Спогади Віктора Приходька як джерело вивчення історії Української революції (1917–1921 рр.): загальнонаціональні та регіональні аспекти

Тези доповіді

Піскун Валентина Миколаївна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3817-0852,
докторка історичних наук, професорка,
завідувачка відділу джерелознавства новітньої історії України,
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського,
Національна академія наук України,
Київ, Україна
e-mail: Baturin@ukr.net

Спогади Віктора Приходька як джерело вивчення історії Української революції (1917–1921 рр.): загальнонаціональні та регіональні аспекти

У доповіді йдеться про спогади Віктора Приходька українського громадського і державного діяча періоду Української революції (1917–1921 рр.). Окреслені як регіональні аспекти діяльності автора на Поділлі, так і участь у загальнонаціональному українському рухові. Він буч членом Центральної Ради, підтримував Директорію УНР. В еміграції був членом Ради Республіки (1921 р.), викладачем в Українській Господарській Академії в Подєбрадах, підтримував Уряд УНР в еміграції.
Ключові слова: Віктор Приходько, спогади, Поділля, боротьба проти російських більшовиків

Віктор Приходько народився 31 січня 1886 р. в с. Княжпіль Кам’янецького повіту Подільської губернії. Уже з юнацьких років він долучився до українського національно-просвітницького руху на Поділлі.Із 1911 р. він приступив до роботи службовцем у Подільському губернському земстві, з 1913 року – секретар земського журналу «Экономическая жизнь Подолии». Виконував обов'язки судового слідчого з цивільних справ Кам'янець-Подільського окружного суду. Під час Української революції (1917 – 1921 рр.) він активно долучився до роботи на регіональному рівні. У травні 1917 року був обраний до Української Центральної Ради, був делегатом на Всеукраїнському національному конгресі 3–6 квітня 1917 р. Упродовж 1917–1918 рр. очолював відділ народної освіти Подільського губернського земства. З 25 квітня 1918 р. обіймав посаду голови Подільської губернської народної управи, займався організацією українського шкільництва. Тоді ж познайомився з українськими діячами: М. Грушевським, С. Петлюрою, В. Винниченком, П. Чижевським та ін. Підтримав анти гетьманське повстання. Із грудня 1918 р. завідував Відділом судових справ Директорії УНР у Вінниці. У березні 1919 р. переобраний головою Подільського губернського земства. Підписав «Меморандум громадських діячів Поділля», в якому йшлося про недоліки внутрішньої політики Директорії УНР. У грудні 1919 р. призначений Подільським губернським комісаром. У другій половині 1920 р. він опинився на еміграції в Польщі. Став депутатом Ради Республіки, що була скликана у січні 1921 р. у Тарнові. Був керуючим Міністерства фінансів УНР в еміграції у 1922–23 рр., в той час міністром був П. Чижевський. Збереглося цікаве листування між В. Приходьком і П. Чижевським. У 1924 р. емігрував до Чехословаччини, викладав в Українській Господарській Академії в м.Подєбради. Підтримував Уряд УНР в еміграції. Після Другої світової війни В. Приходько переїхав до США. У 1949 р. Упродовж 10 років очолював Український Конгресовий комітет Америки. Помер 5 лютого 1982 р. у Нью-Йорку.
Своє становлення як українського діяча він детально опише в спогадах. Над споминами за 1895–1907 роки він розпочав працювати ще у 1926 р., перебуваючи в еміграції в ЧСР. Перше видання побачило світ у 1931 році під назвою «Під сонцем Поділля». Він вважав своїм обов’язком занотувати й відтворити те, в чому сам брав активну участь; показати як розвивався український рух на Поділлі, хто були основні його учасники та яке це мало значення для формування національної самосвідомості людей. У 1967 р. вийшло четверте видання Ч.І. «Під сонцем Поділля.Спогади. Вид. 4.Видавництво «Криниця». Нью-Йорк-Мюнхен, 1967». Обкладинку художньо оформив Яків Гніздовський. У цьому виданні поміщені передмови автора до кожного з видань. У передмові до першого видання (11.ІІІ.1931 р.) автор спогадів писав: «Доба є настільки непевна, події на Україні можуть виринути так несподівано швидко, що всі написані дотепер спогади про те, як відбулась недавно – минула боротьба за українську державність, що підчас тих змагань зроблено доброго і скільки було помилок, - мають стати необхідним дороговказом для всіх майбутніх державних діячів» (с. 9).Тому «відтворити образ Епохи» він вважав своїм обов’язком і завданням.
У 1935 році у декількох номерах часопису «Наша культура» (Варшава) були надруковані спогади Віктора Приходька «Повстання Українського Державного Університету в Камянці на Поділлі». Згодом у 1936 р. були опубліковані окремою відбиткою.
Другу частину спогадів Віктор Кіндратович готував у 1970-х роках. На той час пам'ять уже дещо притупилася, але він все ж намагався відтворити як деталі подій на регіональному рівні, так і важливі загальноукраїнські події. З точки зору концептуальної автор зробив узагальнений висновок: «Україна окупована ворогом, але жива… Краї українські, що боролись за життя і волю, але все ж існували в умовах, при яких могли жити й смогли боротись? Сорок останніх літ – 1926 – 70 – все це знищили! Для Великої України над Дніпром, з Кубанню, – це були прокляті роки в найстрашнішому розумінні, що увійдуть у нашу історію на вікі вічні». На жаль за життя В.Приходько так і не побачив видання цих споминів. Із рукопису вони були опубліковані в Україні: Під сонцем Поділля: спогади. Ч. 2. /Віктор Приходько; упорядники і автори передмови Ю. Легун, О. Кравчук. Вінниця: ТОВ «Консоль», 2011, 416 с.
Спогади насичені описами подій на регіональному рівні. Автор описує все, що відбувалося під час революції на Поділлі. Конкретизує успіхи і невдачі та причини тих явищ, які розгорталися загалом в країні й на Поділлі. Перед читачем постають активні діячі, що включилися в українську роботу після створення Центральної Ради й проголошення незалежності УНР. Як учасник Національного конгресу зазначає, що «це було величезне свято, свято України». Не оминає й взаємини українців із представниками національних меншин: євреями, росіянами, поляками. Високо оцінює роботу місцевої інтелігенції. Війну України з Росією називає «історична війна України з Росією, що в різних формах і фазах тягнеться й досі». Підкреслює, що «історичною правдою є те, що український народ перший поставив збройний опір комунізмові і большевицькій Росії і ми з погордою можемо дивитись на політиків, що й досі ще не зрозуміли до кінця суті большевизму, їздять до Москви і вірять у «мирне співіснування» з ними.
У спогадах автор окреслює й причини поразки революції. Однією з головних вбачає не лише брак озброєння й кількісні переваги російської армії, а й через хаос, який запустили більшовики в середині країни та зраду частини українських політичних діячів, які пішли на службу до більшовиків.

Valentyna Piskun,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3817-0852,
Doctor of Historical Science, professor,
Head of department of M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies,
National Academy of Sciences of Ukrainе,
Kyiv, Ukrainе
e-mail: Baturin@ukr.net

Memoirs of Victor Prykhodko as a sourse for the study of the history of the Ukrainian revolution (1917–1921): national and religional aspects

There port discusses the memoirs of Viktor Prykhodko, a Ukrainian public and state figure during the period of the Ukrainian Revolution (1917–1921). Itoutlinesboththeregionalaspects of his activitiesin Podillia and his participation in the nation wide Ukrainian movement. He was a member of the Central Rada and supported the Directory of the Ukrainian People’s Republic. In emigration, he servedas a member of the Council of the Republic (1921), was a lecturer at the Ukrainian Academy of Economics in Poděbrady, and supported the Government of the Ukrainian People’s Republic in exile.
Keywords: Viktor Prykhodko, memoirs, Podillia, struggle against Russian Bolsheviks.