Діаспорна навчальна література з історії України

Тези доповіді

Шип Надія Андріївна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-1309-1509,
докторка історичних наук, професорка,
провідна наукова співробітниця,
відділ фондів рукописної спадщини,
Інститут рукопису,
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: nadia.shyp@gmail.com

Діаспорна навчальна література з історії України

Розглядаються приклади змісту навчальної літератури з історії України, виданої в США, Канаді, Чехословаччині на предмет з’ясування державотворчого процесу, який викладачі репрезентують школярам і слухачам українознавчих курсів.
Ключові слова : історія України, діаспора, підручник, ідентичність, історична пам’ять, патріотизм.

Те, що нам розповідають у дитинстві з історії, залишає враження на все життя, формує у свідомості образ свого та інших народів. У процесі набуття нових знань, ідеологічних впливів наші уявлення трансформуються, але і залишаються стійкі поняття, отримані в ранньому віці.
Пропонується аналіз прикладів навчальної літератури з вітчизняної історії, якою послуговуються українські емігранти у Канаді, колишній Чехословаччині, США.
“Національне історичне бачення“ є основним меседжем викладання історії. Розглянемо “Історію України для дітей шкільного віку” (2-е вид. Вінніпег, Канада, 1972), перевидання з Львівського видання ”Світ Дитини“, 1934. 228 с.), де висвітлюється період від Київського князівства до завершення Другої світової війни. Книжка не є підручником у класичному розумінні, але фактичне й ідеологічне наповнення однозначно спрямоване на формування історичної пам’яті етнічних українців, національного духу. Історичний процес змальовується в патріотичному дусі. Розповідь ведеться ненав’язливо, з поясненнями. От, наприклад, нарис про заснування Києва українцями, який базується на легенді про трьох братів – Кия, Щека і Хорива та їхню сестру Либідь, появу перших князів – Аскольда і Діра. І якщо було місто, ”то мусіла бути й держава, бо місто без держави, а держава без міста не може бути“. Так наші пращури «заложили свою українську державу. А столицею тієї держави було завжди місто Київ, ”мати українських міст“ і колиска цілої України». За князювання Олега було укладено торговельний договір з греками, який свідчить: ”Олег, великий князь український». В іншому сюжеті йдеться про зміцнення держави за князя Ярослава, що звів юридичні норми в одну збірку під назвою ”Руська Правда“... Відбито у книзі й «суперечки князів з роду славного Мономаха». Через їх чвари «Київ упав, а один син Мономаха – Юрій Довгорукий і його син Андрій дали початок московському народові, який справді ще й донині має ті ”довгі руки” і все посягає ними по Україну». Юрій Довгорукий сподобав собі північні землі й заснував державу, ”що дала початок московській (російській) державі і московському народові“. Андрій Боголюбський 1169 р. напав на Київ та зруйнував місто, а московська держава за його панування почала зростати “й до нині є завзятим ворогом України“ (с. 3, 52). Розкрито автором й коріння походження російської мови, звичаїв, що сягають в Україну, утворення “нового московського народу, який був молодший від українського на яких 500 або більше літ». Підкреслено, що «той нарід не є нам рідний, але чужий, хоча – має в собі багато української крови. Тому неправду говорять москалі: що ми й вони – то одно! А ще дивніше, коли кажуть: що українці повинні прийняти і московську мову і все московське як своє рідне! Скоріше повинні би москалі прийняти нашу мову – бо наша українська мова це зовсім самостійна й окрема мова, а не ніякій говір, так само, як український народ це зовсім окремий народ – а не якесь там московське плем’я” (с. 90).
Звернемо увагу на подальші акценти в книзі, що відбивають історіографічну парадигму 30-х рр. ХХ ст. Так, немає негативу щодо характеристики постаті Богдана Хмельницького, дії якого до сьогодні історики оцінюють неоднозначно; об`єктивно описано часи по зруйнуванню Січі та гетьманства (1764 р.), коли українців почали позбавляти національної ідентичності; становище українців західноукраїнських земель, їх патріотизм.
На відміну від попереднього популярного історичного дискурсу, професор Української Господарської Академії у Подебрадах (колишня Чехословаччина) Максим Славинський (М. Славінський) у своїх 20 лекціях з історії України Київську Русь характеризує як політичний і культурний центр. Українців він називає “найстаршою культурною нацією на Сході Європи“, доводячи, що вони належать до слов’янської етнічної групи і робить пророчий висновок: “Україна була межовим заборолом, охороною, передньою фортецею Європи проти кочових азійських орд, що на протязі століть тиснулись до європейського суходолу. <…> Волею долі це стало історичним обов’язком України“ (Славінський М. Історія України. Курс лекцій. Регенсбург-Берхтесгаден. 1947. 215 с. С. 3, 7, 8).
Витоки Київської держави лектор пов’язує з кам’яною добою, пояснює походження прізвища першого полянського князя Кия: від назви тодішньої зброї, спорідненої з пізнішою булавою; констатує руйнівні наслідки Батиєвої навали, яка не змогла знищити здобутки високої києворуської цивілізації, піднеслася і відродилася «у новій формі – козацької республіки» (с. 56), а Переяславський договір 1654 р. ”забезпечував за Україною всі права незалежної держави. <…>. Його, зауважимо, «без радости прийняли» в ній (3, с. 111), що залишається дискусійним питанням у науці.
Завершується курс М. Славинського періодом Першої світової війни, створенням УНР, Директорії, злукою з Галичиною, боротьбою України з московською навалою. З проголошенням Центральною Радою ІV Універсалу (22 січня 1918 р.) ”зачалася боротьба державної України проти Московського, на цей раз уже Совітського імперіялізму, – боротьба, яка модифікована в часі, не припинилася остаточно і по сей день“(c. 205).
Переймаючись навчанням українців у США, які мали низький рівень знання рідної мови, Н. Л. Хойнацька розробила посібник до підручника ”Історія України“ І. Крип’якевича та М. Дольницького, за яким навчалися учні 8–9 класів суботніх шкіл українознавства: це – “Історія України від доісторичної доби до 1340: 20 лекцій для учнів 8 і 9 класу” (2-е поправлене вид. Нью-Йорк, 1992. 20 с.). Слов’яни згадуються у лекції №5, де йдеться про ”українських слов’ян – їхні звичаї, віру і поселення». Лекцію (№7) присвячено першим князям Руси-України, створення ними сильного війська; лекцію №9 – князюванню Володимира Великого, який “охрестив Україну-Русь (988 р.), поширив границі України на захід” тощо; лекцію №11 – князю Ярославу Мудрому, коли Київська Русь була найбільшою державою в Європі”; лекцію №13 – темі “Русько-українській“; лекцію №14 – постанню московського народу «через змішання фінських племен зі слов’янами“; лекцію №15 – “Різниці значення слів “Русь“ і “Росія“”, де йдеться про прийняття титулу ”Государ всієї Руси“ московським князем Іваном ІІІ-ім, ситуацію, коли Московщина здобула Україну і цар Петро І в 1721 р. назвав свою імперію “Росія” (Русь – по-грецьки), підгрунтя для гасла: “Русь – русько-український нарід. Росія – московський нарід”», підтримане з ідеологічних та загарбницьких міркувань «так званою “совєтською наукою’’.

З наведених тезисних прикладів складно зрозуміти процес державного будівництва раннього періоду вітчизняної історії через варіативність вживаних понять і нечітке їх визначення: українські слов’яни, Русь-Україна та Україна-Русь, Київська Русь, русько-український нарід та ін. Він відображений за літописними повідомленнями, які в сучасній науці тлумачаться по-різному. Вибіркове ознайомлення з діаспорною навчальною літературою свідчить про відсутність концептуального підходу у висвітленні історії України, подекуди тенденційне тлумачення історичних подій і фактів. Проте ознайомлення молодого покоління з історією України сприяло формуванню в нього історичної пам’яті й національної свідомості.
Автори підручників в українській діаспорі користувалися обмеженим колом джерел. Виключення становлять лекції професора М. Славинського, у яких фахово подано історичний матеріал і подекуди з ідейно-політичним акцентом. Ми не виступаємо в ролі рецензента й не робимо закидів авторам, а намагаємося розширити свої знання з урахуванням діаспорної україніки для вироблення подальшої стратегії національно-патріотичного виховання української молоді на Батьківщині та поза її межами.

Nadiya Ship,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-1309-1509,
Doctor of historical sciences, Professor,
Leading researcher,
Department of Manuscript Heritage Funds,
Manuscript Institute,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: nadia.shyp@gmail.com

Diaspora educational literature On the history of Ukraine

The content of educational literature on the history of Ukraine, published in the USA, Canada, and Czechoslovakia, is examined in order to clarify the state-building process that teachers present to schoolchildren and students of Ukrainian studies courses.
Keywords: history of Ukraine, diaspora, textbook, identity, historical memory, patriotism.