Періодизація літературних епох як проблема систематизації літератури

Тези доповіді

Періодизація літературних епох як проблема систематизації літератури

Історичний період має вагоме значення для класифікації літератури, бо висвітлює суспільні відносини тієї чи іншої доби. Хоча зараз літературознавці зменшують значення суспільних чинників у розвитку літератури, повністю їх відкидати не можна. Поділ літератури за періодами є основним принципом класифікації літератури. Під періодом збирається історія літератури, персоналії та літературні твори. Виокремлення літературних періодів є зручним для читачів. Крім великих періодів, іноді є доцільним поділ на підперіоди.
Доцільно розглянути питання періодизації літературних епох в історичному розвитку. Перше видання таблиць ББК з філологічних наук та художньої літератури пропонують докладну періодизацію літературних епох, особливо це стосується окремих країн. Звернемося до прикладу англійської літератури, яка поділялася так:
42 Англійська література V – XV ст. (середні віки)
421 Англійська література до 1066 р. (англосаксонський період)
422 Англійська література другої половини XI–XIII ст.
423 Англійська література ХІV–XV ст.
Ш5(4Вл) Англійська література XVI–XVII ст. (доба Відродження)
44 Англійська література XVII ст. (1640–1688)
45 Англійська література XVIII ст. (до 1789 р.)
52 Англійська література кінця XVIII–XIX ст. (1789–1871)
53 Англійська література кінця XIX – початку XX ст. (1871 – 1917)
6 Англійська література ХХ ст. (1917 – )
61 Англійська література до 1945 р.
62 Англійська література з 1945 р.
У другому виданні таблиць ББК періодизація спростилася. Розглянемо її на прикладі тієї ж англійської літератури:
4 Англійська література V–XVII ст.
5 Англійська література 1640–1917 рр.
6 Англійська література XX ст.
Періодизація літератури тривалий час визначалася історичними подіями. Це можна простежити на прикладі того, що до періоду 5 літератури ХІХ – початку ХХ ст. належать твори до 1917 року, а для західних областей України цей період продовжувався до 1939 року, тобто до встановлення на цій території Радянської влади.
Можуть існувати два способи періодизації: за культурно-історичними епохами (бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм з його різними течіями) та хронологічний. У таблицях ББК використовувався саме другий. Укладачі ББК писали, що в основу хронологічних поділів світової літератури та окремих літератур покладена періодизація, прийнята в програмах і курсах для вищих навчальних закладів СРСР і в сучасних працях із історії літератури, яка спирається на загальноісторичну періодизацію з урахуванням специфіки розвитку літератури як однієї з форм ідеології. Тут ми бачимо звужене розуміння літератури, яка не зводиться тільки до ідеології. Автори таблиць зазначали, що питання періодизації літературного процесу в окремих країнах ще недостатньо розроблені наукою.
У практиці укладання генерального систематичного каталогу Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського використовувалася більш широка періодизація, коли періоди не ділилися на підперіоди, за винятком української та російської літератур. Зарубіжні літератури тривалий час систематизувалися без індексу, який вказує період. Це пояснюється тим, що до бібліотеки творів української та російської літератур надходило значно більше, ніж зарубіжних літератур. Класифікація літератури за вузькими періодами, крім деяких переваг, значно ускладнює роботу систематизатора.
Пошук літератури можна здійснювати за хронологічними або художніми напрямами. Художній напрям зазвичай не вписується в певний хронологічний період і виходить за його межі. Часом те чи інше літературне явище або творчість письменника бувають ширшим і за художній напрям. На думку Г. Померанца, історія мистецтва — це не історія напрямів, це історія того, як мистецтво пробивалося крізь напрями, крізь розсудливі схеми. А Д. Лихачов уважав, що стиль — це до певної мірі нівелювання, це «доля», яка намагається скувати мистецтво свого часу й позбавити добу її індивідуальності. І тільки посередній митець повністю підкоряється вимогам стилю. Нерідко в літературі твори одного і того ж письменника належать до різних напрямів. В. Гюго починає свою творчість як класицист, а закінчує як романтик. О. Пушкін і Т. Шевченко у різні періоди були романтиками і реалістами. Творчість Г. Ібсена належала до романтизму, реалізму, натуралізму і символізму. Художній досвід ХІХ століття свідчить про взаємодію творчих принципів романтизму й реалізму. А історія світової літератури ХХ століття показує взаємопроникнення принципів і практики реалізму й модернізму. Отже, така складність літературного процесу іноді змушує читача шукати книжки з необхідної тематики не у розділі історії літератури, а в розділі її теорії, де видання збираються не за хронологічною, а за проблемною ознакою. Вивчення літератури за різними періодами невідривне від простеження її взаємодії з іншими формами суспільної свідомості (філософія, релігія, політика тощо), які розвивалися в той саме час і були історично обумовленими. Тому при вивченні літературного процесу певної доби необхідно також звертатися до даних історичної науки. Саме в ній можна отримати відомості про історичні події, які накладаються на літературні факти. Отже, на наш погляд, доцільним видається використання широких періодів систематизації літератури, за винятком української та російської, із відображенням певних проблем у розділі теорії літератури.