Діяльність Олександра Кошиця в еміграції: за матеріалами фонду відділу зарубіжної україніки

Тези доповіді

Бондарчук Ярослав Олегович,
ORCID https://orcid.org/0009-0006-5057-3837,
кандидат історичних наук,
науковий співробітник,
відділ зарубіжної україніки Інституту книгознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: bondarchukart@gmail.com

Діяльність Олександра Кошиця в еміграції: за матеріалами фонду відділу зарубіжної україніки

Проаналізовано видання з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, в яких висвітлена діяльність Олександра Кошиця в еміграції. Розкрита його визначна роль в популяризаціїї української музики в світі.
Ключові слова: еміграція, діаспора, музика, композитор

Олександр Антонович Кошиць (1875–1944) -- видатний український композитор, хоровий диригент, етнограф, музикознавець і пропагатор української культури за кордоном. Його діяльність у період еміграції стала ключовим етапом не лише в його творчому житті, а й у поширенні української музики в світі. У складних історичних обставинах XX століття Кошиць став культурним амбасадором України, який зміг донести багатство національної хорової традиції до найвіддаленіших куточків планети.
Вимушена міграція
Після проголошення Української Народної Республіки (УНР) у 1917 році українська культура переживала короткий, але інтенсивний період піднесення. Кошиць у цей час став ініціатором створення Української республіканської капели — національного хору, який мав завдання не лише відображати дух молодої держави, а й представляти Україну на міжнародній арені. За дорученням Симона Петлюри, голова Директорії УНР, капела вирушила у світове турне, щоби заявити про існування незалежної української держави, яка боролася за виживання в умовах більшовицької навали.
У 1919 році Кошиць разом із капелою залишає Україну. Починається його еміграційний період, що тривав понад два десятиліття. Спочатку маршрут проліг через Польщу, Чехословаччину, Швейцарію, Францію, Бельгію, Нідерланди, а згодом — Південну Америку, США і Канаду.
Українська республіканська капела як культурна дипломатія
Під керівництвом Кошиця капела стала унікальним культурним феноменом. Перший тріумф відбувся в Парижі у 1920 році, де виконання «Щедрика» Миколи Леонтовича справило велике враження на публіку. Саме завдяки Кошицю ця композиція потрапила до Америки й пізніше отримала англомовний варіант «Carol of the Bells», що й досі виконується в усьому світі. Цей твір став символом українського хорового мистецтва і свідченням його унікальності.
Як описує Володимир Кедровський у своїй книзі «Обриси минулого», виданій у Нью-Йорку у 1966, турне капели було надзвичайно широким: вона дала понад 1000 концертів у десятках країн. Її концерти відвідували дипломати, інтелігенція, політики, а також пересічні глядачі. Преса захоплювалася силою, глибиною і мелодизмом українських пісень. Хор співав як народні пісні, так і твори класиків української музики – Леонтовича, Лисенка, Стеценка, Колесси.
У своїй книзі, автор вказує на непростий та вимогливий характер видатного диригента, який одного разу спинив спів хору посеред виконання композиції «Дударик» бо «не почув душі у співі виконавців».
Кошиць не лише диригував, а й активно займався етнографією, записував українські пісні, адаптував їх для хору, створював нові обробки. У цьому проявилася його глибока любов до народної культури й прагнення зберегти її для нащадків.
Складнощі та виклики еміграції
У книзі «Спогади Олександра кошиця», виданій після смерті композитора у 1947 р. у Вінніпезі (Канада), зазначено, що попри культурні успіхи, матеріальні й організаційні умови були вкрай складними. Кошиць постійно боровся за фінансування, шукав підтримку української діаспори, вів листування з урядовими колами УНР в екзилі. Через фінансові труднощі склад капели змінювався, а врешті у 1924 році вона фактично припинила своє існування.
Після цього Кошиць залишився за кордоном, перебравшись до США, а пізніше — до Канади. Там він продовжив діяльність як хормейстер, педагог і композитор. Він співпрацював з українськими громадами, організовував хори, викладав музику, писав статті, видавав обробки народних пісень. Його діяльність мала вагомий вплив на розвиток українського культурного життя в діаспорі.
Публіцистична та наукова праця
Кошиць був не лише музикантом, а й дослідником. Під час своїх подорожей він збирав пісенний фольклор, записував спогади, аналізував місце української музики в європейській і світовій культурі. В еміграції він видав низку збірників: «Українські народні пісні», «Щоденники», «Про українське мистецтво», «Спомини» та інші. Особливо цінними є його щоденники, де він детально описував враження від подорожей, зустрічі з відомими людьми, реакцію іноземної публіки на українську музику.
Його твори мали не лише мистецьку, а й наукову цінність. Він документував фольклорні зразки, аналізував їхню будову, розкривав внутрішню логіку українського мелосу, зіставляв українську народну музику з іншими національними традиціями. Це дозволило йому зробити висновок про глибоку оригінальність українського пісенного спадку, що протиставлявся стереотипам про нібито другорядність української культури.
Пам’ять і значення
Повернутися на Батьківщину Кошиць не зміг. І це стало трагедією життя митця. Нестерпна ностальгія, внутрішній опір чужому для нього прагматичному світові спопелили його душу, вкоротили віку. Ці колізії хвилююче розкриваються в добірці листів до друга – В. Беневського (Кошиць О. А. Листи до друга (1904–1931 / упоряд., комент., вступ. ст. і покажч. імен Л. Пархоменко. – Київ : Рада, 1998. - 190 с.).
Помер Олександр Кошиць у Вінніпезі (Канада) 21 вересня 1944 року. Його внесок у розвиток української культури важко переоцінити. Він не лише зберіг і примножив українську музичну традицію, а й вивів її на світову арену. У найскладніші історичні часи він став голосом України для світу, репрезентуючи її як незалежну культурну спільноту з глибоким духовним і мистецьким спадком.
Сьогодні ім’я Кошиця носить Київський муніципальний академічний хор, а також музичні школи, фестивалі й конкурси. Його твори вивчають у вишах, а його обробки українських пісень і досі виконуються на концертах.
Отже, Олександр Кошиць уособлює той тип митця, який поєднав талант, національну свідомість, наукову допитливість і виняткову відданість культурі. Його еміграційна діяльність — приклад того, як культура здатна протистояти політичному безсиллю, як митець може стати голосом народу навіть у вигнанні, і як українська пісня здатна торкатися сердець людей будь-якого континенту.

Yaroslav Bondarchuk,
Candidate of Historical Sciences,
ORCID https://orcid.org/0009-0006-5057-3837,
Research Fellow,
Department of Foreign Ukrainian Studies, Institute of Book Studies,
V. I. Vernadskyі National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: bondarchukart@gmail.com

Activities of Oleksandr Koshyts in emigration: based on materials from the collection of the Department of Foreign Ukrainian Studies

The publications from the collections of the V. I. Vernadskyі National Library of Ukraine, which highlight the activities of Oleksandr Koshyts in emigration, are analyzed. His significant role in the popularization of Ukrainian music in the world is revealed.
Keywords: emigration, diaspora, music, composer