Слов’янознавча проблематика на сторінках видання «Слово: журнал слов’янської філології» (1936 – 1938 рр.)

Тези доповіді

У липні 1936 р. вийшло перше число часопису «Слово: журнал слов’янської філології» – видання семінару слов’янської філології при філософічному факультеті Української Богословської Академії у Львові. Упродовж 1936 – 1938 pp. вийшло два річники журналу – 4 числа; числа 1 і 2 – обсягом 4,5 др.а., числа 3 і 4 – обсягом 5 др.а. Редагував журнал К.Чехович – відомий учений-славіст, доцент Українського вільного університету у Празі з 1931 р., професор Богословської Академії (з 1931 р.).
У вступній статті редакція зазначає, що «Слово» повинно згуртувати українських славістів, «щоб ми не перестали бути активними учасниками при розбудові світової слявістики». Завдання журналу було визначене так: «не тільки побільшувати наукові здобутки в усіх ділянках слов’янської філології, але також оцінювати давні і новіші наукові славістичні праці», бо «пасивне реферування чужих думок та індиферентний об’єктивізм лише присипляє думку і відбирає охоту до самостійного шукання правди» (1936.-Ч.1). У передмові до другого річного тому видання - «Від редакції» - редактори зазначають, що залучили до співпраці авторитетних учених, також одержали позитивну оцінку в науковому середовищі: «Багато листів зі словами признання, а вже особливо від таких визначних представників наукового світа, як проф. Ст.Смаль-Стоцький, проф. В.Щербаківський, проф. Р.Смаль-Стоцький, проф. З.Кузеля, проф. В.Січинський, проф. Karl H. Meyer, проф. N.van Vijk, проф. Jozef Kurz, і оцінки в европейських наукових журналах вказують на те, що наш журнал вже своїм першим річником здобув собі належне місце в європейській науці» (Слово – 1937/1938).
Проблематика журналу була дуже різноманітною, у «Слові» знаходимо праці, присвячені історії української та інших слов’янських мов, студії з етимології, історії літератури, фольклористики.
Програмною можна назвати статтю С.Смаль-Стоцького «Найближчі завдання славістики»[1], в якій відомий учений окреслює ряд першочергових завдань славістики як науки. Насамперед, славістика повинна давати напрям для наукових студій окремих слов’янських мов. Староцерковнослов’янська мова, на думку вченого, залишиться «і надалі твердою підвалиною і опорою слявістики», тому необхідно створити словник цієї мови. С.Смаль-Стоцький вважає за необхідне чітко окреслити предмет славістики як науки: «відділити слов’янську лінгвістику і все, що безпосередньо в’яжеться з культурою слов’янського слова від інших, нехай і дуже споріднених, але не менше обширних завдань… маю на умі літературу, дослідження її життя і розвитку» [1, с.76]. Славістика також «як порівняльна слов’янська філологія повинна б ліпше подбати про поширення практичних знань живих слов’янських мов» [1, с.77]. Для розвитку цієї філологічної галузі необхідне наукове спілкування – з’їзди слов’янських філологів, які б визначали напрями досліджень, а також створення «живого і постійного органу», котрий би скеровував науковців «працювати планово, систематично і концентровано». С.Смаль-Стоцький наголошує на обов’язковості учених контактів з германістикою, романістикою, лінгвістикою взагалі.
Значну кількість студій до видання подав редактор журналу К.Чехович: це, насамперед, лінгвістичні студії з історії мови – «До проблеми східнослов’янської прамови», «Ана Ръина (підпис з 1063 р.)» , мовознавчо-діалектологічні – «Стріп < стропъ в українській мові», а також літературознавчі праці «О.Огоновський як історик української літератури», «Постать «Івана Вишенського» і «Мойсея» в творчості І.Франка».
Питання походження української мови, таке актуальне й дотепер, вивчає К.Чехович у праці «До проблеми східнослов’янської прамови» [2]. На основі нових досліджень автор робить висновок про безпосередній розвиток окремих слов’янських мов з праслов’янської мови. Теорія про східнослов’янську прамову, знана більше під назвою теорії про т. зв. праруську мову, має «виразний характер фікції, яка зводить дослідження на шлях, шкідливий для наукової правди, здогадів і висновків» [2, с.5]. Учений розуміє, що утвердження такої концепції – процес дуже складний навіть у науковому середовищі. Адже на боці теорії «праруського» періоду функціонування української мови виступало чимало відомих славістів, зокрема Т.Лєр-Сплавінський, Н.Трубецькой, О.Шахматов. Проти «праруської» мови раніше виступав С.Смаль-Стоцький, який у науковій граматиці української мови «Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache» (виданій ще 1913 р. разом із Т.Ґартнером ) доводив, що українська мова постала безпосередньо з праслов’янської, а ідея прасхіднослов’янської мови позбавлена ґрунту. Найавторитетніші філологи того часу – В.Яґіч, О.Шахматов, Т.Лер-Сплавінський, визнавали високий фаховий рівень «Української граматики» в її описовій частині, що на багатому фактичному матеріалі розкривала мовні закони, проте не погоджували з міркуваннями авторів щодо походження української мови безпосередньо з праслов’янських діалектів і заперечення «праруської» мови; їх злякали можливі політичні висновки з такої концепції. К.Чехович, вслід за С.Смаль-Стоцьким, у виділенні окремої прасхіднослов’янської мови вбачав радше політичну доцільність, ніж історично обґрунтований факт. К.Чехович порушує також проблему вироблення історико-філологічної термінології, адже часто сам термін ускладнював наукові пошуки; зокрема він говорить про «шкідливість» невизначеності термінів «русь», «руський».
Проблеми історії мови висвітлені у ряді статей, зокрема у дослідженнях Є.Грицака «Мова Ол. Духновича», О.Буця «Голос Російської Академії наук про українську мову 1905 року», Т. Пачовський «Клясичні традиції в українськім письменстві перед Котляревським», «До джерел «Народовѣщанія»» (1938. – Ч.8). Знаходимо поодинокі праці з дослідження окремих слов’янських мов, переважно у другому річнику (стаття Д.Джуровича «Сербохорватський Gen. pl. на –â» (1937 – Ч.3)). Очевидно, що, якби термін виходу видання був більш тривалий, то таких публікацій було б більше.
У зв’язку із 100-літнім ювілеєм виходу «Русалки Дністрової» у другому річнику є чимало матеріалів, присвячених цій темі. Так, М.Возняк у статті «До «Русалки Дністрової»» пише про редакторську роботу Я.Головацького. В іншій статті «Чиї записи пісень у «Русалці Дністровій»» М.Возняк досліджує фольклорні тексти та їх «походження». К.Чехович подає аналіз технічного боку та редакторства альманаху в публікації «Друкарські помилки в «Русалці Дністровій»». Новаторською є праця М.Гнатишака «Ідейні основи творчості М.Шашкевича: Спроба переоцінки поглядів». Відхід від культурно-історичних засад аналізу дозволив авторові заперечити усталені погляди на Шашкевича. Цікавою є коротка, але інформативно насичена, публікація Л.Л. (Лука Луців) «М.Шашкевич про українську мову», в якій автор подає свідчення М.Шашкевича, які він дав під час допиту у 1837 р. Шашкевич констатував факт, що українська мова відрізняється від церковнослов’янської і від російської, збирав твори української словесності, щоб «з них докладніше пізнати структуру української мови» [3], він свідомий того, що своєю працею створює основу для подальшого плекання української мови і культури.
Фольклористичні студії та фольклорні матеріали, друкувалися у значній за обсягом рубриці «З архіву семинара слов’янської філології: «Матеріали «Краєзнавчого гуртка»».Тут були запропоновані квестіонари – питальники, діалектологічні праці. У рубриці «Рецензії і нотатки» виходили рецензії на нові книги, статті, що виходили різними європейськими мовами і висвітлювали проблеми слов’янської філології. Як активні оглядачі книжкових видань виступали К.Чехович (К.Ч.), В.Щербаківський (В.Щ.), М.Гнатишак, З.Нарожняк. Головні події у науковому славістичному світі були висвітлені у рубриці «Хроніка».
Отож навіть такий стислий огляд часопису засвідчує, що журнал «Слово» (1936 – 1938) був потужним науковим органом славістичної науки та й філологічної науки в цілому не лише в Західній Україні, а й на терені всіх українських земель. Одне з основних наукових завдань сьогодення – повернути здобутки української славістики, зокрема праці українських славістів 30-х років ХХ ст., тим більше, що деякі з них не втратили своєї актуальності й дотепер.
1. Смаль-Стоцький С. Найближчі завдання славістики / С. Смаль-Стоцький // Слово. – Ч. 2 / 1936. – С.75 - 80.
2. Чехович К. До проблеми східнослов’янської прамови / К. Чехович // Слово. – Ч. 1 / 1936. – С.5 - 8.
3. Л.Л. М.Шашкевич про українську мову / Л.Л. // Слово. – Ч. 3 / 1937 – С. 26.