Мемуари як складова електронних ресурсів бібліотек України

ЗаявникЛюбовець Надія Іванівна (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Адаптація завдань і функцій наукової бібліотеки до вимог розвитку цифрових інформаційних ресурсів» (2013)
ЗахідБіографіка й біографічне читання за доби інформаційної революції: місце і роль бібліотек
Назва доповідіМемуари як складова електронних ресурсів бібліотек України
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Надія Іванівна ЛЮБОВЕЦЬ,
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник
Інституту біографічних досліджень НБУВ
(Київ)

МЕМУАРИ ЯК СКЛАДОВА ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ
БІБЛІОТЕК УКРАЇНИ

Виникнення мемуарної літератури пов'язують із появою у суспільстві потреби в історичному оповіданні, не заангажованому офіційною ідеологією. Водночас, саме у спогадах очевидця або учасника подій свідчення набуває окремої цінності як особисте, зумовлене суб‘єктивими та об‘єктивими чинниками водночас, бачення історичного факту. Нині мемуари виходять за межі художньої літератури і все більше розглядаються як історичне джерело та явище культурно-історичне, що увібрало в себе основні риси епох1. Водночас, вони викликають підвищений інтерес як науковців, так і широкого кола читачів, що дає нам змогу засвідчити появу в системі культури специфічної мемуарної функції, яка полягає у задоволенні потреби в індивідуалізованій і, водночас, достовірній історичній інформації. При цьому, саме достовірність є обов'язковою для мемуарного тексту.
Мемуарна функція існувала в культурі завжди. Її можуть здійснювати тексти різних жанрів (автобіографії, власне мемуари, щоденники, подорожні нотатки і навіть усні жанри). Окрім пізнавальної функції, мемуари, водночас, мають досить специфічну функцію, а саме — виховання патріотизму, формування активної громадянської позиції, світогляду та збереження тяглості у сприйняті національної історії. А що українська історія має досить трагічний досвід, вітчизняна мемуаристика вирізняється особливим звучанням із погляду національної самоідентифікації авторів.
Початки української мемуаристики сягають часів бездержавного існування, боротьби за національне визволення та самоствердження, що обумовлювало на всіх історичних етапах розвитку її національно-патріотичне спрямування в цілому. Адже саме засобами спогадової літератури українські діячі історії та культури намагалися привернути увагу читачів до трагічних і героїчних сторінок національної історії, проблем національної самоідентифікації та національної пам’яті.
Довгий час мемуарна література, особливо присвячена подіям боротьби за національну незалежність, була малодоступною чи забороненою, або доступною незначній кількості користувачів. У сучасних умовах зростання інформаційних потреб у сфері освіти, науки, виховання перед провідними бібліотеками України постала проблема забезпечення умов для створення на єдиних теоретико-методологічних засадах різноманітних електронних ресурсів, присвячених українській мемуаристиці. Для цього, насамперед, необхідно вивчити передовий світовий досвід представлення в інформаційному просторі мемуарів як пам’ятки національної історії та культурної спадщини.
Сьогодні з’явилися праці, присвячені проблемі формування вітчизняних електронних ресурсів біобібліографічної інформації (а мемуари є невід’ємною частиною біобібліографії) та впровадження зарубіжного досвіду в цій царині. Найґрунтовніше це питання вивчив і проаналізував В. І. Попик 2, який зазначає, що донедавна світовий досвід формування ресурсів персонологічної інформації був в Україні майже невідомий, що, зрештою, загальмувало появу сучасних теоретико-методологічних напрацювань як у галузі біографістики, так і мемуаристики та унеможливило появу нових інформаційних продуктів —каталогів і путівників по книжкових фондах, тематичних картотек, тематичних електронних виставок, колекцій тощо.
На сайті Бібліотеки Конгресу (Library of Congress (LOC)) — національної бібліотеки Сполучених Штатів Америки та дослідницького підрозділу Конгресу США при задані пошукового слова мемуари (memoirs) користувачеві надається можливість ознайомлення з 6009 документами у розділі «Доступні он-лайн» (Available on line) та з 20805 позиціями у розділі «Всі елементи» (All items), де представлені мемуарами XVIII–XXI ст. (http://www.loc.gov/search/?q=memoirs). Окрім того, сайт дає змогу пошуку мемуарних матеріалів і у конкретному форматі — аудіо (audio), відео (video), книги (book), газети (newspaper), веб-архіви (web archives), персональні розповіді (personal narrative), законодавство (legislation) тощо.
Українська мемуарна традиція започатковується автобіографією, що є частиною «Поученія» Володимира Мономаха («Повчання дітям та «кто прочтет»), знаходить подальший розвиток у спогадах козацької старшини XVIII ст. і стає невід’ємною частиною національно-культурного життя та важливим чинником суспільно-політичної думки в Україні у XIX та XX ст., що робить її цікавою для культурно-просвітницької та науково-дослідної діяльності бібліотек. На жаль, нині в Україні немає єдиного Реєстру українських мемуарів, які розпорошені по різних державних і приватних бібліотеках. Значна кількість спогадової літератури Західної України періоду кінця XIX – початку XX ст. фактично недоступна для широкого загалу, оскільки видрукувана на шпальтах місцевих газет і журналів, які мали обмежений тираж. А з огляду на відсутність анотованих покажчиків багатьох періодичних і продовжуваних видань, ці мемуари і досі залишаються предметом вивчення лише вузького кола науковців. Ситуацію могла би виправити загальноукраїнська програма, направлена на виявлення у всіх регіональних і центральних фондах бібліотек мемуарної літератури, створення їх Реєстру та оцифрування. На сьогодні бібліотеки є найбільш підготовленими у справі виявлення, упорядкування, систематизації та інтелектуального опрацювання друкованої продукції (у нашому випадку мемуарів) і швидкого професійного їх перетворення на інформаційний продукт для задоволення потреб як читачів бібліотек, так і віддаленого користувача.
Вивчення зарубіжного досвіду в питаннях представлення на сайтах бібліотек мемуарної літератури засвідчує, що ми можемо безнадійно відстати в цьому важливому напрямі роботи бібліотек як провідних державних науково-дослідницьких, інформаційних і культурно-просвітницьких установ, які забезпечують безкоштовний і рівноправний доступ усім користувачам до своїх інформаційних ресурсів. Адже відсутність в Інтернеті тих чи інших документів, у даному випадку мемуарів, з часом приведе до їх втрати для широкого загалу читачів і дослідників та дасть змогу нашим сусідам трактувати їх в контексті своєї національної історії.



1.Найдокладніше дана проблема досліджена у роботах російського вченого А. Г. Тартаковського «1812 год и русская мемуаристика: Опыт источниковедческого изучения» (М., 1980), «Русская мемуаристика XVIII – первой половины XIX веков: От рукописи к книге» (М., 1991) та статті «Мемуаристика як феномен культури», а також у роботі українського дослідника М. Р. Федунь «Вітчизняна мемуаристика в Західній Україні першої половини XX століття: історичні тенденції, жанрова специфіка, поетика» (Івано-Франківськ, 2010). Окремі питання автобіографії та біографії розглянуті у монографіях філософів І. В. Голубович «Биография: силуэт на фоне humanities (Методология анализа биографии в социогуманитарном знании)» та В. Менжуліна «Біографіний підхід в історико-філософському пізнанні» (К., 2010) та в значній кількості авторефератів.
2. Попик, В. І. Російські книжкові та електронні енциклопедії, біографічні словники і довідники як джерело формування українських біографічних науково-інформаційних ресурсів [Текст] / В. І. Попик // Укр. біографістика : зб. наук. праць. – К., 2009. – Вип. 6. – С. 7-39; його ж. Всесвітня біографічна інформаційна система і завдання формування Українського національного біографічного архіву [Текст] / В. Попик // Наук. пр. НБУВ. – К. : НБУВ, 2006. – Вип. 16. – С. 467–481; його ж. Формування ресурсів історико-біографічної інформації як важлива складова розбудови національного гуманітарного інформаційного простору [Текст] / В. І. Попик // Інформаційні технології як чинник суспільних перетворень в Україні. – К., 2012. – С. 115–133.