Неоприлюднені дані про смерть генерального обозного Івана Ломиковського

Тези доповіді

УДК [94: 929] (477) “1714”
Пономарьов Олександр Михайлович,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-5492-0804,
кандидат історичних наук,
провідний науковий співробітник,
відділ давніх актів,
Центральний державний історичний архів України,
Київ, Україна
e-mail: mihalych1878@gmail.com

НЕОПРИЛЮДНЕНІ ДАНІ ПРО СМЕРТЬ
ГЕНЕРАЛЬНОГО ОБОЗНОГО ІВАНА ЛОМИКОВСЬКОГО

Уточнено дату смерті генерального обозного Івана Ломиковського, котрий після поразки під Полтавою разом з гетьманом Іваном Мазепою виїхав до Бендер, а згодом до Ясс, де й помер 1714 року у віці 69 років. Виявлений архівний документ підтверджує думку О. Лазаревського, що після заповіту обозний прожив ще три роки.
Ключові слова: Іван Ломиковський, дата смерті, 1714 рік, Олександр Лазаревський, часопис «Молодик».

Одного з найближчих соратників гетьмана І. Мазепи Івана Васильовича Ломиковського (1645–1714 рр.) цілком справедливо зараховують до кола осіб, котрі прагнули відірватися «геть від Москви», що тягнула Україну в нетрі азійсько-візантійського деспотизму. Вже за одне це постать І. Ломиковського гідна вшанування, адже за свій вибір він заплатив майже п’ятьма роками життя у вигнанні та смертю на чужині. Проте за браком джерел ця фігура так і залишилася практично недослідженою. Показовим є різнобій у довідкових виданнях, монографічних студіях щодо визначення дати його смерті. Водночас фахівці дотримуються спільної думки стосовно місця поховання видатного мазепинця, справедливо вказуючи на Ясси – столицю Молдавського князівства.
Знані дослідники козаччини, представники дніпропетровської історіографічної школи намагалися коротко окреслити «curriculum vitae» І. Ломиковського, котрий активно підтримав антимосковське повстання й разом із трьома синами – Володимиром, Іллею, Михайлом – пішов зі своїм покровителем у Бендери. Його чільне місце серед еліти України-Гетьманщини виразно репрезентують шлюбні пов’язання. Так, він був зятем К. Мокрієвича, сватом Д. Апостола та І. Мировича, тестем Д. Ханенка, а також кумом багатьох старшин. Сам Іван Ломиковський був одружений із дочкою генерального писаря Карпа Мокрієвича – Марією. На початку 1670-х рр. обіймав посаду генерального писаря в уряді гетьмана Михайла Ханенка, а потім і в Петра Дорошенка. За І. Мазепи його службова кар’єра стрімко йшла вгору: в 1689 р. він став генеральним хорунжим, у 1696 р. – генеральним осавулом (за С. Павленком, це сталося 1692 р.), а в 1700 р. – генеральним обозним. Безперечно, кожен новий щабель супроводжувався наданням відповідних рангу маєтностей.
Довідкові видання, автори котрих подають відомості про видатних осіб України-Гетьманщини, наводять різні дати смерті І. Ломиковського. Одні з них «прив’язують» кончину військового й державного діяча до заповіту, складеного 1711 р., інші «відтерміновують» її до 1714 р. Цілком зрозумілою є позиція тих авторів, які цілком логічно вважали, що дата складання заповіту близька до року смерті, адже у відомих джерелах після 1711 р. ім’я соратника І. Мазепи вже майже не згадувалося через його поважний вік і відстороненість від суспільно-політичного життя.
Загалом 1711-й як рік смерті І. Ломиковського можна було б прийняти, якби існувало чітке документальне підтвердження. Стосовно «прив’язки» до дати заповіту доречно зауважити, що в Україні-Гетьманщині залишались і далі чинними норми цивільного права за статутами Великого князівства Литовського. Згідно з цією правовою традицією, людина з певним майновим становищем при досягненні поважного віку складала заповіт. Відсутність тестаменту свідчила про легковажність. Тут варто лише згадати суспільний резонанс у Росії, коли Петро І не залишив по собі політичного заповіту, що, зокрема, давало підстави старообрядцям не вважати його владу «божественною».
Саме цю обставину (можливе написання заповіту задовго до смерті) не врахували історики, які спиралися на 1711 р. як на крайню дату життя І. Ломиковського. Важливо зазначити, що єдиним джерелом про тестамент є його публікація 1843 р. в часописі «Молодик» (Духовное завещание генерального обозного Ивана Ломиковского, писанное в Яссах марта 25 дня 1711 г. (Сообщено В.Н. Каразиным). Молодик на 1844 год : украинский литературный сборник. Ч. ІІІ. Харьков, 1843. С. 71–85), а отже з половини ХІХ ст. й до початку ХХ ст. саме він був реперною точкою для визначення дати смерті. Тому цілком зрозуміло, чому на зорі ХХ ст. Вадим Модзалевський указав на 1711-й як на рік заповіту, смерті й поховання. Але залишається питання, чому дослідник українських шляхетських родів не зважив на ремарку свого попередника Олександра Лазаревського, котрий чи не вперше вказав на дату складення заповіту, опублікованого 1843 р. У праці О. Лазаревського «Люди старой Малороссии» за 1886 р. зазначено, що після «написания этого завещания, Ломиковский жил ещё года три, там же в Яссах, и здесь же сложил он свои кости» (Лaзаpeвский А. Люди старой Малороссии (Кулябки и Ломиковские). Киевская старина. 1886. Т. ХІV. № 1. С. 13).
О. Лазаревський принагідно вказував і на вік І. Ломиковського на момент написання заповіту («…написал завещание, будучи шестидесятилетним стариком»; утім, на нашу думку, це могло означати, що йому далеко за 60 років, а не рівно 60). Хоча його зазначено й у самому тестаменті. Так, 25 березня 1711 р. старшина писав: «66-й жития моего кончаючи рок…». Тож дослідник мазепинської доби С. Павленко має рацію, коли вказує, що генеральний обозний народився 1645 р. Принагідно зазначимо, що датою народження І. Ломиковського ми спеціально не займалися. Але маємо зауважити, що розбіжності є й тут. Так, час появи його на світ С. Павленко, В. Заруба подають як 1645 р., О. Лазаревський, В. Горобець – як 1654 р., а В. Сергійчук зовсім оминає цей момент.
Зрідка 1711 р. як дата смерті І. Ломиковського зустрічається й у сучасних дослідників. Так, фахівець у галузі козацької історіографії Андрій Бовгиря, котрий спеціально не досліджував біографію І. Ломиковського, вказує дату (1711 р.) та місце (Ясси) смерті. Сергій Павленко вважає, що 1711 р. можливо і є роком смерті через наявну синтагму у заповіті: «течение жития моего спѣшит термѣну». Отже, «можна припустити, що через деякий час того ж 1711 р. він помер». Утім, така вставка була всього-на-всього типовим риторичним кліше в діловій документації України-Гетьманщини. Читання тестаментів створює враження, що їх укладачам нібито і справді залишалося кілька днів земного існування. Однак вони могли прожити ще не один рік.
Більш округло дата смерті вказана в енциклопедичних виданнях, де професор Віктор Горобець лаконічно подає про І. Ломиковського, що він «помер не пізніше 1714, імовірно в Яссах». У довідкових працях професора Віктора Заруби про козацьку еліту України-Гетьманщини вказується (впевненіше) про складення І. Ломиковським 25 березня 1711 р. заповіту в Яссах і його смерть там же 1714 р. У професора Володимира Кривошеї дата кончини без будь-яких уточнень подається як 1714 р. Це саме робить і професор Володимир Сергійчук: він також подає 1714-й як рік смерті.
Виявлений нами документ чітко вказує рік смерті І. Ломиковського та навіть дає всі можливості уточнити місяць, а також день (щоправда, з певною похибкою). Так, колишній хотинський пиркелаб (комендант фортеці) «Ивашка Кузьмович» 12 квітня 1714 р. написав із Меджибожа лист до Київської губернської канцелярії, повідомляючи про останні новини в Молдавії й Волощині (Мунтенії). Серед іншого йшлося, що «старый Ломиковский в Ясах умре» (ЦДІАК України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 13-а. Арк. 2). Це дає всі підстави стверджувати, що смерть генерального обозного та найближчого соратника гетьмана І. Мазепи сталася наприкінці березня – на початку квітня 1714 р. Критерієм до відбору для повідомлення Івашкою Кузьмовичем фактів могли стати міркування хронологічного порядку або ж спроба впорядкувати події за ступенем важливості.
Отже, враховуючи дату написання листа, а також висвітлювані події, можна (з великим ступенем вірогідності) припустити, що І. Ломиковський помер між 20 березня та 10 квітня 1714 р. Допустимо вважати, що 1714-й як рік смерті є документально підтвердженим, незважаючи на те, що в деяких виданнях зустрічається й 1711-й. Між тим із жалем констатуємо, що окрім невеличкої статті та словникового гасла авторства чернігівського дослідника С. Павленка І. Ломиковському до сьогодні так і не присвячено спеціальної розвідки (Павленко С. І.В. Ломиковський (1645–1711) – генеральний обозний в команді Мазепи. Сіверянський літопис. 2002. № 3. С. 95–97; Його ж. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. Київ, 2004. С. 41–43).

UDC [94: 929] (477) “1714”
Oleksandr Ponomariov,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-5492-0804,
PhD (History),
Leading Researcher Department,
Ancient Documents,
Central State Historical Archives of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: mihalych1878@gmail.com
UNPUBLISHED DATA ON THE DEATH
OF GENERAL CHARIOTEER IVAN LOMIKOVSKY
The date of death of the general charioteer Ivan Lomikowsky, who, after the defeat at Poltava, left for Bendery and later for Yass after the defeat of Hetman Ivan Mazepa, where he died in 1714 at the age of 69, has been specified. The discovered archival document confirms O. Lazarevsky's opinion that after the will, the wagoner lived for another three years.
Key words: Ivan Lomikovsky, date of death, 1714, Oleksandr Lazarevsky, Molodyk magazine.