої кінотворчості стали фільми «Підкарпатська Русь» (1930 р.) і «На Підкарпатській Русі» (1932 р.).
Отже, документальна кінопродукція ЧСР міжвоєнного періоду слугувала закріпленню в уявленнях глядачів образу закарпатців, сформованого в періодиці та художній літературі: бідні, працелюбні, набожні, віками пригноблені, економічно відсталі, толерантні до будь-яких етносів, такі, що глибоко шанують національні традиції. Проте, цей образ став частиною культурної спадщини республіки і сприяв інтенсифікації чесько-українських культурних зв’язків.

Список використаних джерел та літератури

1.Česálková Lucie. Zeměměřič s kinoaparátem. Role vizuálních médií v utváření povědomí o zeměpisných poměrech v Československu 30. let 20. století / L. Česálková // ILUMINACE: Časopis pro teorii, historii a estetiku filmu. – R. 23. Č. 4 (80). – Praha, 2010. – S. 5-20.
2. Národní filmový archiv [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.nfa.cz.