ТАЄМНИЦЯ ЛІТУРГІЇ ДО МАЖОР

Тези доповіді

УДК 78.783:09
Гусарчук Тетяна Володимирівна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0001-8067-4010,
докторка мистецтвознавства, доцентка,
професорка кафедри історії української музики
та музичної фольклористики,
Національна музична
академія України імені П. І. Чайковського,
Київ, Україна
e-mail: tvhusarchuk@gmail.com

ТАЄМНИЦЯ ЛІТУРГІЇ ДО МАЖОР

Розглянуто історію маловідомого твору Артемія Веделя – Літургію св. Іоанна Золотоустого до мажор. Виокремлено питання, пов’язані з його створенням та функціонуванням. Відзначено специфіку побудови циклу та його стилістики. Проведено порівняння з іншим твором композитора цього жанру – Літургією мі-бемоль мажор. Висловлено міркування щодо нез’ясованих питань джерелознавчого змісту. Підкреслено особливості прем’єрного виконання твору.
Ключові слова: українська духовна хорова музика, літургійні цикли, творча спадщина Артемія Веделя, індивідуальний стиль, інтерпретація.

До числа циклічних духовних творів Артемія Веделя, як відомо, входять дві Літургії св. Іоанна Золотоустого – мі-бемоль мажорна, яка міститься в автографічній партитурі композитора, що зберігається в Інституті рукопису НБУ ім. В. Вернадського, та до мажорна, яка вперше була видана на початку ХХ століття в петербурзькому видавництві журналу «Музыка и пение» за редакцією Михайла Гольтисона. Виконавські долі цих творів склалися зовсім по-різному: якщо перша Літургія видавалася неодноразово, починаючи з 1911 року, виконувалася і була записана на аудіо-носії, то друга залишалася «на узбіччі» культурного обігу. Дотепер невідомі інші її видання, окрім збірки «Духовні твори Артемія Веделя» 2007 року, а також донедавна була відсутня інформація щодо її виконання. Тому справжньою подією стала прем’єра, яку можна вважати світовою, коли 18 червня 2023 року цей твір прозвучав під час недільного Богослужіння в Успенському соборі Свято-Успенської Києво-Печерської лаври у виконанні українського хору Києво-Печерської лаври та хору «Єдність» («United»). Виконання Літургії стало частиною творчого проєкту аспіранта творчої аспірантури Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, диригента-хормейстера Владислава Лисенка.
Якщо мі-бемоль мажорна Літургія складається з кількох великих номерів – це найбільш драматургічно важливі піснеспіви, розраховані на виконання професійним хором (так званий «концертний варіант»), то до мажорну Літургію, яка містить сімнадцять піснеспівів, можна вважати повною. Зокрема, окрім центральних номерів, у ній також виписані єктенії – мирна, мала, сугуба, прохальна. Таким чином, текст Літургії до мажор являє собою стабільну «сітку» номерів. При цьому тут уже наявні нові ознаки, які відзначалися в Літургії Максима Березовського, – розспіваний у вільному метрі текст «Вірую», який є смисловою кульмінацією твору (тональність ре мажор), а також авторська музична інтерпретація молитви «Отче наш».
Тональний план циклу дуже розвинений: він включає всі тональності першого ступеня спорідненості, а ще – тональності мажоро-мінору (соль мінор, до мінор, мі-бемоль мажор). Композитор використовує як зв’язки, де відбуваються модуляційні переходи, так і метод зіставлення задля посилення контрасту (соль мінор у «Сугубій єктенії» – після до мажору, ля мінор у Херувимській пісні – після соль мінору, до мажор у «Благословен Грядий» – після до мінору).
Якщо Літургія мі-бемоль мажор за комплексом виражальних засобів є дуже близькою до духовних концертів композитора, переписаних в його автографічній партитурі (створені у 1793–1798 рр.), то Літургія до мажор помітно скромніша за вжитими засобами, зокрема щодо мелодичного руху. Однак за цією простотою стоїть глибина літургійного змісту і досконала літургійна драматургія. Ці риси циклу стали цілком очевидними, коли твір прозвучав повністю і до того ж – у відповідних умовах, тобто під час Богослужіння, справивши на присутніх у храмі глибокий катартичний вплив.
Через особливості стилістики Літургії до мажор у дослідників свого часу виникали правомірні сумніви щодо її авторства, адже, як відомо, ця проблема надзвичайно актуальна для творчої спадщини А. Веделя, а також деяких інших композиторів другої половини ХVІІІ століття. Утім, низка ознак вказували на те, що авторську атрибуцію твору у друкованому джерелі початку ХХ століття встановлено правильною. Так, яскравою індивідуально-стильовою ознакою є переінтонування теми соль-мажорного піснеспіву «Приідіте, поклонімся» у піснеспіві «Отця і Сина», де вона звучить у соль мінорі у викладі для чоловічого терцету. До марків веделівського стилю також слід віднести і природну вокальність, і органічність втілення вербального тексту, і полярність молитовних станів, утілених у різних піснеспівах, а загалом – цілеспрямованість психологічного процесу, що засвідчує глибоку сакральність твору. Творчий почерк композитора також був виразно відчутний при виконанні – у повторах мінорних проникливих єктеній, які пронизували тканину твору, а також у кадансах.
У чому ж тоді полягає таємниця Літургії до мажор, якщо ми знімаємо проблему її авторства? Насправді із цим твором пов’язано ще кілька питань: чому, власне, вона саме така, тобто чому настільки відрізняється від більшості відомих нам творів Артемія Веделя; чому досі не вдалося віднайти її рукописні джерела, а також інші друковані видання; чому немає жодної інформації щодо її виконання та аудіо-записів; коли і за яких обставин її було створено; чи можна, враховуючи особливості її музичної мови, зокрема, відмінність від іншої Літургії, вважати її більш раннім твором композитора, і, відповідно, як коректно встановити номери для цих двох циклів: Літургія № 1 та Літургія № 2?
На жаль, сьогодні немає відповідей на більшість із цих питань, тому можемо висловити лише деякі міркування з цього приводу. По-перше, справді можливо, що цей твір належить ранньому періоду творчості композитора, однак можна припустити й іншу версію, а саме про те, що його було створено для якогось певного храму, а не для хорів, якими керував сам композитор і які відзначалися високим виконавським рівнем. На користь цієї гіпотези може свідчити той факт, що відомий політик і меценат Дмитро Трощинський придбав у Веделя дві повні служби, а у творчій спадщині митця сьогодні відомі тільки два таких цикли – «Всенощна» та саме ця Літургія до мажор. Отже, не виключено, що і писав останню композитор на замовлення Трощинського. Однак при цьому «Всенічна» – найбільший циклічний твір Веделя, що складається з 39 номерів, – є дуже складним для виконання, хоча, подібно до Літургії до мажор, теж відрізняється за стилістикою від найвідоміших концертів та деяких інших композицій. Тож навряд ці два цикли призначалися для одного й того ж церковного хору.
На користь раннього часу написання твору, а саме – під час служби А. Веделя у Москві, – може свідчити відсутність рукописних копій на території України, навіть у нотній бібліотеці Києво-Могилянської академії, і, відповідно, відсутність видань в Україні на початку ХХ століття, аж до 2007 року, коли вийшла збірка «Духовні твори Артемія Веделя».
Відсутність аудіо-записів твору можна пояснити насамперед тим, що він, власне, не передбачає концертного виконання. Утім, до запису циклу міг би звернутися художній керівник Муніципального камерного хору «Київ» Микола Гобдич, адже у нього є досвід запису партесних Служб Божих за участю диякона. Однак диригент свідомо відмовився від виконання і запису цього твору через відсутність складних виконавських завдань.
Стосовно питання нумерації циклів варто підкреслити наступне. Оскільки нам невідомий час написання Літургії до мажор, хронологічний принцип тут не може бути застосований. У відомій збірці 2007 року «Духовні твори Артемія Веделя» Літургія мі-бемоль мажор має № 1, а Літургія до мажор – № 2, тому що було вирішено дотримати загальний принцип комплектації збірки, де спочатку вміщено твори з автографічної партитури А. Веделя (окремо – концерти з автографу, далі – інші концерти – за ступенем точності встановлення авторської атрибуції, окремо – літургійні цикли тощо). Отже, присвоєні номери тут не є раз і назавжди визначеними (окрім перших 12 концертів, номери який проставив сам композитор у своєму автографічному рукописі). Тому краще не вживати термінів «Перша літургія», «Друга літургія», а кожного разу, задля уникнення плутанини, зазначати тональність циклу.
Насамкінець відзначимо досконале виконання твору під орудою Владислава Лисенка, яке створило неймовірну духовну ауру. Символічно, що ця подія відбулася в неділю Всіх святих землі Української і саме у Києво-Печерській Лаврі – там, де композитор був послушником протягом зими – весни 1799 року. Як відомо, цей короткий період передував трагічним подіям у житті митця – арешту та ув’язненню. Тож можна вбачати торжество історичної справедливості у тріумфальному поверненні важливої частки творчої спадщини композитора, а отже – його душі, у вже оновлену обитель, у драматичний час, який потребує від кожного з нас концентрації усіх духовних сил задля світлого майбутнього нашого народу.

UDC 78.783:09
Tetiana Husarchuk,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0001-8067-4010,
Doctor in Art Studies,
Docent, professor of the Department of History
of the Ukrainian Music and Musical Ethnology,
P. I. Tchaikovsky Ukrainian National Academy of Music,
Kyiv, Ukraine
e-mail: tvhusarchuk@gmail.com

THE SECRET OF LITURGY C-DUR

The author reviews the history of the little-known work of Artemy Vedel. The “Liturgy of St. John the Baptist in C major” and highlights issues related to its creation and functioning. The specifics of the construction of the cycle and its stylistics are distinguished. The author also makes comparison with another work of the composer of this genre – “Liturgy in E-flat major” and makes considerations regarding unexplained issues of the source studies content. The features of the premiere performance of the overviewed work are emphasized.
Keywords: Ukrainian spiritual choral music, liturgies cycles, Artemij Vedel’s creative legacy, individual style, interpretation.