Автографи видатних осіб як інформаційне джерело (на матеріалах фонду довідкової та історико-книгознавчої літератури Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського)

ЗаявникНедашківська Олександра Сергіївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Місце і роль бібліотек у формуванні національного інформаційного простору» (2014)
ЗахідРукописна і книжкова спадщина в національному інформаційному просторі: теоретичні і практичні аспекти формування електронних ресурсів
Назва доповідіАвтографи видатних осіб як інформаційне джерело (на матеріалах фонду довідкової та історико-книгознавчої літератури Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського)
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК 099.3:027.021(477)
Недашківська О. С.,
пров. бібліотекар НБУВ

Найбільшою книгозбірнею, головним науково-інформаційним центром нашої держави є Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (далі НБУВ). Одну з найцінніших частин зібрання НБУВ становить спеціалізований Відділ стародруків та рідкісних видань, фонди якого структуровані по окремих колекціях, серед них колекції інкунабул, палеотипів, стародруків латинським шрифтом, кириличних стародруків, видань гражданського друку, історичної та книгознавчої періодики, рідкісних видань ХІХ–ХХ ст., мініатюрних видань, історичних листівок та ін. Ще в 1920-х рр., для оптимізації обслуговування читачів, було організовано фонд довідкової та історико-книгознавчої літератури, який і став предметом нашого дослідження. Він містить понад 8 тис. видань кінця XIX – початку XXI століття.
Серед книжок фонду є примірники з власницькими автографами. Вони роблять книгу особливою, такою, що відрізняється від інших примірників. Автографи є додатковим інструментом для дослідження особистого та наукового життя конкретних людей, встановлення взаємовідносин між ними та інституціями, зокрема, вони допомагають у встановленні місцезнаходження особи в той чи інший проміжок часу. Автографи можуть розповісти про захоплення, професійні зв’язки цих людей тощо. Книга з автографом має підвищену меморіальну цінність.
З огляду на вище назване, ми вважаємо доцільним провести пошукову роботу з їх виявлення на книжках фонду довідкової та історико-книгознавчої літератури. У Відділі стародруків та рідкісних видань аналогічну роботу вже було проведено Л. М. Дениско у колекції рідкісних видань. Результати її дослідження знайшли відбиття у друкованому каталозі «Автографи на книгах із колекції рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського» (2007 р.).
Працюючи з фондом довідкової та історико-книгознавчої літератури, нашу увагу привернули автографи М. Рильському від видатних діячів української культури ХХ ст. на виданнях, присвячених життєвому й творчому шляху Т. Г. Шевченка. Вони й стали об’єктом нашого дослідження.
Перше з цих видань: Шевченко та його доба : зб. перший / ВУАН, Комісія для видання пам'яток новітнього письменства ; під ред. С. О. Єфремова, М. М. Новицького, П. П. Филиповича. – К. : Держ. вид-во України, 1925. – 199, [1] с., [4] арк. іл. (Шифр відділу П 2681/1).
Текст автографа-дарчого напису на виданні «Шевченко та його доба»: «Дорогому Максимові Рильському від редакторів і авторів – в день тридцятиріччя. 1925.III.28». Серед адресантів такі визначні постаті, як Сергій Єфремов, Павло Филипович, Віктор Петров, Михайло Новицький та Петро Рулін. Усіх трьох вище названих редакторів збірника пов’язувала тісна співпраця та спільні наукові інтереси у галузі шевченкознавства.
Так, наприклад, академік Сергій Олександрович Єфремов (1876–1939) – громадський, політичний і державний діяч, публіцист, літературознавець – був дійсний членом Наукового товариства імені Шевченка. Опублікував низку наукових досліджень з історії літератури і літературознавства.
З середини 1920-х рр. С. Єфремов зазнавав постійних переслідувань з боку партійних органів та керівництва Всеукраїнської академії наук (далі ВУАН). 1928 р. його звільнено з усіх посад в академії. 1929 р. заарештовано, а в квітні 1930 р. засуджено у справі СВУ (Cпілки визволення України) як одного з її керівників на 10 років тюремного ув’язнення.
Михайло Михайлович Новицький (1892–1964) – шевченкознавець, дослідник біографії Т. Г. Шевченка і редактор-видавець його творів. Його праця в галузі шевченкознавства тривала понад 40 років. Її початок було покладено 1921 р., коли М. Новицький став співробітником Інституту літератури. Тут він працював в Комісії для видання пам’яток новітнього українського письменства. Найтісніше його праця була пов’язана з С. Єфремовим. Разом вони підготували і видали «Поезію», «Щоденник» і «Листування» Т. Г. Шевченка – видання томів із запланованого зібрання творів Кобзаря.
Після арешту С. Єфремова М. Новицький працює у Комітеті для видання творів Т. Г. Шевченка при ІІ відділі ВУАН. Але вже 1937 р. його теж арештовують. Його очікувало заслання й поневіряння у таборах, як і багатьох інших представників української інтелігенції.
У 1954 р. саме завдяки клопотанню М. Рильського М. Новицький повернувся до Києва. З того часу впродовж восьми років він працював у Державному музеї Т. Г. Шевченка.
Максим Рильський (1895–1964) – непересічна постать в українській радянській літературі XX ст., український поет, перекладач. Разом із П. Филиповичем, М. Зеровим, М. Драй-Хмарою та О. Бургардтом вони творили поетичну школу неокласиків.
Ще один адресант – Віктор Платонович Петров (1894–1969) – український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог, був близьким у 20-ті рр. до групи неокласиків. Саме в цей час він написав більшість своїх художніх творів під псевдонімом В. Домонтовича, а також займався дослідженням творчості П. Куліша, що був близьким другом Т. Шевченка.
Останнім, хто лишив свій автограф на виданні «Шевченко та його доба» з дарчим написом М. Рильському, був Петро Іванович Рулін (1892–1941) – театрознавець і педагог, який окрім дослідження історії українського театру, вивчав також питання зв’язків літературних діячів з театром. Саме у збірці «Шевченко та його доба» він надрукував свою статю «Шевченко й театр». Наприкінці 30-х рр. його було заарештовано і він помер в ув’язненні.
Друге видання, що містить автограф-дарчий напис: Филипович П. П. Шевченко і декабристи / П. Филипович. – К. : Держ. вид-во України, 1926. – 106, [1] с. (Шифр відділу П 3077). Текст напису: «Дорогому Максимові Рильському від автора. 1926.I.4». Як було зазначено вище, П. Филипович і М. Рильський належали до однієї поетичної школи. Автор видання – Павло Петрович Филипович (1891–1937) – один з фундаторів шевченкознавства ХХ ст., український поет, літературознавець, перекладач, педагог, діяч українського національного відродження 1920-30-х рр. Він був дослідником проблем російсько-українських літературних зв’язків, творчості українських класиків, теорії проблем літературознавства. Широку літературознавчу працю розгорнув як співробітник ВУАН, публікуючи низку праць з історії української літератури і редагуючи ряд літературознавчих збірників. П. Филипович – автор статей про І. Франка, О. Олеся, Лесю Українку, О. Кобилянську, М. Коцюбинського, представників молодої української поезії (П. Тичину, Я. Савченка, М. Рильського, М. Семенка). Проте і його спіткала та ж участь, що й С. Єфремова, М. Новицького, П. Руліна, його колег по створенню збірника «Шевченко та його доба». 1935 р. П. Филиповича було заарештовано, а потім засуджено на десять років заслання в концентраційні табори, де він і загинув.
З огляду на культурну та історичну цінність книг з автографами, а також для продовження започаткованої раніше традиції реєстрації автографів видатних особистостей, Відділ стародруків та рідкісних видань планує укладання наукового каталогу книг з автографами з фонду довідкової та книгознавчої літератури, що може, одночасно, виявити колишні приватні бібліотеки у складі Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.