Розмаїття транслітерованих форм імен українських авторів в електронному каталозі НБУВ: спроба аналізу.

ЗаявникШекера Павло Іванович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Адаптація завдань і функцій наукової бібліотеки до вимог розвитку цифрових інформаційних ресурсів» (2013)
Західне вказано
Назва доповідіРозмаїття транслітерованих форм імен українських авторів в електронному каталозі НБУВ: спроба аналізу.
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

027.021(477-25): 025.3-028.27:003.034
Шекера Павло, зав. відділу НБУВ

Розмаїття транслітерованих форм імен українських авторів в електронному каталозі НБУВ: спроба аналізу.


Імена українських авторів або інших осіб, що відповідають за інтелектуальний зміст твору, що публікується будь-якою мовою з використанням латинської абетки, мають бути представлені у заголовках бібліографічних записів, або точках доступу електронного каталогу однаково, хоча у документі вони можуть бути поданими різним способом у відповідності до вимог певної мови.
Для прикладу, видання українських класиків за кордоном: Shevchenko T. Povne vydannia tvoriv.- Kyїv-Liaptsig, 1918-20.- 5 vol.: ill.
Shevchenko T. Povne vydannia tvoriv/ Za red. P.Zaitseva. - 2-he dop. vyd.- Chikago: M.Denysiuk, 1959-1963. – 14 vol.: ill., portr.
Зведення до єдиної форми подання імені автора і, відповідно, розміщення його в каталозі, досягається засобами транслітерації. Вперше це питання розглядалось при створенні каталогів пруських бібліотек, тому що розстановка книг в єдиному алфавіті вимагала запису назв та прізвищ авторів за допомогою єдиної системи. З цією ціллю були складені спеціальні інструкції 1899 року та 1908 року, що стали основою при укладенні Міжнародної організації стандартів (ISO).
Насамперед визначимо термін “транслітерація”. У книзі “Про мову і мовознавство” А.Білецький називає і пояснює поняття транслітерації: “Транслітерацією називається заміна знаків одного алфавіту на знаки іншого алфавіту, наприклад, українського латинськими літерами або грецького - латинськими”.
Необхідність однаковості подання даних про імена осіб з метою інформаційної уніфікації для забезпечення повноти бібліографічного пошуку в бібліотечних і, зокрема, електронних каталогах, викликала потребу застосування транслітерації. Свого часу Щерба наголошував про незмінність більшості з літер та за аналогією переходу з однієї “форми” в іншу (за звучанням) проблеми лише з’являються при передачі “інших”, які, не властиві деяким мовам з латинським алфавітом.
Реформатський зазначав, що “чужу назву, написану іншим алфавітом, передають буквами свого реального алфавіту і звичними для своєї орфографічної системи буквосполученням. Знову ж таки не виходячи за межі 26–ти латинського”. Оригінальність і своєрідність не застосовуючи переклад – одна з важелів транслітерації.
В нашій країні за останні роки було зроблено декілька спроб стандартизувати систему транслітерування й узгодити її з міжнародними вимогами. Останньою з державних документів у цій сфері є Постанова Кабінету міністрів України від 27 січня 2010 р. № 55 «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею».
Розбіжності з російськими правилами каталогізації ГОСТ 7.79-2000 «Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Правила транслитерации кирилловского письма латинским алфавитом», які більше наближені до ISO-9 1995 року «Інформація та документація. Транслітерація кириличних літер латинськими. Слов'янські та неслов'янські мови» відчутні з точки зору граматики та алфавіту. Варіанти висвітлення окремих голосних та приголосних не дає змогу узагальнити єдину систему в світі транслітерованих варіантів, не притримуючись єдиних правил, затверджених саме цій мові.
Транслітеруючи написання, враховують звичайно не фонетику, а відповідність знаків одного алфавіту знаками іншого алфавіту. Щодо простоти, то можна зазначити декілька переваг над транскрипцією. Це: 1) міжнародність; 2) однозначність; 3) зворотність, при якій будь-яке слово можна перекласти і в зворотньому напрямку повертаючись до оргигіналу; 4) регульовані елементарними правилами, які не потребують особливих знань мов, ні знань правил національної орфографії.
Для прикладу: Алексєєв Олександр транслітерується як Alexeev Alexandr – Alekseev Oleksandr – Alekseiev O. – Alieksieiew A.- Alieksieiev O. тощо. Аналогічний приклад можна привести і на переплетіння форм «старих» конструкцій транслітерації: Шептицький Андрей – Šeptyc’kyj A. – Sheptyts’ky A - Sheptytsky A. (Toronto) – Sheptyts’kyi A. Не можна погодитись з транслітераційною передачею українського прізвища Їжакевич згідно ISO-9 – Їžakevič. Варіанти можуть надходити і інші: Jizhakevich – Iižakevyč – Yizhakevich, хоча правильний варіант Yizhakevych.
На мою думку, таке розмаїття варіантів транслітерованих форм українських авторів в каталогах НБУВ зумовлена перш за все не чітким виконанням останньої Постанови Кабміну щодо транслітерації української мови. Саме української, бо, судячи з надходжень, можна зробити висновок, що паралельно застосовується для вищезгаданих авторів транслітерація за російськими правилами (ГОСТ), міжнародними (ISO), навіть «латиники» («Драгоманівка», Вакуленка М. тощо).
На сьогоднішній день зустріти ім’я кириличної основи на латиниці – не новина, тому й проаналізувавши більш детально кожне з них можна зробити висновок: написання дуже різноманітні. В зв’язку з цим постала проблема упорядкувати транслітерацію за нормами та правилами, вимагати державними установами. При цьому українсько-латинське письмо стане як додатковий, допоміжний засіб українського письменства в сфері міжнародного спілкування та порозумінь при використанні джерел з кириличною основою. Таке упорядкування покликане сприяти підвищенню ефективності контактів ділових людей, спеціалістів та лінгвістів, покращення доступу до електронних каталогів бібліотек не лише в Україні, але й за кордоном.