Інформативний потенціал та перспективи дослідження рукописної пам’ятки єзуїтів Ярославського колегуму кінця ХVII ст. з фондів ІР НБУВ

Тези доповіді

Через розпорошення архівної та рукописної спадщини єзуїтського Ордену Речі Посполитої особливої ваги набувають збережені джерела з історії давних колегіумів у Галичині у ХVI–XVІІІ ст.
Цінним і навіть унікальним інформаційним джерелом щодо стану маєтків та прилеглих земель колегіуму в Ярославі є рукопис 1687 р. “Informacya o maietnosciach Jaroslawskich Societ[atis] Jesu, do collegium S. Jana nalezacych” [Інвентар ярославських маєтків єзуїтського колегіуму Св. Яна з картами та описом прилеглих земель]. Нині інвентар зберігаєтся в ІР НБУВ, у фонді 332 «Рукописи та документи духовних, навчальних інституцій та приватних осіб польського походження середини ХVІ – початку ХХ ст.». Рукопис польською та латинською мовами, форматом у 2°, у брунатній шкіряний оправі з тисненням та зав’язками.
Текст має авторську пагінацію – 494 с. і поділений за змістом на кілька розділів. Проте рукопис не закінчений, наприкінці, в розділі про бурсу та бурсацький фільварок, відсутні жодні записи. Також у книзі вміщено чотири детальні плани ярославських маєтків, розміром переважно у розворот.
Колегіум в Ярославі (нині місто в Підкарпатському воєводстві Польщі) був першим єзуїтським закладом на українських землях. Був відкритий 1575 р. завдяки старанням Софії з Одрвонжів, яка разом із чоловіком Яном Тарновським збудувала костел та подарувала колегіуму володіння Павлове Село (згодом – Павлосело, Павлосів) з околицями. Отже, земельні володіння та прибутки з фільварків призначалися на утримання Ярославського колегіуму. Завдяки близькості до Ярослава та господарчій інфраструктурі маєток Павлосело відіграв активну роль в економічному утриманні колегіуму. Досить швидко Ярославський колегіум став одним з найпотужнійших осередків єзуїтського впливу в Галичині. З ним пов’язані імена видатних постатей – Петра Скарги, теолога-проповідника, гетьмана Богдана Хмельницького та ін. Тривалий час, майже два століття, до касації Ордену єзуїтів в ХVІІІ ст., павлосельський маєток належав Ярославському колегіуму. Згодом австрійський уряд продав Павлосело графу Семеньському.
Рукопис економічно-господарчого змісту “Informacya” містить дані з історії землеволодіння ордену, зокрема відомості щодо прилеглих до Ярослава маєтків з фільваркам Павлового Села, Лази, Тивонії, Ловців, Петигорців і Костюковщизни, витяги про передачу їх в посесійне володіння. На планах документа зафіксовані границі цих земель.
Цей рукопис є не лише археографічною пам’яткою, але й джерелом з історії картографії та історичної топоніміки кінця ХVIII ст., оскільки на картах позначені границі давніх володінь єзуїтів. Чотири карти маєтків Павлосела, Тивонії, Ловців, Петигорців з Костюковщизною, у масштабі 1:100, також датуються 1687 р. У тексті наведені історичні назви місцевостей, визначені пам’ятки, будівлі тощо.
“Informacya” містить витяги з давніх та тогочасних джерел, які здебільшого зберігалися в архіві колегіуму в Ярославі та інших сховищах: давні привілеї фундаторів, апробації та посесії добр, конкретне описання господарств. Автор рукопису детально описує лани, стави, млини, ліси, сади, городи, будівлі, стада, приділяє увагу описам границь володінь та фіксує давні акти до описів. Також ним вміщені докладні відомості про податки, кількість підданих та челядь у фільварках у різні часи.
Aвтор “Informacya” наводить конкретні історико-архівні та фактичні дані про єзуїтське та шляхетське землеволодіння, зокрема посесію ярославських дібр.
У тексті рукописної книги висвітлений суто генеалогічний аспект історії певних шляхетських родів Підкарпаття. На сторінках, присвячених історичному минулому місцевості Тивонія, наведена генеалогічна таблиця Карневських, з котрих розпочався рід Костків, фундаторів колегіуму, надалі, в розділі про маєток Ловці, представлена генеалогічна таблиця родини Ловецьких.
Рукопис передусім присвячений господарчій діяльностї єзуїтських ченців у Галичині в ХVI–XVII ст. Відтворюючи історію ярославських маєтків, автор рукопису використовує відомості з попередніх першоджерел, які зберігалися в різних давньосховищах та архівах. Тут вміщено посилання на старожитні акти фундаторів та благодійників колегіуму, відомості про дарування нерухомого майна на користь ярославських ченців-єзуїтів тощо. Автор не лише наводить зміст та згадує місцезнаходження першоджерел (установу або приватного власника), але й інколи звертає увагу на археографічні деталі – формат, матеріал та стан збереженості, визначає писця цих рукописів.
І все ж найважливішим цей документ є для історичної реконструкції складу самого давнього архіву колегіуму в Ярославі, оскільки переважна більшість актових витягів і посилань походить саме з книг та документів архіву колегіуму та бібліотечного зібрання. Так, у тексті зафіксовані давні привілеї фундаторів на Павлосело, зокрема ХV ст. Яна Тарновського, Краковського воєводи, або Софії Тарновської 1571 р.; неодноразово згадуються «Historia collegium» за різні періоди, щоденник колегіуму, попередні інвентарі маєтків тощо. Для поширення джерельної бази археографам та історикам ордену доцільно співставити ці назви з уже встановленими рукописами з Ярославського архіву та ідентифікувати їх.
Завдяки посиланням вдалося уточнити датування рукопису –не раніше травня 1687 р, оскільки в ньому наводиться текст акту, датованого квітнем 1687р.
Відомості з історії побутування та віднайдення рукопису на початку ХХ ст. зафіксовані в додатку до одиниці зберігання – в запису на окремому аркуші російською мовою про знахідку книги. Згідно із цим записом, історична доля книги була досить драматичною: у вересні 1914 р. у підвалах замку Павлосів під час Першої світової війни рукопис був знайдений якимось поручиком російської армії Б. Тоді в околицях м. Ярослава велися запеклі бої: під час наступу росіян австрійська армія відійшла, залишивши по собі значне нищення. А невдовзі, вже в травні 1915 р., палац Павлосів, який належав тоді родині Семеньських-Левицьких, в результаті військових дій був зруйнований німцями.
Рукописна пам’ятка єзуїтського колегіуму в Ярославі є унікальною з огляду на обсяг та фактичний матеріал. Її подальше детальне археографічне дослідження дасть змогу всебічно дослідити історію господарчої діяльності єзуїтського ордену в Підкарпатті в ХVI–ХVII ст.