Найважливіший чи початковий момент в історії України? Дискусія початку 1930 х років

Тези доповіді

УДК 930.2:[001.8:94(477)]"193"
Гордієнко Дмитро Сергійович
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2313-9019
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник,
відділу зарубіжних джерел з історії України,
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Національна академія наук України,
м. Київ, Україна
e-mail: dmytro.gordiyenko@gmail.com

НАЙВАЖЛИВІШИЙ ЧИ ПОЧАТКОВИЙ МОМЕНТ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ? ДИСКУСІЯ ПОЧАТКУ 1930 Х РОКІВ

Дослідження розкриває дискусію початку 1930 х років, започатковану Кордубою. Опонували йому українські вчені в Празі, згодом у дискусію вступили науковці зі Львова і Варшави. Вчені вийшли за рамки теми і порушили низку інших питань з історії України.
Ключові слова: Мирон Кордуба, історіографія, історіософія, націологія.

Дискусія 1930 х років, започаткована статтею Мирона Кордуби “Найважливіший момент в історії України”, виявилась однією з найбільших дискусій в українській історичній науці, що тривала два роки і захопила цілу низку українських науковців.
На сьогодні ця дискусія ще не знайшла свого належного висвітлення в науці. З іншого боку, в нечисленних згадках про неї присутні й суттєві помилки, наприклад, стверджується, що Кордуба визнав свої помилки, чи приписується Володимиру Пархоменку ініціатива дискусії, жодного разу не було проаналізовано й весь масив інформації.
Зазначена стаття Кордуби була опублікована в 6-й книзі за 1930 рік “Літературно-наукового вістника”. У статті автор порушив історіософське питання визначення ключової, вагомої дати в історії України. На думку Кордуби, цією датою є та, що чітко розділила історію України та Росії, і такою датою він проголошує входження України до складу Великого князівства Литовського. Цей момент – розрив з “північно-східними князівствами” Кордуба проголошує “товчком” згуртуванню українців в окрему “етнічну групу”. При цьому попередній період дослідник називає спільним російсько-білорусько-українським спадком, коли існувала одна спільна “нація” чи “культурна сфера”. Ознаками цієї єдності нібито були: об’єднання “східнослов’янських племен” під владою однієї династії, одна церковна організація з київським митрополитом на чолі та єдина, спільна літературна мова, якою проголошується “староболгарська”. Підхід мав би бути інтегральним, проте Кордуба пропонує за “найважніший момент” – політичну акцію – зміну династії та державного утворення, зокрема проголошує спільну “українсько-білоруську мову” “руського населення” ВКЛ, чим вступає у суперечність із самим собою.
Теза про спільність викликала різке несприйняття членів Українського історико-філологічного товариства в Празі. Вони зібрали два засідання Товариства 11 і 18 листопада 1930 р., на яких була обговорена стаття Кордуби. Основним доповідачем у Празі виступив академік Степан Смаль-Стоцький, серед інших доповідачів були такі вчені, як Симон Наріжний, Павло Феденко, Сергій Шелухін та низка інших. Всі вони не визнали тези Кордуби. Несприйняття викликало датування початків української нації серединою XIV ст. Празькі вчені апелювали до Грушевського і стверджували приналежність історії середньовічної Русі до історії України. Знаково, що до Грушевського апелював і Кордуба, згідно якого Грушевський теж надавав епохального значення входженню України до складу ВКЛ.
Матеріали дискусії в Празі були опубліковані окремою брошурою “Откоуду єсть пошьла Руская земля…” (Прага, 1931). На цю брошуру відгукнувся рецензією львівський історик Теофіл Коструба, який підтримав тези Кордуби і додав “соціологічний аргумент”. Після того до дискусії долучилися історик та археолог В’ячеслав Заїкин (Варшава), історик церкви Микола Чубатий (Львів) та низка інших науковців. Була порушена ціла низка цікавих наукових питань, що прямо чи опосередковано стосувалися теми дискусії.
Врешті у 10-й книзі за 1931 р. “Літературно-Наукового вістника” вийшла стаття Кордуби “Ще кілька слів у справі «Найважнішого моменту в історії України»”, в якій автор дав відповідь опонентам і фактично вийшов з дискусії. Відповідь же звелась до повторення первісних тез за винятком мовного питання, яке Кордуба фактично відкинув “як несуттєве” для теми.
Після окупації західноукраїнських земель Совєтським Союзом у 1939 року, окупанти поставлять наступну крапку в цій дискусії. Вони розстріляють В’ячеслава Заїкина, а Костянтина Чеховича відправлять у концтабір в Сибір. Проте, за даними Ярослава Дашкевича, ця дискусія тривала принаймні до 1943 року. Її ключові тези обговорювалися у Львівському таємному університеті під німецькою окупацією. Однак, це радше було продовженням осмислення теми, ніж власне дискусією.
Відкинувши аргумент мови як ознаки окремої нації, головними своїми опонентами Кордуба природно визнав філологів – Смаль-Стоцького та Чеховича, якій й апелювали передусім до мовного аргументу. Прикметно, що Смаль-Стоцький був давнім знайомим і колегою Кордуби по буковинському періоду, коли вони спільно розвивали в краї український національний рух. Відтак Кордуба мав би добре знати концепцію Смаль-Стоцького – Ґартнера щодо розподілу слов’янських мов. Прикметно, що мовний чинник як визначальний у формуванні нації заперечували саме львів’яни Кордуба і Коструба. Натомість для пражан – емігрантів переважно з Наддніпрянської України – мова була визначальним фактором ідентичності української нації. Очевидно, тут ключову роль відіграв історичний досвід. На той час Галичина ще не знала тривалого лінгвістичного геноциду з боку Москви. Натомість у підросійській Україні він був тривалим і послідовним, оскільки саме мова була наріжним каменем розрізняння українців та московитів.
Політичний чинник прослідковується і у виборі Кордубою “найважливішого моменту”. Перед тим інший український історик – Степан Томашівський прочитав лекцію у Варшавському університеті і видав брошуру на тему “Десять років українського питання в Польщі” (Львів, 1929), в якій порушив питання порозуміння українців і поляків. Відповідно, й Кордуба, який з 1 січня 1929 р. був обраний професором Варшавського університету, вважає переломовим моментом в історії України входження її до складу ВКЛ, коли були чітко розірвані відносини з Москвою. Отже, перебування у ВКЛ, а згодом – у Речі Посполитій і дало, на думку львівського дослідника, українцям сформуватися в окрему націю. Проте, не зрозуміло, коли і за яких обставин в окрему націю виокремилися білоруси.
Таким чином, дискусія починалася як обговорення чи виділення “найважливішого моменту в історії України”, однак вилилася у дискусію про початки, витоки української нації. Надалі українська еміграція буде визнавати ранній націогенез українців, за Шевельовим з VI ст., натомість історіософське осмислення ключових моментів, що згадувалися зокрема в ході дискусії, залишиться поза магістральних зацікавлень вчених українського еміграції. Важливо зазначити й те, що це була єдина повноцінна дискусія в історії української історичної науки і навіть цим вона привертає до себе увагу і заслуговує на подальше і поглиблене дослідження.

UDC 930.2:[001.8:94(477)]"193"
Hordiienko Dmytro
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2313-9019
PhD in History,
senior researcher,
Department of Foreign Sources on the History of Ukraine
M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies,
National Academy of Sciences of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: dmytro.gordiyenko@gmail.com
THE MOST IMPORTANT OR POINT THE BEGINNING OF UKRAINE’S HISTORY? THE DISCUSSION OF THE EARLY 1930s
The study reveals a discussion of the early 1930s initiated by Korduba. He was opposed by Ukrainian scholars in Prague, and later scholars from Lviv and Warsaw joined the discussion. The scholars went beyond the topic and raised a number of other issues in the history of Ukraine.
Keywords: Myron Korduba, historiography, historiosophy, nationality.