До історії книгознавства української діаспори:шевченкознавчі видання ХХ століття

ЗаявникСупронюк Оксана Костянтинівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Адаптація завдань і функцій наукової бібліотеки до вимог розвитку цифрових інформаційних ресурсів»
ЗахідІсторико-культурні фонди бібліотек: науковий опис і презентація цифрового ресурсу
Назва доповідіДо історії книгознавства української діаспори:шевченкознавчі видання ХХ століття
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Питання історії українського книгознавства є пріоритетними в контексті проблематики, досліджуваної відділом зарубіжної україніки (далі ВЗУ) НБУВ. Актуальними нині, в час підготовки до 200-річчя з дня народження Шевченка, є вивчення видання його творів та досліджень його творчості українською еміграцією, оскільки вільна від ідеологічних заборон «чужа земля» довгі десятиліття, до здобуття Україною незалежності, була притулком для вільного вивчення творчої спадщини поета.
Шевченкознавство, яке, за словами Ю. Шевельова, було «започатковане над труною Шевченка, зокрема промовою Пантелеймона Куліша, пройшло довгу й складну історію, в якій відбилося не лише зростання нашого знання життя, особи й творчості поета, а й певною мірою загальний розвиток української нації, її світогляду, її духовності. <…> Довга й складна історія шевченкознавства стала ніби втіленим символом історії нації».
Діаспорна шевченкіана є одним із духовних скарбів у фондах
ВЗУ НБУВ, що був створений у 1991 р., з набуттям Україною незалежності. Ці книги дають можливість уявити картину зародження і розвитку шевченкознавства в українській діаспорі.
Зокрема у ВЗУ зберігається багато цінних видань, що з’явилися під грифом– Наукового товариство ім. Шевченка – фактично першої української національної академії наук. З 1892 р. стало виходити наукове продовжуване видання «Записки НТШ», яке зайняло провідне місце у видавничій продукції товариства. Воно об’єднало широкі кола українських і чужоземних співробітників й стало репрезентативним органом не тільки НТШ, а й усієї української науки. Однією з провідних тем в «Записках НТШ» є шевчензнавчі дослідження.
Після розгрому української науки на материковій Україні у 1920-т х рр. (де шевченкознавство стало провідною галуззю академічної гуманітарної науки), у 1930-х рр. центр шевченкознавчих студій перемістився на територію Східної Галичини та в країни Західної Європи, де зосереджувалася українська діаспора й велося жваве наукове й культурно-мистецьке життя емігрантів з України, передусім у Польщі й Чехословаччині.
У 192-30-ті рр. шевченкознавці діаспори об’єдналися під час підготовки багатотомного Зібрання творів Шевченка за редакцією найавторитетнішого на той час текстолога Павла Зайцева, яке велося у Варшаві на базі Українського наукового інституту. Шістнадцятитомне «Повне видання творів» за редакцією П. Зайцева, підготоване, науково опрацьоване та видане його співробітниками впродовж 1934–1939 рр., – перше повне видання поетичної і прозової спадщини Шевченка. Цей проект був найбільшим здобутком наукового шевченкознавства 1930-х рр.
Це зібрання було перевидане до 100-річчя з дня народження Т. Шевченка і вийшло як Повне видання творів Т. Шевченка у 14 томах в США, (друге доповнене видання) у видавництві Миколи Денисюка (Чікаго, 1959–1961). Чотирнадцятий том цього видання містить унікальний покажчик – бібліографічну шевченкіану (зібрану і впорядковану Володимиром Дорошенком), що зафіксувала всі публікації, заборонені в Україні; вибрані твори поета; «Кобзарі», видані у всьому світі.
Після війни Вол. Дорошенко, В. Міяковський, О. Оглоблин, Д. Дорошенко змушені були залишити Європу і виїхати до США. У листопаді 1945 р. там була заснована Українська Вільна Академія наук (УВАН), що продовжила кращі традиції шевченкознавства, закладені у Всеукраїнській академії наук у 1920-ті роки. Як показала історія, УВАН стала одним з найвдаліших і найперспективніших наукових проектів української еміграції того часу. Зокрема був заснований Інститут шевченкознавства УВАН. Одне з перших видань УВАН – збірник «Шевченко та його доба: праці шевченківської конференції 1946 року» (Аугсбург, 1947), що з’явився незначним накладом, на правах рукопису, циклостилем, і є дуже цінним і рідкісним виданням. У 1952 р. до шевченківської конференції УВАН був випущений перший випуск річника «Шевченко». Це видання стало продовжуваним. Всього вийшло 10 річників, які стали одним з найбільш серйозних видань, присвячених Шевченкові у вільному світі (виходили в Нью-Йорку, США ).
Питання, що постали перед науковцями на еміграції: як залишатися на вістрі науки і, разом з тим, працювали кваліфіковано, коли більшість друкованих творів Шевченка і архівні матеріали були на материковій Україні, за «залізною завісою». Перелік напрямів, по яких була можлива діяльність.
Традиція Щорічних шевченківських конференцій, (що почалася з 1981 року (спільно спонсорувалися НТШ в Америці, УВАН у США та (УНІГУ) – Українським науковим інститутом Гарвардського університету), Вони відбувалися в Нью-Йорку в будинку НТШ. Спочатку доповідачами на них були науковці з діаспори – з Америки, Австралії, Західної Європи і Канади. Але вже в у 1989 р., у 175-ту річницю від дня народження Поета, у конференціях брали участь науковці і з України.
Видатною віхою в еміграційному шевченкознавстві стали два збірники «Світи Тараса Шевченка» (Нью-Йорк та ін., 1991; 2001). В них, брали участь науковці діаспори і материкової України . Зокрема, в них було зазначено, що з плином часу не зникає велика різноманітність поглядів і широка розбіжність думок та інтерпретацій творчості Шевченка. «Навпаки, цей плюралізм поглядів та зацікавлень набирає щораз ширшого діапазону, що й доказує, що дослідники ніколи не вичерпають (парафразовуючи слова Ярослава Розумного) цієї Шевченкової криниці, яка є одвічним джерелом оновлення українського духу».
«Двоколійний» шлях шевченкознавства (М. Ільницький), – тобто той, що йшов у вітчизняному і зарубіжному вимірах. Не можна сказати, на думку дослідника, що це був шлях суцільного протистояння. «Еміграційні вчені цінували праці радянських дослідників М. Зерова, Є. Кирилюка. О. Білецького (П.Зайцев тексти «Повного видання творів Тараса Шевченка» подавав за радянським виданням), а вчені материкової України знали праці П. Зайцева, В. Сімовича, Д. Чижевського, Л. Білецького, й часто полеміка була своєрідним способом популяризації імен. Тільки вивчення взаємообміну, – як зазначає дослідник, – ідей, підходів, полеміки і взаємопідтримки (коли з’являлася така можливість) на тлі драматичної історії українського народу, дає можливість створити загальну картину розвитку досліджень творчості великого українського поета. Сьогодні завдання полягає у тому, щоб відмести суто ідеологічні та політичні мотиви розбіжностей і творити єдину науку під назвою шевченкознавство».
Шевченкіана діаспори , – (видання, що зберігаються у ВЗУ НБУВ), яку, зважаючи на обсяги даної публікації, вдалося висвітлити лише дуже фрагментарно, є тією складовою, вивчення якої послугує створенню повної картини розвитку видавничої історії шевченкознавства та допоможе висвітлити одну з сторінок книгознавства української діаспори