Жіночі життєписи у візуальних проєктах світового мистецького простору

Тези доповіді

УДК 929-055.2:930.1
Буряк Лариса Іванівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-4631-844X,
докторка історичних наук, професорка,
провідна наукова співробітниця,
відділ теорії та методики біобібліографії,
Інститут біографічних досліджень,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Київ, Україна
e-mail: larysa.buryak@gmail.com

ЖІНОЧІ ЖИТТЄПИСИ У ВІЗУАЛЬНИХ ПРОЄКТАХ
СВІТОВОГО МИСТЕЦЬКОГО ПРОСТОРУ

Досліджено візуальні моделі жіночого життєпису в мистецьких проєктах лондонської національної галереї сучасного мистецтва Тейт Модерн та обґрунтовано гіпотезу про контекстуальну універсальність візуального (авто)біографічного наративу, який, попри відстані, кордони, культурні відмінності, об’єднаний спільними емоціями.
Ключові слова: війна, вигнання та міграція, жіночі життєписи, візуальний (авто)біографічний наратив, національна галерея міжнародного модерністського і сучасного мистецтва Тейт Модерн у Лондоні.

(Авто)біографічні моделі на тлі воєн та соціальних потрясінь змінюють свої форми. Вони виходять за межі усталених уявлень про (авто)біографічний наратив, стають гнучкими й адаптованими до викликів епохи, звертаючись у тому числі й до засобів візуалізації. Візуальне мистецтво відкриває свій безмежний простір, адже за допомогою кольорів і форм вдається заповнювати травматичні розриви в біографічних розповідях, ретранслюючи ті гострі емоції, які неможливо передати словами. Сучасне мистецтво провідних музеїв світу підтверджує цю гіпотезу, візуалізуючи життя, яке можна не лише розповісти / описати словами, але й відтворити / передати мистецькими засобами. Одним із таких музеїв є національна галерея сучасного мистецтва Тейт Модерн (Tate Modern) у Лондоні, яка має у своїй колекції унікальні художні експонати, що репрезентують візуальний автобіографічний наратив, авторами якого є всесвітньо відомі мисткині.
У цій розвідці розглянемо мистецькі концепції лише окремих робіт, представлених у галереї, які ретранслюють персональний життєвий досвід художниць, котрі опинились заручницями воєнних конфліктів і змушені були більшість свого життя прожити на чужині. Оскільки допоки не маємо в цьому музейному зібранні подібних творів, які би репрезентували українське мистецтво, варто зупинитись на роботах всесвітньо відомих мисткинь – індійської художниці Заріни Хашмі (Zarina Hashmi) і палестинської – Мони Хатум (Mona Hatoum). Звертаючи увагу на феномен їхньої творчості, спробуємо водночас обґрунтувати гіпотезу про актуальність і універсальність візуального автобіографічного наративу, який, попри відстані, кордони, культурні відмінності, об’єднаний спільними емоціями – почуттям сильного душевного болю й тугою за втраченим домом, зруйнованим світом, розірваними родинами.
Одним із поштовхів для дослідження стало усвідомлення того, що світ наших особистих біографій переплітається з, так званою, «біографією» глобального світу. Війна в Україні спричинила гостре відчуття подібності долі українців до долі інших народів, які потрапили в турбулентність глобальних конфліктів ХХ століття, що тривають й у ХХІ.
Заріна Хашмі належала до покоління митців, чиє життя й творчість були зумовлені розподілом Індії після проголошення незалежності країни. Вона народилась у 1937 р. в місті Алігарх на півночі Індії, де її батько був професором історії в мусульманському університеті. Їхня родина, як і мільйони інших, що проживали в цьому регіоні, у 1947 р. змушена була залишити рідний дім, опинившись у таборі для переселенців у Делі. Ця подія стала глибокою травмою для Заріни Хашмі й визначила в майбутньому домінантну тему її творчості. Смуток, відчуття втрати родинного дому, пошук нового «дому» та нової ідентичності пронизують усі її роботи, відкриваючи вікно в автобіографію художниці. В історії світового мистецтва вона залишиться «художницею світу у пошуках дому», як промовисто ідентифікувала Заріну Хашмі «The New York Times» (28 May, 2020).
За власним зізнанням мисткині, «дім» став центром її всесвіту, а лінії – інструментом, за допомогою якого вона змогла «написати автобіографію». Тема втраченого і пошук нового дому концептуалізується в розмаїтті сюжетів її графічних робіт, що доповнюють один одного, перегукуючись між собою ідеями, назвами, технічними прийомами (“Father’s House”, “”Homes I made”, “Home – is a Foreign place, Admit One”, “Maps, Homes and Itineraries”, “Papers Houses”, “Direction to my House”).
Підґрунтям для відтворення візуальних автобіографічних наративів минулого стала пам’ять, репрезентована збереженими листами, фотографіями, віднайденими давніми картами Алігарха. Її «дім» – це простір, зовнішній і внутрішній світ, який відтворюють абстрактні картографічні зображення місцевості, де вона провела своє дитинство, плани рідного міста, схеми поверхів, кімнат, різних елементів батьківського будинку. У серії робіт під назвою «Листи з дому» (“Letters from Home”), що зберігається у Тейт Модерн галереї, вона вплітає фрагменти листування зі своєю сестрою у витончені паперові композиції, ретранслюючи відчуття ностальгії й туги за минулим, за своєю родиною й сестрою, яка залишилась її єдиним «домом». За допомогою цих абстракцій Заріна Хашмі створює візуальний архів своїх спогадів, що врешті-решт розчиняють часові, дистанційні, культурні межі між автобіографією художниці й глядачами, запрошуючи їх пережити власні досвіди міграції. «У напрямку до мого дому» (Direction to my House by Zarina Hashmi with Sarah Burney, New York, 2018) – таку назву має і збірка есеїв художниці, які стали продовженням і заключним словом у її візуальній автобіографії.
Концептуально співзвучними до робіт індійської мисткині є автобіографічні інсталяційні композиції палестинської художниці Мони Хатум, яка народилась у Бейруті в 1952 р. Її родина розділила долю більшості палестинців, які після 1948 р. виявились поза законом на території Лівану, а отже, стали вигнанцями на своїй батьківщині. Мона Хатум, виїхавши до Лондона в 1972 р. на короткий час, уже не змогла повернутись додому, де розпочалася громадянська війна і Ліван став зоною перманентної ескалації та військового конфлікту.
Мистецька кар’єра художниці відбулась у Великій Британії, далеко від батьківщини, де залишилась її родина. Мона Хатум стала однією з найвпливовіших художниць свого покоління. Вважається, що сила її мистецтва полягає саме в здатності виходити за межі локальних і особистих переживань і робити їх універсальними, долаючи кордони світу й культурних розмежувань. Її мистецтво, як і мистецтво Заріни Хашмі, відображає складні внутрішні переживання людини, відірваної від родини, говорить про вигнання, культурну й мовну дезорієнтацію, втрати й розлуки, спричинені війною. Одна з її найбільш зворушливих й проникливих інсталяцій – “Measures of Distance”(«Виміри відстані») – побудована на листах, і перегукується в такий спосіб із серією графічних робіт індійської художниці «Листи з дому». Але – на цей раз – це листи, написані матір’ю Мони Хатум з Бейруту до своєї доньки в Лондон, які відтворюють глибинний зв’язок з нею, розірваний війною, вербалізують за допомогою інсталяційних прийомів психологічну напругу між близькими людьми, що промовляють різними мовами. Листи з’являються як арабський текст, що рухається екраном, у той час як сама художниця читає їх вголос англійською мовою. Інша її відома робота, представлена в галереї Тейт Модерн («Hot Sport» («Гаряча точка»)) продовжує роздуми мисткині над долею людини, для якої немає спокійного місця в ХХІ столітті, охопленого війнами й масштабними конфліктами. Вона репрезентує інсталяційний контур континентів земної кулі люмінесцентно-червоного кольору як єдиний світ – єдину «гарячу точку», де гинуть люди, ллється кров, руйнується життя.
На тлі рефлексій, викликаних жіночими мистецькими творами лондонської галереї сучасного мистецтва, постає цілком природне запитання стосовно наявності подібних проєктів в українському культурному просторі, адже українське сьогодення – це одна із «найгарячіших точок» світу, ґрунт для візуального (авто)біографічного наративу, що міг би стати новим мистецьким спалахом і зайняти свої місце у світових колекціях.

UDC 929-055.2:930.1
Larysa Buriak,
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4631-844X
Doctor of Historical Sciences, Professor,
Leading Research Associate,
Department of Theory and Methodology of Biobibliography,
Institute of Biographical Research,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine,
e-mail: larysa.buryak@gmail.com
WOMEN’S LIFE STORIES IN VISUAL PROJESTS
OF THE WORLD ART SPACE
The models of women’s life stories in artistic projects of Tate Modern art gallery in London have been studied, and the hypothesis of the unity of the visual (auto)biographical narrative, which, despite distances, borders, and cultural differences, is united by shared emotions, have been substantiated.
Keywords: war, exile, and migration, women’s life stories, visual (auto)biographical narrative, Tate Modern art gallery in London.