Обов’язковий примірник мережевого документа як основа формування розподіленого фонду Національної електронної бібліотеки

Тези доповіді

Бурхливий розвиток інформаційно-комп’ютерних та Інтернет-технологій сприяє стрімкому зростанню обсягів потоку онлайнових видань, що породжує низку теоретичних, правових, технологічних та організаційно-методичних проблем, пов’язаних із забезпеченням національними бібліотеками збору й довічного збереження найціннішої частини національного сегменту Інтернету як основи цифрової культурної спадщини. Найгарантованішим організаційно-правовим інструментом реалізації цього складного завдання є розширення дії закону про обов’язковий примірник документів: за даними міжнародних експертів за останні 10 років більше 20 країн світу включили до об’єктів обов’язкового депонування віддалені електронні ресурси національного сегменту Інтернету. Вивчення та запозичення Україною кращих здобутків досвіду роботи зарубіжних бібліотек щодо оптимальних моделей формування та використання системи національних репозитаріїв Інтернет-документів є актуальним й невідкладним завданням сучасності.
Аналіз чинного зарубіжного законодавства про обов’язковий примірник документів дозволяє стверджувати, що найпрогресивніші моделі функціонування цієї організаційної форми гарантованого документопостачання бібліотек мережевими виданнями існують у Франції, Великій Британії, Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії. Реалізація цих моделей передбачає гармонізацію законодавства про обов’язковий примірник мережевих видань з вимогами законів про інтелектуальну власність та захист персональних даних. В основу такої гармонізації покладено директиви Євросоюзу 2001 р. щодо авторського права, які підкреслюють необхідність обов’язкового депонування та довготривалого зберігання національними бібліотеками суспільно значущих Інтернет-видань як виключення з закону про інтелектуальну власність заради підтримки освіти та наукових досліджень. При цьому у більшості країн світу, які мають розвинуте законодавство про авторське право, мережеві документи, які надійшли до бібліотеки через систему обов’язкового примірника, можуть вивчатися фахівцями лише в приміщенні бібліотеки у наукових читальних залах на індивідуальних робочих місцях, які акредитовані за ними. При цьому фахівці мають документально підтвердити необхідність роботи з такими колекціями. В цілому в зарубіжній бібліотечній практиці для користувачів передбачено чотири основні рівні доступу до об’єктів обов’язкового депонування: доступ з комп'ютерів бібліотеки; доступ з комп'ютерів університетів, коледжів, публічних бібліотек; доступ з персональних комп'ютерів користувачів-дослідників; виставлення електронних документів на сайті бібліотеки (наприклад, як експонати виставки).
Зважаючи на специфічні властивості веб-видань: моноекземплярність, динамічність, мінливість, багаторівневу ієрархічну структуру, автоматичне змістовне оновлення, які суттєво ускладнюють технологію комплектування ними бібліотечних фондів, важливим є визначення науково обґрунтованих критеріїв відбору об’єктів обов’язкового депонування. Світова бібліотечна практика пропонує єдиний вихід щодо депонування мережевих ресурсів — відмовитися від максимальної повноти охоплення та комбінувати два основні підходи до організації збирання обов’язкового примірника Інтернет-документів: селекцію та вибірку. Перший варіант передбачає попередню селекцію сайтів, які треба зібрати згідно критеріїв їх якості (освітня, наукова або культурна цінність), інформативності, суспільно-практичної значущості (урядові та законодавчі документи). Варіант вибірки — це класична модель обов’язкового примірника, коли сайти збираються автоматично як відбиття стану національного сегменту Інтернету на певний проміжок часу.
Враховуючи, що кожний підхід має як переваги, так і недоліки, Національна бібліотека Франції з 2006 р. використовує «змішану модель» архівування Мережі, яка об’єднує як широкий доменний огляд, так і сфокусований (або селективний). Перший передбачає щорічний огляд усіх доменних імен, зареєстрованих в TLD.fr, а також сайти, зареєстровані під доменами .com, .org, .net, які складають дві третини Інтернет-ресурсів, зареєстрованих у Франції. Такий щорічний збір допускає обмежену кількість даних з кожного домену — до 10 тис. адрес (або файлів) на один домен. Ідея цього підходу — це надання «миттєвої фотографії» французького сегмента Інтернету, але обмеженої як по глибині, так і по охопленню у часі. Всі зібрані дані зберігаються в Національній бібліотеці Франції в центральному репозитарії даних, призначеному для внутрішнього використання. Веб-архів є частиною глобального цифрового сховища Франції та програми збереження SPAR (Systeme de Preservation des ARchives), що були створені у 2004 р. Важливо зауважити, що в перспективі Національна бібліотека Франції для забезпечення довготривалого збереження документів планує використовувати у своїх мережевих архівах централізовану систему відкритої архівації — SPAR. Ця система дозволить уникнути застарівання форматів запису інформації на основі технологій міграції та емуляції.
Більшість національних бібліотек провідних країн світу визнають корпоративність як головний організаційний принцип формування єдиного розподіленого архіву мережевих видань. Так, Національна бібліотека Норвегії бере участь у різних міжнародних проектах з архівування Інтернет-ресурсів, вона є членом International Internet Preservation Consortium — IIPC, у якому співпрацює з іншими національними бібліотеками і американським Internet Archive. Крім того, бібліотека бере участь у проекті Nordic Web Archive — форумі національних бібліотек скандинавських країн, що присвячений координації діяльності зі збору й архівування мережевих ресурсів. В Україні реалізацію принципу координації-кооперації треба розпочинати з розроблення Національною бібліотекою України ім. В.І. Вернадського Профілю комплектування національного розподіленого фонду електронних документів, який має закріплювати принципи відбору, розподіл документів по системі фондів бібліотек-одержувачів мережевого обов’язкового примірника, а також відповідальність за його зберігання та надання в користування.
Зважаючи на закордонний досвід, на першому етапі реалізації обов’язкового депонування національного сегмента Інтернету доцільно встановити наступні критерії відбору мережевих документів:
• національний домен;
• веб-сайти з доменів інших країн, релевантні запитам щодо національного надбання (екстериорика);
• мережеві бази даних, що мають наукову, історичну та культурну цінність.
Національний домен має включати:
• офіційні сайти органів державної влади та управління, провідних громадських об’єднань, політичних партій, крупних діячів політики, мистецтва, науки, культури;
• електронні бібліотеки та інституціональні репозитарії;
• архіви загальнодержавних газет та електронні наукові журнали.
Ці ресурси необхідно ввести до складу обов’язкового примірника документів як об’єкти депонування з періодичністю архівування 4 рази на рік. З метою повноти охоплення даних ресурсів доцільно застосовувати веб-роботів, що ведуть автоматичний збір Інтернет-матеріалів («харвестинг» — від англ. «to harvest» — «збирати врожай»).
Важливим завданням є запровадження технології бібліографування соціально значущих ресурсів Інтернету, заснованої на форматі Дублінського ядра метаданих, формування єдиної інформаційно-пошукової системи на розподілений фонд мережевого обов’язкового примірника, включення цих даних в систему Державної бібліографічної реєстрації як складової національної цифрової спадщини.