«Служба божа» з додатками на великі свята і час посту» Андрія Гнатишина: розкриття сакральної змістовності жанру

Тези доповіді

Дем’янець Ігор Йосипович,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5549-5122,
кандидат мистецтвознавства,
заслужений діяч мистецтв України,
доцент кафедри естрадно-вокального мистецтва ЗВО «Університет Короля Данила»,
Івано-Франківськ, Україна,
e-mail: ihor.demianets@ukd.edu.ua

«Служба божа» з додатками на великі свята і час посту» Андрія Гнатишина: розкриття сакральної змістовності жанру

Розглянуто «Службу Божу» з додатками на великі свята і час Посту А. Гнатишина. Підкреслено, що концертність твору як чинник розкриття сакральної змістовності жанру, визначає сферу впливу секулярних чинників на естетику літургійних жанрів у творчості композитора.
Ключові слова: духовна музика, Літургія, церковний наспів, реґент, авторська інтерпретація.

Поміж багатьох великих літургійних циклів українського композитора, диригента, педагога, музикознавця, культурно-громадського діяча Андрія Гнатишина (1906-1995), чотириголосна «Служба Божа» з додатками на великі свята і час Посту 1965-го року. Така специфіка («з додатками») не була у його творчості винятком. Ще 1950-го року, митець створив дві «Служби Божі» для чоловічого хору з додатками на великі свята.
Вступне анотування композитора до твору – «Видаючи цю Службу Божу, йдемо назустріч бажанням багатьох священиків і диригентів українських церковних хорів» – чітко засвідчує, що українські релігійні громади за кордоном потребували не тільки таких простих, як «Самолівкова Служба Божа», а й достатньо складних у стилістичному та виконавському плані високомистецьких церковних творів (одним з яких і є ця Літургія). Поза сумнівом, надійною виконавською опорою був хор церкви святої Варвари як один з найпотужніших у виконавському плані популяризаторів українського національного стилю за кордоном. Певну незвичну для сучасного слухача колористику створює текстова основа. Мова цієї Літургії близька за вимовою до старослов’янської; можливо, тут відтворився досвід реґентування у православних храмах Відня.
У цьому творі виявляються цілком інші стильові параметри. Перш за все, якщо звернути увагу на джерела тематизму окремих частин і твору в цілому, – це зразки київського (2-й варіант «Святий Боже», «Єлици», «Вірую»), галицького («Кресту Твоєму») та не визначеного регіонально «стародавнього» («Отче наш») розспівів. Таке домінування стилістики київського розспіву (це виразно простежується й у інших частинах) було зумовлене загальною орієнтацією церковно-музичної творчості А. Гнатишина на стиль київських хорових колективів, що виконували церковну музику, а тому й домінуючі у їх репертуарі зразки інтерпретацій київського наспіву у творчості різних композиторів. Поза сумнівом, виняткову роль у цьому відіграла творчість композиторів полисенківської генерації, особливо ж – О. Кошиця, більшість зразків церковно-хорової творчості якого виявляла саме цю стилістику.
Очевидно А. Гнатишин був добре знайомий з літургічними творами О. Кошиця, зокрема – циклами «Літургій», поміж яких перша була заснована виключно на інтонаційності і конкретних зразках, що побутували на Київщині, друга – на церковних наспівах, поширених в центральній та східній Україні, третя (з додатками «Вінчання та Панахиди») – різних варіантів київського розспіву, четверта – на основі Львівського Ірмологіону та Підкарпатського Простопінія.
Важливим компонентом у виборі саме цього пріоритету був вплив українських музикознавців – дослідників церковної музики, які переконливо обстоювали ідею визначального значення київського церковно-співочого стилю у розвитку української церковної музики.
З точки зору конструктивної будови, «Служба Божа» 1965-го року відрізняється від інших зразків цього жанру складом піснеспівів. Найменша відмінність полягає у кількості «малих» піснеспівів (як і злитті менших фрагментів з більшими), що вносить певні відмінності, але не виявляє відчутного впливу на драматургію. Структурно-композиційне збагачення відбулося за рахунок введення піснеспівів, які виконуються під час святкових служб (цілком незвичне для української композиторської творчості поєднання псалмів та антифонів у Літургії оглашенних) та, все ж таки, внаслідок орієнтації на відправи за участю вищого церковного кліру у головних храмах за участі добре вишколеного співацького колективу.
Слідом за прикладом О. Кошиця, А. Гнатишин використовує як текст першого антифону – «Воскликніте Господеви вся земля» із приспівом «Молитвами Богородиці» так і зображальний псалом «Благослови, душе моя, Господа»; після малої єктенії – другий антифон «Боже, ущедри ни» з приспівом «Спаси нас, Сине Божий» і другий зображальний псалом «Хвали, душе моя, Господа»; основою третього антифону є стих «Прийдіте, возрадуємся Господеві». Також у цій «Службі Божій» введено замінні частини: «Кресту Твоєму», «Єлици» та окремим фрагментом – два варіанти «Аллилуї».
Виразним проявом значущості ритуальних відправ для композиційної будови твору є послідовне дотримання принципу використання матеріалу Єктеній як окремих частин. Натомість композитор іноді приєднує до структури більших піснеспівів таких хорових «відповідей» на священичі проголошення, як «І духові Твоєму», «І со духом Твоїм», «І всіх, і все» тощо. Таким чином він синтезує дві тенденції, характерні для композиторів полисенківської школи: збереження характерної ритуальної функції єктеній у проекції на формотворення (розмежування розділів відправи) із поглибленим розвитком тематичного ядра цього своєрідного малого варіаційного циклу (у першому випадку), або ж – укрупнення композиційних параметрів «великих» піснеспівів (у другому). Водночас будь-які різновиди хорових «відповідей» відіграють суттєву роль у наскрізному розвитку стилістичної основи «Служби Божої» та створенні своєрідних стабілізуючих зон після і перед інтенсивним інтонаційно-формотворчим розвитком інших частин циклу.
В аспекті загальної «колористики» та настроєво-психологічних відтінків і характеру співвідношень між частинами велику роль відіграють присутні тут варіанти розспівів однієї молитви («Трисвятоє», «Аллилуя», Єктенія сугуба, «Тебе поем» і «Да ісполнятся»), виконаних у традиціях різних регіонів або ж – стилістично і за закономірностями формотворення відмінних між собою. Поміж авторських ремарок зустрічаються вказівки на виконання певних жанрів (після «Єлици» київського роспіву: «Тут співається Прокимен, а опісля Апостол»; після третього антифону: «Тут співаємо тропарі і кондаки»), що вказує на типову практику співу творів різних композиторів, узвичаєних у музичному побуті тієї чи іншої церкви. Піснеспіви, що можуть виконуватися під час різних церковних свят (додатки), належать до найпопулярніших поміж композиторської творчості ірмосів: «О Тебі радується», «Ангел вопіяше», а також – два рідкісні зразки розспіву в українській церковній музиці ХІХ–ХХ століть молитви «Всяческая десь».
Тематичний матеріал циклу виразно виявляє кілька стилістичних опор. Одним з них є принцип псалмодіювання, що синтезується з принципом пісенного розспівування текстів; внаслідок виникає формотворення варіаційного типу різне за розмахом у «малих» та «великих» піснеспівах. Показово, що псалмодійність надзвичайно яскраво виявляється в антифонах і зображальних псалмах, надаючи їх колористиці ефекту певної «автентичності».
У авторській інтерпретації тексту багатьох частин «Служби Божої» зіставляються різні емоційно-психологічні нюанси – тепла ліричність, стримане нагнітання напруги і навіть певний драматизм. При цьому композитор щедро використовує різноманітні типи інтонаційно-фактурного розвитку, зіставляючи у тексті прийоми гетерофонного і гармонічного багатоголосся (різного за кількістю партій), компліментарних доповнень, елементів імітацій і навіть фугато. Загалом створюється достатньо потужна динамічна хвиля, що, досягаючи у кульмінаційній фазі значної експресії вислову, завершується достатньо тривалим згасанням.
Показовою є зведення динамічної шкали від насиченого повноголосого f до рр у прозорому двоголоссі й, врешті, унісоні на першому ступені ладу. Останнє загалом створює ефектну формотворчо-колористичну ідею – своєрідну акустичну арковість між двома сусідніми частинами. Повернення й домінування псалмодійності. Наприклад: у третьому антифоні на початку тональність Фа-мажор не витримується до кінця, модулюючи у ре-мінор композитор створює стилістично-конструктивну арку, виразно підкреслюючи значення цього принципу у загальному формотворенні «Служби Божої».
«Служба Божа» з додатками на великі свята і час Посту розкриває сферу впливу секулярних чинників на естетику літургійних жанрів у творчості А. Гнатишина. У цьому сенсі можна констатувати факт утворення «концертного» напрямку. Мова тексту Літургії – українська; тематичний матеріал виразно виявляє декілька стилістичних опор: псалмодіювання, антифонність, колористика. Ладогармонічний план свідчить про врахування композитором як теситурних можливостей діапазонів і тембрів хорових голосів, так і забарвленості тональних співставлень (домінування дієзної сфери) у виконанні та сприйнятті окремих частин Служби.
Розспівність забезпечує оновлення матеріалу і утверджує нову стилістичну опору, забезпечуючи семантичне зіставлення частин. Хорова фактура хорального типу, який «розцвічується» введенням терцових паралелізмів, що нагадують традиції співу кантів. Відтак можна говорити про синтез ознак галицької ліричної пісенності та різних типів (імітаційної та підголоскової) поліфонії.
Отож, чотириголосна «Служба Божа» з додатками на великі свята і час Посту є твором, що становить своєрідний підсумок не тільки у творчості А. Гнатишина, але і узагальнює показові для українського церковного співу тенденції, які розвивалися упродовж принаймні першої половини ХХ ст. у творчості провідних композиторів.

Igor Demyanets,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5549-5122,
Candidate of Art History,
Honoured Artist of Ukraine,
Associate Professor of the Department of Pop and Vocal Art at King Danylo University,
Ivano-Frankivsk, Ukraine,
e-mail: ihor.demianets@ukd.edu.ua

«Divine Service» with additions for major holidays and fasting periods by Andriy Gnatyishyn: revealing the sacred meaning of the genre

The article considers A. Hnatyshyn's ‘Divine Service’ with additions for major holidays and Lent. It emphasises that the concert nature of the work as a factor in revealing the sacred meaning of the genre determines the sphere of influence of secular factors on the aesthetics of liturgical genres in the composer's work.
Keywords: sacred music, liturgy, church chant, choirmaster, author's interpretation.