Микола Михалевич – перший професор кафедри полоністики Львівського університету

ЗаявникКлимчук Андрій Миколайович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку" (до Дня слов'янської писемності і культури)
Західне вказано
Назва доповідіМикола Михалевич – перший професор кафедри полоністики Львівського університету
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
СтаттяЗавантажити статтю


Тези доповіді

Микола Михалевич – перший професор кафедри полоністики Львівського університету
Про Миколу Михалевича в сучасній дослідницькій літературі згадки вкрай поодинокі. І це при тому, що він був першим професором кафедри полоністики Львівського університету, першим кустошем Оссолінеуму і одним з перших редакторів «Ґазети Львівської» і «Розмаїтостей». Юрій Прохасько назвав його чоловіком «великих чеснот, зате значно скромніших здібностей» [1]. Одначе Микола Михалевич не міг не бути здібним, просто він був першим, першим українцем на кафедрі полоністики, а першопрохідцям завжди важко.
Біографічні дані про Миколу Михалевича аж надто скупі. Знаємо, що народився він 3 травня 1792 р. у містечку Копичинці на Тернопільському Поділлі. Початкову і гімназійну освіту здобував у бучацьких отців василіан. Надалі студіював на філософському відділі Львівського Університету. Напевно, що для Миколи Михалевича доленосним стало знайомство з князем Генриком Любомирським, який для нього став патроном на майбутні роки. Саме завдяки протекції князя він, напевно, в 1825 р. опинився знову у Львові [2, s. 1].
Як відомо, рішення про створення на філософському факультеті Львівського університету кафедри історії польської мови та літератури імператор Австрії Франц I підписав ще 4 листопада 1817 р.
Уже за місяць, в грудні 1817 р. Ю. М. Оссолінський підготував проект інструкції для майбутнього професора кафедри. Ця інструкція була написана німецькою мовою і зберігалася в збірці рукописів закладу ім. Оссолінських [3, s. 108]. Вона досить стисла і лаконічна, містить всього 13 параграфів (приписів). Поруч з інструкцією зберігся також проект (в Ягеллонській бібліотеці), що складався із 46 параграфів (приписів) у чотирьох розділах, деякі з них були досить значними: а) вступ або загальні зауваги; б) приписи, що стосувалися мови, зокрема граматики та філології (тут мова йде про походження слів, мовознавство); в) приписи, що стосувалися історій польської мови та літератури; г) прикінцеві зауваги [3, s. 109]
За міркуваннями Оссолінського кафедра полоністики при Львівському університеті була архіважлива, її професор мав володіти ґрунтовними знаннями, які повинен був повсякчас поглиблювати, як в граматиці і мові, так і в літературі, знайомитися з усіма новинками наукових праць [3, s. 113].
У наступні роки було оголошено кілька конкурсів на заміщення вакантної посади професора кафедри, однак ніхто не виявив бажання її очолити. У 1822 р. для вирішення питання з кафедрою було створено спеціальну екзаменаційну комісію на чолі з директором філософського відділення Юліусом Гюттером фон Гюттершталем. До складу комісії входили священики Францішек Ксавери Захаріясевич та Модест Гриневецький, а також Ян Добжанський і Міколай Нападієвич. Письмовий іспит, для участі в якому зголосилося 8 кандидатів на посаду професора, відбувся в березні 1822 р. У результаті підведення підсумків іспиту думки членів комісії розділилися: троє підтримали кандидатуру Миколи Михалевича, а двоє інших, у тому числі Ю. Гюттер, – Яна Камінського. М. Михалевича підтримували Ю. М. Оссолінський та князь Генрик Любомирський. В кінці-кінців саме Микола Михалевич став професором кафедри.
У своїй праці, присвяченій історії Львівського університету Людвік Фінкель позитивно оцінює М. Михалевича: «тихий, спокійний, лагідний, працював над своїми викладами дуже ретельно, прагнув дати учням ґрунтовні знання рідної мови, щоб ті її в чистоті передали наступним поколінням, на літературні плоди менше звертав уваги» [4, s. 243]. В цьому був професійний промах М. Михалевича, тодішнє суспільство захоплювалося поезією. Тому з кожним роком слухачів викладів Миколи Михалевича все меншало і меншало, деякі їх відвідували, напевно, з почуття патріотизму. Так в 1827, на польську граматику записалося 60 учнів, а на літературу – 11; в 1833 р. – 85 і 15; в 1834 – 81 і 18; в 1837 р. – 108 і 7; в 1838 р. – 35 і 15; в 1842 р. – 31і 5; нарешті, в 1843 р. – 36 і 1 [4, s. 244].
Щоб оцінити наукову вартість викладів Миколи Михалевича слід було б звернутися до текстів його лекцій, але такі, на жаль не збереглися. Курс з історії польської мови М. Михалевич викладав на основі підручника з польської граматики Максиміліана Якубовича, особливо звертаючи увагу на питання етимології, а історію літератури – на основі праці Фелікса Бентковського. Стилістику та риторику професор викладав, використовуючи роботи Еузебіуша Словацького. Відомо також, що він працював над підручником польської мови, закінчити який йому вже не судилося [2, s. 4].
Найкраще ж характеризують виклади М. Михалевича згадки в мемуарах його учнів. Серед найвідоміших студентів професора були: Август Більовський (1831-1832), Зигмунт Качковський (1842-1844) та Вінцентій Поль (1832-1834). «Був на викладі польської літератури, спосіб викладу п. Михалевича вцілому мені подобався. Саме в той час розповідав про часи, писав на дошці, перейшовши на умовний майбутній час написав: «Bodajbym był». Я сидів біля дошки, шепнув до Білотницького, актора, який сидів поруч: «То він пише через «j» ?». Михалевич це почув і одразу ж дав розлогу лекцію з вживання того «j», запровадженого до нашого правопису Фелінським…», писав Незабитовський [2, s. 5]. Пізніше, за 3 роки він вже змінює свою думку. Його захоплення змінюється деяким розчаруванням [2, s. 5]
Хороші відгуки про Миколу Михалевича попервах мав і Констянтин Вужбах, що також ходив на лекції. З його спогадів дізнаємося, що викладач охоче ділився із своїми студентами записами лекцій [2, s. 5].
Одначе, все ж було більше невдоволених лекціями Миколи Михалевича. Кароль Естрейхер пишучи біографію Вінцента Поля зазначав, що М. Михалевич виклади літератури вів за книжкою Бентковського, яка була добре відома учням: «…В цей час лекції Михалевича подобалися лише одному студенту. Ним був майже п’ятдесятилітній Труховський, власник пансіонату» [5, s. 54].
Виклади Миколи Михалевича потривали до 1844 р. В листопаді цього ж року він важко захворів і вже більше до викладацької праці не повернувся. Його наступником став Ян Шляхтовський.
Нарешті, варто кількома словами згадати про інші напрямки діяльності першого професора полоністики. Призначення Миколи Михалевича на посаду першого кустоша Оссолінеуму було не випадковим. Справа в тому, що на думку Ю. М. Оссолінського саме професор кафедри полоністики міг бути найкращим керівником бібліотеки майбутнього наукового закладу. На весні 1826 р. Микола Михалевич взявся за організацію бібліотеки. Працювати на цьому поприщі доводилося багато і важко. Тим не менше, саме Микола Михалевич здійснив найскладнішу організаційну працю із заснування Оссолінеуму. Від своїх обов’язків у закладів він остаточно відійшов, коли обійняв редакторство «Ґазети Львівської» і «Розмаїтостей». Редакторською працею Микола Михалевич займався в 1840-1845 рр. Окрім того він був дописувачем «Лівів’янина». На шпальтах цього часопису за 1841 р. він надрукував статтю «Про слов’янські переклади Святого письма».
Список використаних джерел та літератури
1. Прохасько Ю. «Галицький граф» [Електронний ресурс] / Ю. Прохасько // Ї. – 2006. – ч. 46. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n42texts/fredro.htm.– Назва з екрана.
2. Stulecie «Gazety Lwowskiej», 1811-1911. – Lwów: Nakladem Redakcyi Gazety Lwowskiej, 1911. – T. I., cz. 2. – 109 s.
3. Czarnik B. Ossoliński i Katedra Języka i Literatury Polskiej na Uniwersytecie Lwowskim / B. Czarnik // Pamiętnik Literacki. (Lwów). 1902. № 3. 108-119.
4. Finkel L., Starzyński S. Historya Uniwersytetu Lwowskiego / L. Finkel, S. Starzyński. – Lwów: nakł. Senatu akad. C. K. Uniwersytetu Lwowskiego, 1894. – T. 1. XVI, 351 s.
5. Estreicher K. Wincent Pol: jego mlodość i jego otoczenie / K. Estreicher. – Lwów: Gubrynowicz & Schmidt, 1882. – 206 s.