ЕТИЧНЕ ВЧЕННЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ ТА ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПСИХОЛОГІЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Тези доповіді

На підставі вивчення творів та епістолярію Григорія Сковороди виокремлено важливі положення його етичного вчення та проведено паралелі між уявленнями геніального українського мислителя про людину, мету і шляхи її вдосконалення та ідеями видатних представників особистісно-орієнтованої психології ХХ століття.

Ключові слова: творча спадщина Григорія Сковороди, етичне вчення, вдосконалення особистості, самоактуалізація, особистісно-орієнтованої психологія.

Відзначення цього року 300-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди з особливою силою актуалізує звернення до його творчої спадщини. Гуманістична сутність етичного вчення великого сина українського народу та безкомпромісне втілення його у власному житті філософа забезпечують сковородинській філософії притягальність в усі часи. Сьогодні ж, коли Україна стикнулася з неосяжною розумом і серцем антигуманністю нашого злочинного ворога, виникає потреба в духовному оперті, тож на допомогу нам може прийти Григорій Сковорода, аура його постаті й творчості – як наше незглибиме й чисте духовне джерело. Мабуть, невипадково, однією з мішеней ворожого вогню став його меморіальний музей на Харківщині, зруйнований прямим влучанням 7 травня 2022 року. Це був маєток учня й найближчого друга Сковороди Михайла Ковалинського, а поруч – могила великого мислителя й гуманіста. Ось на цьому рубежі глибоко людяного й антилюдського і проходить наше сьогоднішнє протистояння. І саме в обстоюванні загальнолюдських цінностей – причина підтримки цивілізованим світом нашої боротьби за незалежність та запорука нашої майбутньої перемоги.
Дослідники творчості Григорія Сковороди неодноразово підкреслювали оригінальність його мислення, вплив на нього не лише барокового стилю, а й суб’єктивного світобачення, типологічних рис особистості філософа й митця, поєднання логічного й емоційного. Наразі спробуємо подивитися на ідеї Г. Сковороди з позицій особистісно-орієнтованої психології ХХ століття, адже такий підхід може увиразнити певні акценти його етичного вчення та засвідчити дивовижну прозорливість великого гуманіста.
Нагадаємо, що особистісно-орієнтована психологія ХХ століття концептуально уявляє людську особистість як динамічну цілісність і вбачає свою мету в тому, щоб допомогти людині знайти шлях до зростання й досягнення бажаної цілісності, гармонії на різних етапах життя: самість як архетип порядку й цілісності в системі структур особистості, запропонованій К. Юнгом; гештальтизм; розвиток цих ідей К. Роджерсом; «боротьба» з інтроекцією в концепції Ф. Перлса. Один з основоположників гуманістичної психології А. Маслоу наполягав на тому, що адекватна й життєздатна теорія особистості має стосуватися не лише глибин, а й висот, які кожен індивід здатен досягти. Як одну з умов самоактуалізації особистості він визначав уміння співнастроюватися зі своєю внутрішньою природою.
Отже, практичним завданням особистісно-орієнтованої психології є надання людині навичок постійного самовдосконалення. Та чи не подібну мету переслідував у своєму вченні Григорій Сковорода? Згадаймо, наприклад, його настанови щодо виховання в собі здатності поводитися відповідно зі своїми власними принципами, не йдучи на поводу в інших, про що йдеться у листах до М. Ковалинського. Згадаймо також, що ідея сродності («Разговор, называемый алфавит, или букварь мира») доповнюється в його вченні цілісним комплексом обов’язкових моральних рис («Брань Архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко бать благим», «Кольцо», байки «Колеса часовіи», «Старуха и Горшечник» тощо). У листах до М. Ковалинського Г. Сковорода закликав копати «всередині себе колодязь тієї води, яка зросить і твій дім і сусідські» та «немов до вогню, підкидати потроху поживи, щоб душа живилася і росла». Великий мислитель і провидець ХVІІІ ст. не просто спрямовував людину на шлях самовдосконалення відповідно до загального просвітницького контексту своєї епохи, а й вказував основні орієнтири на цьому шляху: самопізнання, розкриття своїх природних здібностей і нахилів (віднайдення сродності у праці та спілкуванні), плекання в собі добра і творення добра.
Багато з п’ятнадцяти позицій характеристики самоактуалізованої людини, які визначив А. Маслоу, прямо асоціюються з ідеями Г. Сковороди. Наприклад, це прийняття – себе та інших. Саме ідею прийняття себе в широкому сенсі можна визнати наскрізною у творах Сковороди, адже прийняття себе таким, яким ти є, по суті, є вихідним мотивом і водночас кінцевим результатом самопізнання як центральної ідеї сковородинського вчення («познаться и задружить с собой»): «Будьмо тѣм, что Бог дал, ради, разбиваймо скорбь шутя. Полно нас червям снѣдати, вить есть чаша всѣм людям» (пѣснь 24 «О покою наш небесный!»). Органічно переплітаються в розумінні Сковороди прийняття себе й прийняття інших, оскільки вони мають спільне коріння – визнання тієї об’єктивної реальності, що всі люди різні (див., наприклад, пъснь 9 «Голова всяка свой имъет смысл», пъснь 10 «Всякому городу нрав и права»). Як справжній психолог, Г. Сковорода дає пораду не судити про інших зі своїх власних позицій (на цю хибу вказував К. Юнг, розкриваючи, зокрема, упередженість екстравертів проти інтровертів), а також не примушувати інших робити те, що подобається тобі: «Не должно же друга нудить к тому, что тебе веселит, а его мучит» (басня «Соловей, жаворонок и дрозд»). Серед інших збігів з ознаками самоактуалізованої людини, які потрібно в собі плекати, – деяка відстороненість, потреба в усамітненні, спонтанність, простота, розрізнення добра і зла, єдність думки й дії тощо. Зрештою, у вченні Г. Сковороди, як і в теорії А. Маслоу, проблема формування людини безпосередньо пов’язується з проблемою створення ідеального суспільства. У пісні 23-й «О дражайше жизни время» яскраво виявляється екзистенціалістичне сприйняття дійсності (девіз К. Роджерса «тут і тепер»). Ще одна з багатьох можливих тем – переплетення західної та східної традицій у сковородинівському баченні росту, самовдосконалення людини.
Порушений аспект є важливим для поглиблення нашого розуміння гуманістичного вчення Григорія Сковороди – цього, за висловом В. Шевчука, «непізнаного сфінкса», який намагався й досі намагається допомогти нам стати кращими й щасливішими, стверджуючи при цьому: «Не красна долготою, но красна добротою, Как пѣснь, так и жизнь» (пѣснь 30 «Осінь нам проходит, а весна пришла»). Цінність кожної людини, повага до її особистості, моральні чесноти, відсутність почуття заздрості, розуміння того, що щастя – не у статках або посадах, дружні стосунки як основа суспільства, єднання з природою – усі ці умови людського щастя формулює наш великий Учитель. Премудрість не старіє, тож вчимося в нього, вчимося, щоб не забувати, у чому гуманістична сила нашої культури – сила, яка покликана перемогти зло.

Husarchuk Tetiana,
ORCID 0000-0001-8067-4010,
Doctor in Art Studies,
docent, professor of the Department of History
of the Ukrainian Music and Musical Ethnology,
P. I. Tchaikovsky Ukrainian National Academy of Music,
Kyiv, Ukraine

THE ETHICAL TEACHINGS OF HRYHORIY SKOVORODA
AND PERSON-CENTERED PSYCHOLOGY OF THE XXth CENTURY
The important provisions of ethical teachings of Hryhoriy Skovoroda were defined
on the basis his works and epistolary. Also the parallels between the ideas of the Ukrainian thinker about human, aim, ways of improvement and the ideas of outstanding representatives of person-centered psychology of the XXth century were drawn.

Key words: creative heritage of Hryhoriy Skovoroda, ethical teaching, improvement of personality, self-actualization, person-centered psychology.