Наукові студії Никифора Григорієва в Українському соціологічному інституті у Празі

Тези доповіді

Сухобокова Ольга Олегівна,
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4140-3231,
кандидатка історичних наук, доцентка,
доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Київ, Україна
е-mail: olga.sukhobokova@knu.ua

Наукові студії Никифора Григорієва в Українському соціологічному інституті у Празі

Проаналізовано внесок політика та науковця Никифора Григорієва у діяльність Українського соціологічного інституту (Українського інституту громадознавства) у Празі як його співзасновника, керівника та співробітника. Увага акцентується на ролі Н. Григорієва в організаційній роботі Інституту та наукових дослідженнях як суспільствознавця. Визначено та охарактеризовано основні напрями його досліджень, що стали важливим вкладом у становлення і розвиток української соціологічної науки.
Ключові слова: Никифор Григоріїв, Український соціологічний інститут у Празі, українська діаспора у Чехії, українська соціологічна наука.

Никифор Якович Григоріїв (9.02.1883 – 5.08.1953) – видатний український громадсько-політичний діяч та публіцист, педагог і науковець, доктор соціології – є однією із найяскравіших постатей в українському національно-визвольному русі першої половини ХХ ст. Вся його діяльність від вчительської кар’єри на початку ХХ ст. до проводу Української національної революції 1917 – 1921 рр. та української політичної еміграції у Чехословаччині 1920-х – 1930-х рр. й зрештою керівництва Українською службою «Голосу Америки» у США в 1949 – 1953 рр., спрямовувалася на побудову української незалежної держави та формування в ній громадянського демократичного суспільства. Водночас Н. Григоріїв відігравав важливу роль у розвитку та інституалізації українського суспільствознавства. Серед його багатовекторної діяльності важливе місце посіла робота в Українському соціологічному інституті (Український інститут громадознавства, далі – УСІ) у Празі, співзасновником якого він був разом з лідером українських есерів Микитою Шаповалом. Цього року виповнюється 100 років від заснування цієї установи, тож доречно згадати про неї і про студії одного із її фундаторів, керівників та провідних співробітників.
Н. Григоріїв був членом кураторії, дирекції та наукової ради УСІ, відділу соціології і політики, директором відділу народознавства, керівником окремих курсів, політичного семінару, кафедри історії та кабінету вивчення села. Також він очолював автономні установи УСІ – Український національний музей-архів та Український робітничий університет. А після смерті М.Шаповала 1932 р. очолив УСІ й керував ним до німецької окупації Чехословаччини 1938 р., яка, власне, і припинила роботу Інституту, хоча формально він існував до 1945 р.
Метою УСІ було вивчення людського суспільства й насамперед – українського, що неможливо переоцінити, оскільки на той час української соціологічної науки фактично не існувало (УСІ став другою соціологічною науково-дослідницькою інституцією після Українського соціологічного інституту у Відні). Пріоритетним завданням УСІ було «вивчення і зформулювання практичних проблем, що витікають з конкретних потреб українського народу в дану добу його існування», тобто створення програми визволення українського народу. Тому центральне місце у структурі УСІ посідав відділ народознавства, очолюваний Н. Григорієвим, що займався вивченням історії, географії, етнографії сусідніх до українського народів, інших народів світу; історії поневолених націй та їх національного відродження; соціальної та культурної історії України; сучасного становища національних меншин у різних державах і в Україні та української колонізації й еміграції, колонізації України; пошуком у закордонних архівах матеріалів з історії України; розробкою мало або не об’єктивно вивчених проблем української історії; біографічними дослідженнями тощо. Вагому роль відігравав й очолюваний Н. Григорієвим Кабінет вивчення села, створений для теоретичного та описово-прикладного дослідження українського села.
Левову частку не лише організаційної, а й науково-дослідницької роботи виконував сам Н. Григоріїв. Основні теми його ґрунтовних досліджень:
1. Теорія держави. Дослідивши світові теорії ґенези і історії держави, науковець висунув власну теорію – соціологічну, за якою держава є певною соціальною організацією, що як апарат примусу здійснює вище право володіння територією та організовує порядок суспільних відносин на своїй території. Цьому присвячено його праці «Теорія держави», «Розвиток державних форм у різних народів», «Розвиток розуміння держави», «Історія теорії про державу», «Історія державних теорій», «Соціологічне розуміння держави» та «Державознавство».
2. Українська національно-державна традиція («Причини державних переворотів на Сході Європи за удільної доби», «Огляд державно-політичної історії України», «Українська національно-державна традиція», «Схема політичного відродження українського народу», «Українська справа», «Політичне відродження України», «Українська боротьба за державу в роках 1917-1920., ІІ. Чому українці не вдержали своєї держави», «Спогади «руїнника» про те, як ми руйнували тюрму народів, а як будували свою хату», «Історія війн і революцій на українських землях в роках 1914–1921»).
3. Соціально-політична історія України та історія суспільних рухів в Україні, які він розглядав як історію «взаємовідносин соціальних груп в їх взаїмочинності», акцентуючи увагу на соціально-економічних, політичних, культурних процесах («Роля української шляхти», «Історія українського народу», «Історія селянських рухів», «Поляки на Україні» тощо).
4. Теоретичне дослідження світогляду і поведінки індивідуума та українського менталітету («Основи рефлексології і біхевіоризму», «Поведінка і світогляд», «Біологічне підґрунтя людських взаємин», «Керування людським життям (соціологічний нарис)», «Світогляд і творчість», «Українська національна вдача», «Громадські світогляди», «Боротьба суспільних світоглядів у ХІХ ст.», «Два світогляди (марксизм і народництво)», «Націографія», «Націографія як основа політики», «Націоналізм світовий та український» та ін.).
5. Міжнародні відносини та Україна в геополітичному просторі, що мало на меті вироблення засад української політики на підставі її геополітичного положення, та склало окремий величезний пласт в аналітичній та науково-публіцистичній спадщині Н. Григорієва й залишається актуальним дотепер («Міжнародна політика після світової війни», «Причини міжнародного напруження» та кілька десятків статей). Дослідник не лише досить точно спрогнозував початок Другої світової війни, а й розробив концепцію українського національно-визвольного руху напередодні та під час війни.
Дослідження названих проблем науковець апробовував в рамках українознавчого та політичного (за сучасною термінологією – політологічного) семінару, що діяв як окрема установа відділу соціології і політики для вивчення теоретичних питань наукової політики, тактики політичної боротьби, конкретних проблем світової та української політики, політичної техніки тощо, а також брав активну учать у щотижневому соціологічному семінарі М. Шаповала та вів у його рамках систематичні студії «Суспільні групи» та «Теорія держави». У звітах УСІ згадано понад 40 підготовлених Григорієвим наукових рефератів: «Українська національна вдача», «Міжнародна складка сил», «Батьківщина, нація, держава», «Соціологічне і юридичне розуміння держави», «Індивідуалізм та колективізм як засади політичних світоглядів», «Утворення світогляду», «Світогляд і творчість», «Сучасний стан українського визвольного руху», «Криза модерної державної думки в Європі», «Політичний спектр українського руху», «Націоналізм світовий та український», «Соціологія інтелігенції» та ін.
Доповненням до основних студій Н. Григорієва стало його дослідження української громади у США та Канаді, здійснене під час 9-місячного відрядження у 1927 – 1928 рр. Зібрані матеріали стали основою для його окремої (не виданої) книги «Українці в Канаді» та кількох ґрунтовних нарисів про українців у Канаді.

Таким чином науково-дослідницька робота Н. Григорієва в УСІ в царині загально-соціологічних теоретичних та суто українознавчих проблем була надзвичайно плідною і стала важливим надбанням інституції та українського суспільствознавства в цілому. Визнанням цього стало й присвоєння йому науковою радою 12 грудня 1929 р. наукового ступеня доктора соціології honoris causa та призначення професором кафедри історії, керівником якої він був з листопада 1925 р.

Olga Sukhobokova,
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4140-3231,
Ph. D. (History), Associate Professor,
Associate Professor of the Department of Modern and Contemporary History of Foreign Nations, Faculty of History,
Taras Shevchenko National University of Kyiv,
Kyiv, Ukraine
е-mail: olga.sukhobokova@knu.ua

Scientific studies of Nykyfor Hryhoriyv at the Ukrainian Sociological Institute
in Prague

The contribution of politician and scientist Nykyfor Hryhoriyv to the activities of the Ukrainian Sociological Institute (Ukrainian Institute of Community Studies) in Prague as its co-founder, head, and employee is analyzed. Attention is focused on the role of N. Hryhoriyv in the organizational work of the Institute and his own scientific research as a social scientist. The main areas of his research, which became an important contribution to the formation and development of Ukrainian sociological science, are identified and characterized.
Keywords: Nykyfor Hryhoriyv, Ukrainian Sociological Institute in Prague, Ukrainian diaspora in the Czech Republic, Ukrainian sociology.